ВІДЛИГА

Ранняя відлига

Аж п’ять діб триває –

Вже на річці кригу

Льодохід ломає.

З пагорбів до яру

Потекли струмочки…

Ой, як позростали

В татуся синочки.

Старшенький чорнявий,

Младшенький біленький,

А середній вдався

В рудувату неньку.

Час не йшов їх марно –

М’язи, мов залізні.

Ой, які всі гарні,

Та які ж всі різні.

Старшенький до коней,

В вільну йде хвилину,

Младшенький в долоні

Зігріва пташину.

А середній в книжку

Оком заглядає –

Ледь тремтить вже свічка,

А він все читає.

Та тепер всі разом

Стали на горбочку –

Їм найбільша радість

Слухати струмочки.

Їм найвища втіха

В небокрай вдивлятись

І, забувши лихо,

Сонцю посміхатись.

Ти зігрій їх, весно,

Та надай наснаги.

Хай в серцях воскреснуть

Мужність і відвага.

Хай вирує річка

Хай ламає кригу…

Щоб Марічки личко,

Відчуло відлигу

Всі синочки різні

Та одну кохають.

Сидячи на призьбі,

Крадькома зітхають.

Ой, коли ж в Марічки

Серце стрепенеться

І, мов вогник свічки,

К одному хитнеться?

Та, мовчить Марічка

І не поспішає

Розходилась річка

Кригу вщент ломає.

Зажурились хлопці,

Татуся синочки –

Не летять к віконцю

Білі голубочки..

Нащо прилетіли

До гнізда лелеки,

Нащо  заясніли

Обрії далекі?

Що ж робить? Марічка

Іншого кохає

І до нього нишком

З хати вибігає.

Не плекай надії

В серці на відлигу –

Знов зима повіє,

Знов відновить кригу.

4.03.2013