Ми у змозі були розвести в наших душах багаття Я так довго чекала від тебе хоч іскру вогню.
Ти приходив і знову на роки зникав . Як прокляття,
Є та доля для мене. Чекаю, тому що люблю.
Не приходиш ні вдень, ні вночі . То навіщо ж ти клявся,
Що кохатимеш завжди? Навічно у серце ввійшов?
Не гасила я свічку надії, а ти не вертався,
Закувавши кохання моє у залізо оков.
Так, буває: в просонні покличу тебе й уявляю,
Як цілуєш тихенько, як горнеш мене до грудей.
А тим часом уже за вікном ранок сонцем стрічає,
Перші співи пташині і кроки поспішних людей.
Десь між тими людьми бродить щастя моє безталанне,
Той, кого я можливо ніколи в житті не діждусь,
Та лиш тільки поклич мене, милий- без долі вагання
З першим вранішнім вітром, стрілою, до тебе зірвусь.
18/01/2015
Н. Хаммоуда
| 
у Вас 
0
