Всім жінкам, що проводжають чоловіків, присвячується...
Їде... Гарний... Красивий...
Що лишається?... Ждати.
Дай же, Господи, сили
на пероні стояти.
...Телефонні розмови,
Інтернет-спілкування
будуть знову і знову...
Поки буде кохання.
Вона все подолає,
бо не вперше й не вдруге,
бо ж розумна і знає,
як послаблює туга.
...Потяг рушив. О, Боже!...
Час комп'ютер вмикати...
Вона зможе (ой, зможе!)
ще не раз проводжати.
Щиро дякую Вам, пані Наталя! І Вам в 2016-му році хай буде тільки ДОБРЕ! Мені завжди ДУЖЕ приємно з Вами спілкуватися, пані Натальо, - заходьте почастіше!
Гарно написав, Борю! Так все і є. Дуже важко проводжати і чекати. Особливо тим жінкам, дівчатам, які проводжають своїх чоловіків і коханих на війну... Це страшно...
Дякую, Надя! Давній це вірш... Мене надихнула на його написання історія талановитої тернопільскої поетеси Лесі Романчук. Пані Леся розповіла мені на Стихірі, що в неї коханий живе у Москві і вони бачаться тільки час від часу. Я прочитав в неї цілий цикл віршів на тему розлуки і вони чомусь зворушили мене. А, взагалі, отакі теми не є для мене властивими - я не дуже шаную суто любовну лірику...
Це, звісно, так, але любоФФними римами усі літсайти забиті під зав'язку, а я, де б не був, завжди хочу бути ІНАКШИМ. Це, Надя, мій бренд - НЕ ТАКИЙ, ЯК УСІ!
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")