
Всім жінкам, що проводжають чоловіків, присвячується...
Їде... Гарний... Красивий...
Що лишається?... Ждати.
Дай же, Господи, сили
на пероні стояти.
...Телефонні розмови,
Інтернет-спілкування
будуть знову і знову...
Поки буде кохання.
Вона все подолає,
бо не вперше й не вдруге,
бо ж розумна і знає,
як послаблює туга.
...Потяг рушив. О, Боже!...
Час комп'ютер вмикати...
Вона зможе (ой, зможе!)
ще не раз проводжати.
27.09.09р.






Так все і є. Дуже важко проводжати і чекати. Особливо тим жінкам, дівчатам, які проводжають своїх чоловіків і коханих на війну... Це страшно...
На любові тримається все наше життя. Подумай, щоб було, якби не існувало оце високе і чисте почуття.



