Я на вершину зійду вустами, А постелюся в підніжжі гір. Нема кохання помежи нами, В бажанні тільки таїться звір.
Пройдуся полем до краю світу. У перелісся вбреду, як тать... Нема кохання, є тільки літо, Тепло і спека, і благодать.
Зіниці глянуть повз мене в небо, І біль у серці накриє ніч... Нема кохання, є лиш потреба Зійтися, щоби топити піч.
Долоні теплі хитають літо, І поцілунок до вуст присох, Нема кохання у всьому світі, Нема кохання, де ми удвох.
Не знаю чи це буде доречно, але саме таким я побачила те жіноче страждання і розчарування, бо у Вас все закінчується "хепі ендом" коли ввесь вірш кричить від болю. Дещо змінила, може, ВАм сподобається. Ви не подумайте, що я вважаю Ваш вірш недолугим - ні, просто кожен бачить речі по-своєму , я ось бачу так.
Я погоджуюся, пані Катерино, з Вашим потрактуванням даного вірша, як жінки. Але залишу таким, як є, з точки зору чоловіка. Так що обидва варіанти мають право на існування в залежності від точки зору.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
Гарний вірш!
