Боюся, не знаю, хто ти така,
Укрився уявлень пледом,
Погляну з-під нього – Божа рука,
А вдруге – стільник із медом.
Здається іноді – ясен світ,
А іноді - лихоліття,
Чи це вже зовсім сліпий я кріт,
Чи це вже душа – лахміття.
А може, розум я загубив,
Чи геть його відцурався,
А може, просто я ще не жив,
До тебе, одно тинявся.
А може статися – не кохав
До тебе, одно втішався,
І раптом душу сповна віддав,
І просто цього злякався.
| 
у Вас 
0
