Поцілунки наші, ніби дикі гуси

Поцілунки наші, ніби дикі гуси,

Що сполохано злітають над водою,

Нащо ж я щодня на тебе так молюся,

Як вінчатись завжди маю з самотою.

Наші очі полохливими зайцями,

Не догнати, не зловити, не спіймати,

Нащо ж нам тоді ці погляди між нами,

Як довіку нам потрібно їх ховати.

Наші зорі як зіходили на небо,

То сховалися за чорною дірою,

Нащо ж я тоді трамбую дні до тебе,

Як тих днів немає поряд із тобою.

Наші крила зачерпнули з неба прощі,

Та не втримали, струсивши невблаганно,

Нащо ж я тебе ховаю від пороші,

Як ти вічно по ту сторону екрана.

Наші болі, як царі, сидять на троні,

Без надії, що колись прийде повстання,

Нащо ж душі ми сплели, немов долоні,

Як у них нема нічого, крім кохання.