Поцілунки наші, ніби дикі гуси,
Що сполохано злітають над водою,
Нащо ж я щодня на тебе так молюся,
Як вінчатись завжди маю з самотою.
Наші очі полохливими зайцями,
Не догнати, не зловити, не спіймати,
Нащо ж нам тоді ці погляди між нами,
Як довіку нам потрібно їх ховати.
Наші зорі як зіходили на небо,
То сховалися за чорною дірою,
Нащо ж я тоді трамбую дні до тебе,
Як тих днів немає поряд із тобою.
Наші крила зачерпнули з неба прощі,
Та не втримали, струсивши невблаганно,
Нащо ж я тебе ховаю від пороші,
Як ти вічно по ту сторону екрана.
Наші болі, як царі, сидять на троні,
Без надії, що колись прийде повстання,
Нащо ж душі ми сплели, немов долоні,
Як у них нема нічого, крім кохання.
| 
у Вас 
0
