пане Олександре, чудовий вірш, лише маленьке зауваження: четвертий рядок,як на мене,бажано скоротити,наприклад,"коли попереду ще півжиття". Оте "у нас" і ритміку збиває, і,як на мене,є зайвим,бо і так зрозуміло,про кого йде мова.
Я думав над цим. І не раз. Але залишив з уточненням "у нас". Іване, іноді порушую версифікаційні норми задля більшої ясності, конкретності. Я в своїх віршах такий - надто конкретний. Щоб чітко було зрозуміло, що йдеться не про життя взагалі, а про наше. Зміст у мене превалює над формою. До речі, такі деструкції часто-густо зустрічаються в класичній літературі.
Але! Ваше зауваження сприймаю. Ще раз обмізкую. І, можливо, викину зайві склади. Дякую за коммент!
Для мене головне - зміст! А Ви все про форму! Формалістка Ви! Невже Вам більше нічого сказати про мої твори, як тупо упертись у рими і повторювати одне й теж : не рима, не рима, не рима... У мене вже у вухах дзвенить. Погляньте, нарешті, на мої поезії з іншого боку!
І не пересмикуйте, бо критикую я Вас за тавтологію, за очевидні мовні похибки. Але не за рими!
І не тільки критикую, а й підкреслюю позитивне. А у Вас суцільна лайка.
Народ, а ну не сваритися! Щоб розрядити ситуацію, розповім випадок, коли у часи недавніх революцій десь у 2004 роках у нас у Львові відбувалися багатотисячні віча, там завжди розходилися тисячними екземплярами мої барикадні вірші, без підпису щоправда, як народні( я ж бо насправді - барикадний поет, а зовсім не лірик). Так ось, одного такого дня з чергового віча приходить в партійний офіс народний депутат, адвокатом і консультантом якого я була, вручає мені цю листівку з моїм віршем і розповідає, що до нього після віча підходить якийсь чолов'яга, дає ту листівку, каже, що це ЙОГО вірш і просить нардепа посприяти, аби його надрукували у якійсь газеті, бо бачте - вже цілий Львів його читає... Весело так було Ну що, будем жити мирно?
Знаєте, пане Іване, маю одну велику "ваду", відчуваю цей світ - як сукупність згустків енергій, я є надто чутливою до агресивних енергій - люті, образи, ненависті... Та гадаю, Вам мене все одно не зрозуміти, у нас з Вами надто відмінна душевна організація...
Я не мастак у поетичних формах, тож оцінюю вірш за власним сприяйняттям. Скажу, що вірш мені сподобався. Як на мене, чим доступніше, тим краще. Тут саме це є. Просто і красиво.
Можливо таким чином хоч кілька людей і привернув до поезії. Вважаю це добрим вчинком. У нас у місті був таж поет, який за власні кошти друкував книги а потім їх роздавав на автовокзалі. Так от на наступні збірки йому кошти надали здається іноземці. Тоді мені особисто було соромно за нашу державу, за наших місцевих можновладців, які не спромоглись допомогти цьому поетові... Тепер його не має з нами. Його життя скінчилося. Але поезія і досі з нами...
Я недавно видала свою збірку, обійшлась недешево, чужих спонсорів не було, лише сімейні заощадження, тільки на книжковому Форумі у вересні роздарувала з дарчими надписами близько трьох сотень, з тисячного тиражу залишилось менше половини, збірки пішли по школах, гімназіях, вузах, реабілітаційних центрах, навіть виправних колоніях... Провела вже кілька творчих вечорів, недавно мала вечір в одному реабілітаційному центрі для людей з різними вадами, роздарувала й там кілька десятків збірок для працівників центру, зараз готую вечір в одній виправній колонії для ув'язнених, а ще у школі і гімназії... Отримую несамовите задоволення, відпускаючи у світ свої вірші, а заробіток? Хіба гроші замінять щирі очі людей, їх тепло і вдячність?!...
Цей поет - Леонід Кльосов. Його сторінки віршів є на нашому "старому" сайті: http://virchi.narod.ru/poeziya/klosov.htm. А кілька рядків його твору не раз обирав як підпис-девіз до профілю на сайтах: "Ходім до Храму. КАЯТТЯ потрібно. Нас так обсіли капосні гріхи...
...Ходім до Храму Вічного спасіння, Наблизим день спокути й каяття За всіх усопших душ - благоговіння Прохаймо прощення на залишок життя."
Знаєте, пане Олександре, адекватно оцінити цей твір не можу, та мабуть і не хочу. Ота сьогоднішня сварка із Софією, то просто комедіантство. Ви пишете, що для Вас головне зміст а не форма, а самі критикуєте риму, і повторення - не послідовно і не логічно Це перший Ваш мінус! Те, що Софія погано переносить зауваження на вже обдуманний і обтесаний нею твір (я помітив!) Але вибачте писати про тисячі і десятки то занадто.... Ви пишете у категорії: "Читаю=>Тішуся=>Забуваю" , ось чому це багатьом може і подобається. Але знаєте у Софії є кілька віршів, які я якщо не напам"ять,то майже дослівно пам"ятаю. З вашими такого нема- "ПРочитав - Посміхнувся- Забув" . Тому сказати, що краще не можу: 10 людей, які можуть цитувати тебе, чи 10000 які скажуть - він пише про кохання. Ви однобокий автор і це ваш другий мінус! Ну і зауваження до, Вас ,як до людини і чоловіка в першу чергу, Ви занадто високої думки про себе і про свої вірші.Хоча... як Високий може бути невисокої думки
Сашко, гадаю, цю тему слід згортати, а не розвивати, так ми усі тут попересварюємось. Це стосується усіх, а деколи й мене самої. Нам би доброзичливості один до одного десь набратися більше, хоча це не значить не висловлювати свої критичні зауваження та не давати поради. І ще - давайте не перераховувати тут наших заслуг один перед одним, у кожного свої, ми всі тут дуже різні, зі своїми світоглядами, розумінням власної значимості у світі... деколи бути потрібним одній людині - це також буває не менше, аніж коли тебе цитують сотні... це різні речі... не стаю ні на чий захист, лише закликаю усіх - БУДЬМО ВЗАЄМОВВІЧЛИВИМИ!!!
Вважаю, що полеміка дуже корисна і вчасна. Розглядаємо найактуальніше питання кожного поета - яким шляхом іти. Я протягом всієї дискусії (і зараз теж) стверджую: маємо поважати вибір кожного. Ми різні поети. І цим все сказано. Проте когось такий парітет дратує, хтось вперто, ставши у позу Соломонову, вчить, повчає, навішує ярлики. Тому й не мовчу!..
Полеміка? Чи доречна вона в такому вигляді на нашому сайті? - Коментар 18. Гріх гордині та небажання зрозуміти іншого (1. читай - полюбити ближнього таким яким він є, бути толерантним до чужого всесвіту, до того як інший сприймає і відчуває, описує свої відчуття; 2. читай - небажання удосконалюватися як художнику слова, бо кожен з нас має розуміти - чим краще, тим яскравіше, тим найбільше світлих і позитивних відчуттів викличе у того ж ближнього твір, а ще коли він звучить і музично, і грамотно, і поетично; 3. читай - мудрість, має бути мудрість у словах і коментарях, бо кожен з нас має свій рівень метафізики сприйняття світу, свій багаж досвіду, та, зрештою, і свого читача і критика; 4. читай - гарячкуватість, нестриманість, яка викликає зустрічний вогонь... і т. д.). Це моя думка. Нікого не намагаюсь переломати, але допомогти, підсказати..., але й свою думку залишити при собі, проаналізувавши холоднокровно всі пропозиції і зауваження. Працюйте над собою. Всім натхнення, творчих здобутків і щирих друзів, в тому числі і тут на сайті. Щиро Ваш Shtanko.
1. З жінками не варт сперечатися, тим більше з такими привабливими і до того ж розумними, як пані Софія (а ще гляньте на ім*я - Софія - Мудрість). 2. Кожен з Вас у деякий питаннях правий, у деяких - ні. 3. Скажу точно, певні вірші Софії теж знаю майже на пам*ять (тут ні до чого її давнє життя на сайті, допомога у розвитку, статуси та рівень довіри)...
Говорячи про творчість добродія Олександра, підкреслю, що це той рідкий випадок, коли "творить дух". Його вірші - це приклад поезій високого ґатунку (насамперед за змістом та мелодійністю), в яких відчувається внутрішня відповідальність автора за сказане слово. А щодо предмету дискусія, то тут правда у кожного своя. Але (у будь якому випадку) намагання перекроїти поезію під свій лад - марні труди.
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
leskiv: Дякую за коментар. Вони не дурні, їх так "оболванила" їхня рашистська пропаганда,що витверезити їх можна лише з допомогою зброї. Інакше не зрозуміють, не дійде. Це як у фашистській Німеччині
та
у Вас 
0
