Манить пряжа доріг. Я події нанизую грубо на нитку намиста. Я жбурляю у Літу гладеньке каміння віршів, і вони - то підскакують, цьвохкають, прошивають гладінь по параболі з свистом, то шувбовсьнуть на дно і там розпадуться в іржі.
Я занурюсь в час - яка товща його непрозора. Я вишукую брід - та збиваюся на перехрестях бродвеїв. Переплутані промені світла – де ліхтарі, а де зорі? Перемішані в натовпі злі чаклуни і чарівнії феї.
Серед натовпу, серед зірок, ліхтарів, на дорогах, у товщах історії зустрічаю тебе, але не взнаю, не протягую руку… Ці спотворені злістю обличчя, ці крики, цей стогін - мій відбиток в дзеркалах, з яким неможлива сполука.
Може тому йдемо ми, потупивши погляд в бруківку, чи закинувши голову в небо зірками любуючись, які певно вже вмерли, та іх світло крізь сито віків, розмальовує Всесвіт, буттям своїм небо рятуючи.
Ти впритул заглядаєш до мене – зашторили відповідь вії, ти кидаєшся поглядом скоса під зливами блискавок, ти розштовхуєш фей, чаклунів, пильно стежиш за мною із вікон, у час пік, ти торкалась до мене в метро, був твій подих так близько.
Через галас і лемент, волання, та шум механізмів, Не достукався шепіт до мене. Відлетів від дубових наростів. А у шепоті тім: Що з собою в безпам`ятність візьмеш – вічний подих кохання, чи блуду шкарублу коросту ?
Я прозрів, Я почув, Я протягую руку і душу – та ламаються пальці об скам`яніле волосся над тунелем обличчя… Що це – вирок чи правило: згадать, схаменутись і рушити доганяти любов, коли вона більше не кличе?
Що примаритись може в пустелях одинакості та недовір`я? Гостре лезо утрат і розпачу піки – ви зморшками роки розкреслили. Я шукаю як відклик, луну на просторі, в подвір`ї, Я обмацую темряву й ніч – де ти щезла?
Оксамитове небо з обпаленим краєм на сході, розпанахає вії і вікна, розшторе світанок. До поштової скриньки біжу по затоптаним сходинам - може зараз вчорашнім вогнем ти мене привітаєш.
Відблиск сонця бринить на цимбалах поверхні струмка, розпускають долоні доволі зневічені квіти…
Де ти – лагідна, ніжна, простоволоса, струнка? Де ти та, що колись я тебе не зумів зрозуміти?
З рядка в рядок читаючи, наче пройшла разом з Вами стежками Вашого серця... Зачепило і сподобалось. Вітаю Вас на Анумо, і бажаю, аби тут Вам було тепло і затишно!
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
Asedo1949: Кричать у вічі: «Слава Україні», Та, як чорти, в Вальпургієву ніч Танцюють нишком на чужій руїні, Обіцянками скріплюючи клінч… Правдиво сказано...Підтримую.
та
у Вас 
0
