Одна і та ж колода карт. Вона – незмінна.
Вона пройшла сталевий гарт і , бач, – нетлінна.
У ній, лиш козирі одні, одні магнати,
Не можна їм сказати ні, ані прогнати…
Злилися всі у моноліт, в одне єдине,
Бо всі «працюють» купу літ, для «благ людини».
А Край убогий тихо мре… Стікає кров’ю…
Велику жатку свашка жне, та із любов’ю,
Бо добрий в неї помічник – її соратник,
Війни гіркої ремісник – лихий стерв’ятник…
Йому би тільки зняти куш і, як побільше.
І, що йому страждання душ?... А, що найгірше,
Що виріс він у цім краю… - убить би Юду -
Свого я гніву не таю до цього люду.
Повиривати б ввесь бур’ян і розпушити,
Щоби спокійно між слов’ян було нам жити…
… І знову ж ту колоду карт тасують в залі,
Щоби новий набити старт на ці ж скрижалі.
І знов на бархаті стола одні, лиш аси,
Що досягли вже крапки зла, не без гримаси.
Просовують мажорну масть у карти двору,
Заангажовуючи власть, немов потвору.
У них своя тут боротьба, свої аркани,
Не входить всяка біднота у їхні плани…
Дрібні, буденні селюки чи містечкові,
Що й досі в дранім каптані усі – очкові.
До часу збанок, до пори, водицю носить…
Збереться бідна мілкота і скаже: -ДОСИТЬ!
У пекло мертвим йти пора, щоб дати жити
Правдивим людям для добра, і щастя пити!
Аркани – закриті, таємні.
Очкові – як у шахах пішак.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
Лиш маски 
