Світанок одзьобав останню зорю- ночевицю,
зазернену небо-тарелю світла залили.
Сплило реальгарове сонце ясним очевидцем:
підпальниця- Осінь! Кадили зміїсті вали,
ліси зайнялися, кремезні дубища горіли,
розкидала листя картяжно у воду верба-
циганка столітня, червоноголоса Сивілла-
багріла відунсько, косаторозпусно - ти ба"...
і пагоди сосен - одвільжені ґніти свічкові-
тріскотно іскрилися -їх не задмухати - ні!
Вітри з огнедійницею потаємно у змові:
злітають на раду до Діви на злотім коні.
Розгонисто Час пересів у нову каравелу,
аби не згоріти до тла ув огні навіснім
і стрілки знебесно- розцокані хід перевели,
і мідні тональності вбрали політні пісні...
А може це все тільки мариться - тільки здається:
ніякої осені - просто декори життя..? -
душі смолоскипи і спалахи камерні серця,
усезасинання...світанку воскреслого стяг.
| 
у Вас 
0
:up: 
Браво,Роксолано!Твої метафори-справжня насолода для душі! 
