Світанок одзьобав останню зорю- ночевицю, зазернену небо-тарелю світла залили. Сплило реальгарове сонце ясним очевидцем: підпальниця- Осінь! Кадили зміїсті вали, ліси зайнялися, кремезні дубища горіли, розкидала листя картяжно у воду верба- циганка столітня, червоноголоса Сивілла- багріла відунсько, косаторозпусно - ти ба"... і пагоди сосен - одвільжені ґніти свічкові- тріскотно іскрилися -їх не задмухати - ні! Вітри з огнедійницею потаємно у змові: злітають на раду до Діви на злотім коні. Розгонисто Час пересів у нову каравелу, аби не згоріти до тла ув огні навіснім і стрілки знебесно- розцокані хід перевели, і мідні тональності вбрали політні пісні... А може це все тільки мариться - тільки здається: ніякої осені - просто декори життя..? - душі смолоскипи і спалахи камерні серця, усезасинання...світанку воскреслого стяг.
|