Хитрує рудо-вогняна лисиця,
в осклілім небі гостро мружить око,
Розпушене проміння днем іскриться,
води й морозу - срібні перецьмоки...
претихі океани білосвіту
незаймано у штилі мудрословлять,
у вічности кристали перелита
доріжка із дитинства - згадколовля.
Розгорнені ворота у минуле:
дзвінкi бурульки - готика строката,
гори підкова- в невідь неодбула,
колядами жива старенька хата
і голосок русявого дівчатка,
слідочки на снігу - йдемо на хутір...
скував мороз... життям оздобив кладку:
минуться тіні - сяйво не забути!
промацали мене і одшукали
нестерті відчуття казок і мить ся
зайчатком плига в сон - за перевали...
хитрує з неба вогняна лисиця.
|