Гутного сонця лункаве вібрато,
німбу мосяжного - тепле кільце.
Тьму протинає, любові заради,
промінь єлейний - весняним гінцем.
Локони неба- спадають у води,
у завитусі лазурі - вітри,
глузд ізгубивши, женуть- насолоди
в леті шукаючи... Топиться грим
утло-блідавий із лику сумного,
діви- природи. Рум"яниться день.
Звукозвістує Дух Лісу із рогу
всевоскресіння, гілками гуде.
Соком шумлять нашорошені крона-
забубнявілі пілястри дерев.
Ріки на дно - на охристо-червоне-
льоду, ховають, розбитого рев.
Дрібно птахами зазернено обрій -
небо у крапку - жива пуантель...
як у порі цій до безтяму добре...
Доля сердечні узори плете.
| 
у Вас 
0
