Летіла душа за обрії, Верталася в небеса. Та зрадили крила втомлені... Вернулася, не змогла. І, може, вона від відчаю, Чи, може, із гаряча. Сказала собі: У нічку цю - Зречуся свого єства. О, душе моя хоробрая, О, душе моя німа. Любов запалю ось у тобі я Звільню від оков гріха. Тоді і лети за обрії. Здіймайся ген в небеса. О, душе моя, ти добрая. О, сестро моя свята.
Ну... не знаю. Я б так не сказав. Швидше діалог або внутрішній монолог. Таке в мене буває, коли серце розриває філософський панцир житейських мудрувань, виривається, на коротку мить, і пише тоді так, як воно само того хоче.
Людській душі, аби просуватись до Світла, деколи потрібно пройти випробування болем, терпіннями, нерозуміннями, самоспопеляннями... аби переродитись у новий якісний стан, аби підійнятись на щабель вище... Гадаю, це саме той випадок...
Не знаю... Інколи з нею порозмовляєш і все. А поділ на щаблі, здається, умовний. Якісно це два стани - гріховний, життя без Бога, як наслідок, прив'язування до земного (навіть коли це і у високих "духовних" тонах), або життя в Бозі - Вернися, о душе моя, до свого відпочинку, бо Господь робить добре тобі - як це закликає псалмоспівець. Кількісні етапи, швидше, показник очищення душі від своїх гріховних уподобань, звільнення від гріха рабства. Щось таке, якщо сухо-інтелектуально, бо словами тут складно. у яких перебуває
Поділ на щаблі умовний, як і наше сприйняття понять добра і зла... де грань між ними? Чому деколи наші намагання пролити світло виливається болем у душах наших ближніх?...
А ти знаєш - що є в нас основою? Що є сенсом Господнього промислу? Кожен день нас усіх проскановують - Наші думи, бажання і помисли. Залишається грань незбагненою Поміж світлом і тінню одвічними, Наша кров, протікаючи венами, Нам життя по краплині відлічує. Стерто грані між днями і ночами, Між гріхом, що вростає у праведне. Що нам зорі ясні напророчили? Постелили б собі, якщо знали би... В цьому світі, зневірою зморені, Йдем наосліп крутими стежинами, І душа, мов землиця незорана, Прагне трішки зігрітись... Людиною. І нічого у цім дивовижного, Бо єдиною, всім зрозумілою, Є любов, що даруємо ближньому - Мова Бога і Всесвіту цілого!
Господь промовляє до Аарона такими словами: Це вічна постанова для ваших поколінь і щоб розрізняти між святістю й між несвятістю, і між нечистим та між чистим.
Це найважливіша духовна наука - розрізняти... бо зло намагається видавати себе за добро і діяти так як добро. І це найбільша проблема "вовків в овечих шкурах". Через те про Ісусове дитинство і мовлено : А Дитина росла та зміцнялася духом, набираючись мудрости. І благодать Божа на Ній пробувала.
Однак Добро-злом категорії не абстрактні, і їх суть не міфічна, а конкретна, інакше, яка б була потреба в Страшному Суді. На Голгофі зло зняло свою маску і показало своє справжнє лице - розпявши Божого Сина. Те саме воно намагається вчинити і з нашими душами. За добром стоїть Господь і Його ангели, тоді як зло породжене демонами.
Як висновок: Вмій розрізняти і будеш спасенним. Все інше - другорядне.
так і хочеться сказати: Ось вірш місяця!!:)) чудово..чимсоь мені нагадало і мій вірш "Вірю(моя молитва)",хоча є і відмінні судження..)) прекрасна робота!) Ви на піку форми,пане Василю!!:)
Дякую Вам, Іване. Намагатимуся утриматися на цій вершині
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
Maksymovych: Дякую за коментар, дуже приємно що Ви звернули увагу до мого твору. Як автор я залишаю простір для читача — щоб кожен міг знайти у вірші щось своє.
у Вас 
1
