Намалював я щастя на стіні,
а вітер враз з'явився і ... роздмухав, пролопотів грайливо понад вухом
і поспіхом віддався далині.
Я вдруге, втретє... не виходить. Ні,
мені цей образ вже не відтворити.
Без тебе, друже, вік свій коротити,
бо хто ж таке малює в юні дні. Намалював я щастя на стіні...
*Намалював я щастя на стіні,*-- дружину любу,що підморгує мені. Її вітрисько не роздмухав, мені ввесь час дзижчить у вуха. Аплодою за вірш :hands: :hands:
Шановний пане Василю! Вірш мелодійний, зовні гарний! Проте вкрай недосконалий. По-перше, те, що малюють на стіні, вітер ніяк не може роздмухати. По-друге, "із гуркотом віддався далині" - це на якій мові? Можливо, ви мали на увазі "полинув у далину"? Віддаються комусь або чомусь, наприклад, дівчина віддалась хлопцю... А тут навіть з цього боку смішно: він (вітер) віддався їй (далині)... А далі взагалі нісенітниця: "Я вдруге, втретє... не виходить. Ні, мені цей образ вже не відтворити. Без тебе, друже, вік свій коротити, бо хто ж таке малює в юні дні". Будь ласка, запам'ятайте: ніколи не римуйте заради рими, бо думка автора має бути висловлена чітко і зрозуміло. Удачі Вам!!!!
Уявіть собі, молодий Пане Таресе, що вірша склав ПОЕТ, а зачитав його і пробує скоментувати(думаю не зрозумівши)учень. Добре, що так діється. Всім нам треба ще багато вчитися. А попробуйте Пане Тарасе почитати також те, що написане між рядками. А чи Ви в силі прочитати думку АВТОРА? Думаю, що НІ. Щоб критичні зауваження, особливо в поезії, давати треба вперш зрозуміти а щойно тоді давати негативну критику. Це тільки моя думка. Я перепршую, що дозволив собі на таку полеміку. Добра Вам бажаю. З повагою Василь Шляхтич
Пане Тарасе, радий Вашій появі на "анумо...". Бачу, відразу в бій. Ну що ж .... на те і щука в річці, щоб карась не дрімав. Малювання на стіні - це не прояв вандалізму. Ви більшість речей сприйняли буквально. А суть цього твору не в мелодійних формах звучання і його зовнішній оправі(якраз тут є погрішності), а у внутрішнім змісті.
Дозвольте коротко:
Стіна = видимий світ, байдужий до духовних потреб людини.
Малювання на стіні = намагання збудувати щастя у буденному.
Вітер = розум, сухий інтелект, нездатний сприймати (після гріхопадіння ) духовних поривань людини, за східною філософією: ум - убийца души. Звідки і гуркіт далини...
Це лише кілька штрихів. Про все інше вже сказали Вам, шановний критику, мої побратими по перу.
Розумієте, на духовні речі потрібно дивитися духовними очима, світські очі це не збагнуть. А для цього потрібно дві речі: досвід і колючі терня випробувань, інше додається. Дякую, що завітали. Сподіваюся в майбутньому на конструктивний діалог і , звісно, співпрацю на поетичній ниві.
Щиро дякую, пане Василю, і за оцінку і за підтримку. Сьогодні молодь надто амбітна, імпульсивна...Через те щиро сподіваюся, що саме наша позиція терпимості і толерантності повинна допомагати їй проникати у тонкощі поетичної майстерності.
Шановний пане Василю-2 (не автор, а критик моєї оцінки)! Ви пропонуєте мені прочитати "те, що написане між рядками" і зрозуміти думку автора?! Вибачте, я не екстрасенс, такими речами не займаюсь! Читаю те, що написане. А щодо того, хто з нас ПОЕТ, а хто УЧЕНЬ... Тут, гадаю, і так видно. З повагою, Тарас.
Спробую коротко: По-перше: автор не вказує чим саме малює на стіні, отже стовідсотково стверджувати що вітер, то не роздмухає недоречно. По-друге: "із гуркотом віддався далині" -це на українській мові (якщо Вам не зрозуміло). Ви сказали віддаються комусь чи чомусь, але окрім інтимної тематики нічого іншого у голову Вам не прийшло.Питання ставлю до Вас : Я (я) віддаюсь роботі (їй) сповна.Це на українській???? Безглузде зауваження. Я веду до чого: Вірш "пишеться серцем", тому якщо він невдалий це засмучує. Критика "пишеться мозком" тому якщо вона невдала це смішить. Удачі Вам пане Тарасе, ростіть щоб критикувати.Критикуйте щоб рости
Не переймайтеся, Тарасе, наскільки глибоко, бо це вміння (читати між рядками) приходить з часом. А екстрасенсорні здібності тут ні до чого, на це потрібний інший, особливий дар - поетичний.
Дуже гарний вірш. Він, як цей вітер- пустун легкий і щирий, бо тільки в юні роки можна бачити щастя не тільки на стіні, а все до чого торкається юна рука, бо гормон щастя спрацьовує миттєво.
Так, ніхто не заперечує, що роботі можна віддаватись, це сталий вираз, проте віддаватись далині - це нонсенс. Якщо ви зі мною не згодні - спитайте у фахівців, погортайте довідники... На інших зауваженнях я теж наполягаю... І взагалі, панове, треба ж бути хоч трішки об'єктивними, а не керуватись у своїх оцінках принципом: сьогодні я тебе похвалю, а завтра ти мене... Тому що чесна критика і є рушійною силою вдосконалення.
Те, що чесна критика і є рушійною силою вдосконалення нагадало мені один анектод, в якому медсестра намагається розбудити хворого пацієнта: хворий, хворий, просніться... я вам снодійне принесла. Так і в нашому випадку, пане Тарасе, коли не твориться або твориться щось не те, то ніяка "рушійна" тут вже нічого не вдосконалить.
Пане Василю! Ви пишете мені про свій вірш: "Малювання на стіні - це не прояв вандалізму. Ви більшість речей сприйняли буквально. А суть цього твору не в мелодійних формах звучання і його зовнішній оправі(якраз тут є погрішності), а у внутрішнім змісті.
Дозвольте коротко:
Стіна = видимий світ, байдужий до духовних потреб людини.
Малювання на стіні = намагання збудувати щастя у буденному.
Вітер = розум, сухий інтелект, нездатний сприймати (після гріхопадіння ) духовних поривань людини, за східною філософією: ум - убийца души. Звідки і гуркіт далини...
Це лише кілька штрихів. Про все інше вже сказали Вам, шановний критику, мої побратими по перу".
По-перше, приємно, що Ви визнаєте погрішності. Значить, є можливість рухатись вперед. По-друге, дозволю собі таку репліку: Читач не повинен вгадувать, що таке стіна (по-вашому, це недосконалий світ), що таке вітер (розум, сухий інтелект), тому що поезія - це не ребус чи гра в "угадай-ка". Форма вірша (або, як Ви пишите, зовнішня оправа), її досконалість і водночас простота - вирішальна умова справжнього художнього твору.
Те, що окремі Ваші зауваження слушні - не відкидаю. Але забагато самозакоханої риторики. Здається мені, пане Тарасе, що замість конструктивного діалогу ми тут переливаємо з пустого в порожнє, бо схоже, що говоримо різними мовами. Через те не відбираймо один в одного дорогоцінного часу. Проте - шкода...
Дозвольте і мені, панове, річ держать Тут промовила Лисиця Бо вірші ці не так судить годиться Коли написані вони на 5
Шановне панство! А в чім, власне, проблема? Ми маємо досить таки не поганий поетичний твір, в якому є ідея, котру автор намагався донести до читача. І йому це вдалося. Тепер щодо читання між рядків: усе мистецтво поезії полягає в тому, щоби донести до вельмишановної аудиторії почуття, якінаповнювали серце автора у момент написання. Саме серце, а не мізки... (див. коментар №11.) Саме для цього в поезії є таке поняття як "тропи". Ви, пане Тарасе коли-небудь дивились на стерео картинки? Їх раніше часто можна було зустріти на учнівських зошитах... На перший погляд - звичайний орнамент, щось таке собі "рябоцибеньке", та коли придивитись краще, можна розпізнати красиву картинку... Те ж саме і тут... І взагалі, критикувати - то добре, але спочатку, можливо, слід би було розмістити хоч один свій витвір? А ми би подивились і залюбки прокоментували. Думаю, більшість зі мною погодиться.... Щасти Вам! А вірш, Василю, гарнй. Не слухай нікого. Серцем пиши. Зичу натхнення....
Щиро дякую Вам, Ірино, за підтримку і добрі побажання. Схоже, що після такої промови наш "критик" в нокауті.
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
Аплодою за вірш 
:hands: 
