ПОПЕЛЮШКА 11

Вели довго з поверху на поверх, та ще якимись галерейками. Сказали б знайти дорогу зворотню самій, тут би і залишилась аж до самої смерті, тими довгими переходами блукаючи. Та ось нарешті їй сказали:  - Стій" - і завели до кімнати, Нікого килима чи дорожок на підлозі тут не було,і її ноги, взуті в грубі чоботи, які вона завжди носила о цій порі року, гучно тупотіли при кожному кроці, і від цього чомусь було їй дуже соромно.Тут її вже всадилина короткий стілець і почали розпитувати, хто вона, хто її батькі, чи був з її родичів хтось в ув''язнені чи під слідством і багато чого у тому ж дусі. Відповідати їй було  легко, це єдине у чому вона була добре обізнана. По закінченню слідчий, а був він молодих років, попередив, що за кожне брехливе слово вона буде відповідати перед законом, і як виявиться якась неправда, її можуть ув'язнити на строк аж до трьох років.

«Усього на три?» — подумалося Ніякого килима  їй, і від душі трішки відлягло. Але рано вона раділа, бо то були лише формальності. Те, про що її запитували на початку , вже і так було усім добре відомо, адже ті, що робили обшук, узяли всі необхідні дані про неї у сільраді. Перед другою частиною допиту слідчий запалив і на кілька хвилин, мов поринув у сон. Це мовчання її збентежило.

Ось уже ніби і підписала все, про що розпитували, що ж їм іще від неї треба. Не інакше підлість яку готують. Ой, Боже мій, що ж їй робити, як виплутатися з цієї справи та знову опинитись вдома серед дітлахів, до яких поривалося її материнське серце. Про Миколу чогось і думки жодної не промайнуло, мов ув'язнення викреслило його з життя, та незабаром, викуривши цигарку, слідчий нагадав їй про нього.

—  Коли, як і за яких обставин ви познайомились із своїм чоловіком, таким і таким, такого року народження і так далі.

Питання було звичайнісіньке та вона страшенно перепо­лохалася:

—  Я, та звідки мені відомо?

—    Що? — не зрозумів слідчий. — Це ж ваш чоловік, а не чийсь, у кого ж ще про такі речі питати.

—    Та це батечко краще знав, він його квартирантом до хати нашої привів, а де і як вони познайомилися, звідки він до нас приїхав, про те я нічого не знаю.

Така відповідь хоч і не задовільнила слідчого за змістом, зате дала занадто багату інформацію про неї саму і підказала, як прийти до цілі найскорішим шляхом.

Такої швидкої перемоги слідчий навіть і не очікував, жінки-підслідчих, яких йому доводилось допитувати, завжди, а в усякому разі на початку допиту заявляли, що арешт і все із ним пов'язане, це прикра помилка, що чоловік людина чесна і порядна, а кому ж про це знати, як не їй, дружині, бо за стільки років подружнього життя взнала свого обранця краще за себе. І тільки під вагою доказів, підкріїплених багатьма підписами, вони здавали свої позиції, а іноді і тоді відвертали ті докази, як брехливі. Така поведінка, хоч і занадто важка і незручна для слідства, зате цілком зрозуміла і природня, адже кому ще стояти до останнього за найріднішу людину, як не дружині. А тут зовсім інше, на смерть переполохана і з самого початку хоче відокремити себе від нього своєю необізнаністю. Що ж, ми допоможемо їй у цьому напрямку   вирішив слідчий.

—  Скажіть, будь ласка, — звернувся він до неї з лагідною посмішкою, — ваш батько не примушував вас вступити у шлюб із вашим чоловіком?

—  Вступити? — не зрозуміла вона. — Та нікуди я не вступала.

—    Давайте перефразуємо питання. Хто перший сказав вам чи хоч натякнув на те, щоб ви вийшли заміж, батько чи ваш чоловік?

—    Чоловік, тобто Микола, а батько лише стояв поруч і мовчав.

—    Так я і думав, що стояв. Добре. А тепер скажіть, чи не помічали ви перед цим якихось таємничих бесід поміж ними? Ну, не таємничих, а наодинці, віч-на-віч?

—    Розумна ви людина, — аж зраділа вона, — я вже й забула, натякнули, і я враз згадала: батечко мій занадто прихильні до чарочки були, ні обідати, ні вечеряти без неї не сідали, а Микола і на дух спиртного не переносив — отрутою вважав, а тут дивна річ, удвох після вечері сідали у кімнаті Миколи і все склянками дзеленчали, а про що розмова між ними велась, то і не чути було, бо дуже тихо обидва розмовляли.

—    А ви не намагалися підслухати? — хитро посміхнувшись, спитав слідчий.

Вона аж зашарілась:

—    Та кілька разів і таке було, але жодного .слова не вловила.

- Добре, але намагалися? — бив в одну точку слідчий. — здогадувались, що саме про вас і йде мова.

       = Вірно, — здивувалась вона і знову зашарілась. — І про все то  знаєте, а як? Адже вас при цьому не було. А про те що про мене, відчувала, бо, Микола і батечко якось особливо поглядали на мене.

^°               - Але нічого не казали?

          - Так.

           - А знаєте, чому? Тому, що на той час ще не досягли згоди- Тепер пригадайте ще одне: чия була горілка, яку вони пили?

__ Це я добре знаю — Миколи, бо у той час мати і копійчини

батькові не давала і навіть платню за нього отримувала, бо пропивав батечко усі гроші за один день.

—  А частенько ці бесіди під горілочку велися?

—   Ну й не так, щоб кожного дня, бо Микола часто аж до ночі у майстернях пропадав, але, як рано приходив, то завжди за вечерею батькові казав: ну, чекаю до себе, паливо припас і за іншим справа не стане. І від тих слів очі у батечки аж спалахували, бо, я вже казала, дуже до чарочки ласі були.

—   Так, — сказав слідчий, — тепер з цього вже можна робити якісь висновки. Микола вмовляв вашого батька, щоб він віддав вас за нього заміж, і заради цього поступався своїми принципами. Тобто одруження з вами було для вашого майбутнього чоловіка важливою справою. А тепер скажіть мені відверто, тільки не соромтеся, а намагався ваш чоловік до одруження наблизитись до вас як до жінки, звичайно, чи казав якісь слова, чи притискав десь по темних кутках, чи робив якісь подарунки?

Вона опустила очі і майже пошепки відповіла:

—   Що ви? Він же шляхетний, ввічливий, він би не дозволив собі таке. Сидіти удвох ми сиділи, і дуже часто, він щось розповідав, а я слухала, але, мабуть, неуважно, бо не все і не завжди розуміла. Я темна, а він розумний, куди мені до нього?

—   Тобто ви відчували вже тоді, що він від вас занадто далекий, і навіть чужий, що вам з ним не цікаво?

—   Та ні, чому ж нецікаво? І цікаво і навіть приємно.  Він ставний і голос у нього ^такий, що будь кого приворожити в змозі, а я така непоказна та й ще дурепа, мені приємно було, що такий чоловік веде бесіди зі мною, але ніяковіла. Я завжди була при ньому, мов наймичка перед паном, а він це, мабуть, розумів, тому і посміхався.

■— Тобто він бачив ваш рівень?