Коментувати також можна з та

Чт, 29/01/15, 14:17
Меню сайту
Категорії каталогу
Проза
Прозові твори друкуються тільки тут
Відеовірші
Аудіовірші
Українцям
Вірш-пісня
Вірші про Україну
Вірші про рідний край
Вірші про мову
Збірки поезії, поеми
Абетка
Акровірш
Байка
Загадки
Верлібр
Елегія
Історичні вірші
Вірш-усмішка
Вірші про сім'ю
Вірші про рідню
Вірші про жінок
Вірші про чоловіків
Вірші про військових, армію
Вірші про Перемогу, війну
Вірші про кохання
Вірші про друзів
Вірш-казка
Казка (проза)
Проза для та про дітей
Вірші для дітей
Вірші про дитинство
Вірші про навчання
Вірші про професію
Вірші про eмiгрантів
Вірші в перекладі
Вірші про свята
Вірші про спорт
Вірші про природу
Вірш-тост, вірш-привітання
Для мене поезія - це
Поети
Поетична майстерня
Оповідання, про поетів, творчість
Релігія
Щастя - ...
Жінка - ...
Життя...
Філософам
Громадянину
Метафізика
Опитування для Вас:
У Вас є власний сайт?
Всего ответов: 513

І як без статистики?

Наша реклама:
(переглянувши рекламні блоки, Ви принесете маленький дохід у скарбничку "Анумо...")


ШЛЯХ до ТВОРУ:  

         
Вірші/статті категорії та розділи української поезії, українська проза
    Твори за тематикою категорії та розділи української поезії, українська проза Проза
 

ПОПЕЛЮШКА 2-6

Розпочалися тренування. Та на початку здібний, але  впертий хлопчик неабияк вимучив свого  наставника. На першому ж занняті, коли Микола Опанасович простягнув йому скакалку, хлопчик категорично відмовивсь:

               - Ви що, знущаєтесь із мене. Я ж не дівчинка, щоб стрибати і не горобець. Я боксу прийшов вчитися. Так вчіть – а не ображайте, бо я і піти можу і дуже просто, і ви мене  не повернете... Ось так!

              І  так взмахнув  худенькою ручкою, ніби відрубав. Миколі Опанасовичу знадобилась неабияка витримка, щоб не вибухнути. Але він втримався і сказав спокійно, наче ніякого інценденту і не трапилося:

              - Добре! Стрибатиму я. П’ятдесят разів на лівій нозі, п’ятдесят на правій, і сто на двох ногах. А ти спостерігай і рахуй.

                Хлопчик, хоч і неохоче, але погодився. Вчитель виконав усі стрибки, а хлопчик їх усі прорахував. По закінченню вчитель витяг із кишені секундомер і простягнув хлопчикові:

-          Знаєш, як їм користуватися?

            Хлопчик на це  лише знизав плечима. Тоді вчитель натис кнопку і, вказавши учневі на стрілку наказа: -. коли стрілка зробить повний оберт натиснеш на кнопку вдруге. Таким чином ти відрахуєш рівно хвилину. А я усю цю хвилину вимірюватиму собі пульс.. Ось тут.

                І він злегка натис собі вену на правій руці.

-          А навіщо? – нарешті зацікавився хлопчик.

                - Як навіщо? А для того, щоб дізнатися, наскільки підвищився мій пульс після виконання стрибків. Ну, що почали?

                Хлопчик уважно стежив за рухом стрілки, а вчитель відраховував удари пульсу. Коли набігла хвилина,  хлопчик вдруге натис на кнопку. За цей час вчитель нарахував вісімдесят пять ударів..

              - Ну, от бачиш,  - сказав вчитель. За звичай, у спокійному стані мій пульс шісьтедясят ударів за хвилину, а після навантаження він зріс на двадцять пять ударів. Це в межах норми. От як би він перетнув відзначку сто,  тоді  це б вже був, знак для мене підвищувати тренуванням  спортивну форму, щоб відновити  необхідну для кожного боксера витривалість. Памятай!. Бокс дуже швидкий вид спорту і потребує вміння виконувати багато рухів за дуже короткі проміжки часу не втомлюїчись. . Немає витривалості, і твоїх сил не висточить навіть  на один раунд . Зрозумів? Ну, тоді влаштуємо перевірку витривалості тобі. Спочатку перевіримо твій пульс у спокійному стані. Непогано – шістьдесят пять. А тепер починай стрибати. Це зовсім і не важко. Так. Тільки не підстрибуй так високо, бо витрачаєш зайві силу. Молодець. Майже добре. Ну, от! І впорався. А тепер я буду вести відлик часу, а ти рахуй пульс. Натискай, та тільки не дуже, бо перекриєш вену і не відчуєш. Хлопчик почав рахувати. За хвилину в нього набігло девяносто пять.

                            - У нормі., - сказав вчитель, - але на самісенькій межі. Треба щоденно виконувати цю вправу і через тиждень твій результат буде не гірший від  мене.

            І таких сутичок напачатку траплялося чимало. Хлопчик довго не міг зрозуміти, навіщо наносити несильні, але швидкі удари, замість того, щоб не поспішати, але "відтягуватись” на повну..Бо без сили – казав він, -  навіщо і та швидкість.

                 Знову  Миколі Опанасовичу довелось відшукувати     якісь слушні слова,  вигадувати якісь ігрові вправи для здібного але вкрай впертого вихованця. І дуже не скоро хлопчик  почав втягуватись у  цю швидкісну гру. Нарешті його удари стали такі блискавичні, що вчителеві знадобився навіть хитрий електронний пристрой, щоб порахувати, скільки ж ударів за секунду наносить його учень по груші.  Пристрій цей позичив йому на час приятель, з яким він неоднаразово був на зборах. Микола Опанасович довго вмонтовував датчик, тестував електронний блок, а непосидючий хлопчик у нетерплячці аж підстрибував. Нарешті усе було готово. І вчитель наказав:

                               - Бий тільки двічі і зупиняйся. Так а тепер подивимось, і перерахуємо. А тепер ще, і ще! Ну, досить. – тренер уважно вдививсь у електроне табло і схвально хитнув головою: -  непогано, не погано. Ти і справді молодчага -  Час поміж ударами – одинадцять сотих секунди, а у перерахунку швидкість – девять ударів на секунду. А тепер бій серіями. Так, ще, ще. Годі – ну, ось – дивись – вісім із половиною ударів на секунду. Для твого віку – це навіть і неочикувано.

-          Та хіба? – аж зашарівсь задовлений хлопчик-  ось побачите – потренуюся трохи і ще додам, обовязково, а то як же.

-          І він наполегливо тренувавсь. Та що там наполегливо  до самого виснаження.

                 Микола Опанасович аж занепоковсь. Інші хлопці – тільки но він куди відвернеться – відразу повсідаються на мати – і ну ляси точити, а цей до груші, мов прикипів, і за вуха не відтягнеш.

             - Ти охолонь, охолонь трішки – заспокоював вчитель несамовитого і впертого учня. Перегориш до строку, що тоді?

               - Я ? – знизував плечима учень, - та нізащо! З наступного тижня ще додам і побачите тоді, побачите!..

-          Та що я побачу? – занедоволено перепитував вчитель.

                - Як що? – не здававсь учень – справжній бокс – вищий клас побачите – ви ще мене не знаєте. А я на все здатний. Ось тільки ви вже кілька днів до мене  не підходите майже і не вказуєте  на недоліки, а вони ж певно є. Ось так!

-          На це вчитель не здатний був хоч щось заперечити і починав надавати вказівки.:

                - Ноги трохи  ширше, і корпусом, корпусом працюй, а руки  додавай тільки під час ударів. Я тобі вже не раз вказував, що сила  удару не в руці, яка  бє, а  у нозі на яку боксер опирається, саме вона робить удар визначальним у поєдинку.

                  І здібний учень, мог губка, всмоктував поради вчителя.   За технікою він вже сягнув мабуть  рівня не третього, а міцного другого розряду, та бар’єром, якого довгий час хлопчик не міг перетнути була вага – вона ніяк не дотягувала  до найменшої ваги з якої починається справжній боксер. Хлопці частенько підсміювались з нього – він же був наймолодший на тренуваннях і, як вважали вони,  мав слухати і схвально спиймати, що говорять доросліші. Та одного разу, коли жарт одного із насмішників вже надто перетнув межу, хлопчик не витримав і за мить кривдник опинився на підлозі із розющеним носом і підбитим оком. Тренер звичайно втрутився прочитав нестриманому учневі довгу нотацію і заборонив зявлятися у залі цілий тиждень. І це виявилось для того найтяжчою карою. Повертаючись додому він не знаходив собі місця і кінець кінцем щільно набив лантух сіном, підвісив на мотузці під навісом і несамовито лупцював так, що порохно аж в усі боки летіло.

                       - Що це тут ти коїш? – питала з-за тина сусідка тітка Олена: - чим цей бідний лантух завинив перед тобою, що ти так знущаєшся з нього?

- Та нічого! Просто тренуюся! – не піддавався на жарт хлопчик і продовжував виконувати вправу за вправою. Та так, ніби  був з заоіза і годинами не втомлювавсь ані на трішечку.

                На страшений гупіт ударів виходили з хати молодші. Алочка стояла мовчки, насупивши лобика, а з ротику її витікали слюні. Вона відтерала їх брудними пальчиками і від цього підборіддя було в неї завжди брудне. Їй вже минуло пять рочків та вона ще майже не розмовляла, а тільки гукала, мов немовля. Від погляду на неї йому завжди ставало соромно і боляче. Та проти такої гіркої реальності він нічого не міг вдіяти. Валерик напроти – метушився. Підбігав до лантуха, бив кілька разів, та це швидко йому набридало, і він починав гоняти по підвір’ю перепалоханих курок, за що старший брат робив йому зауваження, та невгамовний Ваоерик не звертав на них жодної уваги і продовжував своє.

Так і промайнув цей тиждень. Коли ж  він знов зявився у залі, вчитель нічим не нагадав того що сталося, а повівся із ним, як і завжди,  привітно. А після тренування відізвав  убік і, поклавши руку  на плече сказав: - Ну, добре. За тиждень вийдеш у рінг. Побачимо, на що ти здатний. А вагу, гадаю, ти набереш. Наш голова замовив для тебе додаткове харчування у їдальні. Гадаю, це  допоможе тобі  достатньо швидко набрати недостаючу вагу  і більш не хвилюватися з цього приводу. Тільки не слухай дурних порад і не надувайся перед зважуванням водою. А як зробиш так, то втратиш легкість і не зможеш перемогти. .

- Спасибі вам за все! – ледь чутно вимовив хлопчик, а із очей його так і бризкнули сльози, яких він був не в змозі вже  втримати. Він, бо не дивлячись на свою впертість і серйозність,  був ще і справді  надто малий.  .

                 Перший вихід у ринг запамятався йому на усе життя. Микола Опанасович виставив проти нього Мишка Брагинця, якому на той час,   виповнилось вже  аж  чотирнадцять років, і який  мав на той час   чималеньку  практику змагань,   двічі брав участь у першості області, а у  минулому році навіть дійшов до чвертьфіналу..  Йому ж тільки місяць тому виповнилось десять.

Як і інші хлопці із секціїї,  Мишко добре бачив, що Микола Опанасович надто вже опікується тренуванням новачка, а  будучи за природою своєю вкрай заздрісним і недоброзичливим, вирішив Мишко добре провчити зухвалого вискочку. . Ніби передчуваючи можливі ускладненя,  Микола Опанасович за день до змагань дав настанову Мишкові втримуватися від потужних ударів, який той, не дивлячись на малу вагу, дуже  часто застосовував у поєдинках. Хитрий Мишко звичайно запевнив тренера, що боєве хрещення новачка обійдеться без застосування "важкої артилерії”, а перемогу визначить лише кількість ударів.

Додав: вершник (07/11/12) | Автор: © Юрій Іванов
 
Розміщено на сторінці: Проза
 
Переглянули твір - 732 чол.
 
  
  у Вас # закладок

автору
за твір:

 



Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 0


Додати коментар:

Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
avatar




ОСТАННІ 10 КОМЕНТАРІВ до ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ

(50 коментарів Ви можете переглянути на сторінці "НАШ ТОП ++")


             Украина онлайн


Форма входуу
Логін:
Пароль:
Інформації:     
Випадкове ВІДЕО з сайту:
Вірш Світлани Костюк "Стискаю душу ...
00:01:31

ПОНОВЛЕНІ ТЕМИ ФОРУМУ:


НАША БІБЛІОТЕЧКА:
(нові книги користувачів)

Придбати збірку віршів Наталії Данилюк "Кульбабова віхола"     Замовити збірку віршів Віктора Кучерука "Красива ти, моя любове"
ОНЛАЙН - РОЗМОВНИК    
    (міні-чат)

    АВТОР-АДМІН САЙТУ:
    Сайт: uid.me/vagonta
    Twitter, Тел.: 068-083-95-79
    E-mail: vagonta@gmail.com, virchi@yandex.ru

Наша реклама:

загрузка...

НАЙПОШИРЕНІШІ
КЛЮЧОВІ СЛОВА
Copyright MyCorp © 2006 Хостинг від uCoz