Валерик повернувся десь через місяць. Тихий і задумливий. Все, що йому
наказувала мати, робив не опираючись, як раніше, а навіть із задоволенням. Його
знову було прийнято до школи, і він навіть почав отримувати непогані оцінки. І
вчителі лише знизуваои плечима: - І впізнати неможливо хлопця. Невже і справді
позбавили його лікарі дурних нахилів. Мати, яка і зовсім полишила пиятику,
зітхала втішно: - Да й то, Боже щоб так і надалі у хаті тривало. Без щастя, у
білності, але ж і без сорому…
Будильник дзеленчав довго і пронизливо, а він все намагався уникнути цього
брязкатe, продовжити хоч на
хвилиночку, такі приємні, такі всепоглинаючі хвилі сну. Накривався ковдрою із
головою, та це майже не допомогало, дзеленчання тільки ледь зменшувалось,
витягав з-під голови подушку і вкривася нею, це було більш дієве, та вже десь
за хвилину ставало нічим дихати, і ось тоді він прокидався вже остаточно. Одним
рухом опускав ноги на холодну долівку, потім зігнувшись, довго розшукував
капці, які, як завжди , потрапили у зовсім несподіване місце. Підхопившись на
ноги, робив декілька різких рухів вправ, які завжди використовував для
розігріву м’язів і, підхопивши зі столу зелену гумову шапочку, натягав її на
голову, нерекидав через шию рушник і вибігав до сеней, де на нього вже чекала,
приготовлена ще з вечору цеберка із крижпною водою. Різким поштовхом розчиняв
вхідні двері і опинявся на ганку. Три кроки по сходинках і він вже стояв на
маленькому клаптику гумового килимку. Тепер залишалося найстрашніше, бо треба
було переступати через себе, але й і найприємніше бо за мить він отримував
стільки адриналіну, стільки життєвої сили, що її висточало на цілий наступний
день. Хлопчик зажмурювавсь, підіймав цеберку над головою і одним рухом перевертав її на себе. Напочатку щось аж
стискало і перетворювало його на частку
криги, крихкої від напруження, та дуже швидко відчуття холоду змінювалося на
відчуття сухого жару, ніби він тільки що із лазні. Заплющивши очі, перебував у
нерухомості ще кілька секунд, а потім
ухопивши рушника, починав розтиратися ним, аж поки шкіра на ставала червоною, мов у вареного рака.
Ось такий короткий та увесь заповнений позитивними
емоціями був його ранковий туалет. А далі – до справ. Нарубати дров, розпалити піч, натягати з криниці води, щоб
вистачило хворій і безсилій матері на цілий день, приготувати сніданок для себе
і для Валерика, який прокидався значно пізніше, бо його школа знаходилась майже
поруч із хатою, а готувати хочь щось їстівне молодший брат був зовсім
нездатний, і якщо старший брат нічого не залишав йому у мисці так і відправлявсь
на навчання голодний і злий. Усе лежало на ньому, тільки він, старший брат, вже давно відчував, що
тільки він і є у хаті справжній хазяїн, без якого жодна справа не рушиться із
місця.
Він одягався, їв, а час вже добігав крайньої
означки, треба було вибігати з хати, щоб встигнути на автобус. І він, за рідким
винятком завжди встигав, хоч мабуть і долав при цьому світові рекорди
швидкості. У школі теж були невідкладні справи – списати у більш успішних і
меньш зайнятих сторонніми справами однокласників. З часом він навчився з
блисковичною швидкістю і майже без помилок списувати вправи із різноманітніших
предметів, а як при цьому ще залишалося хоч трохи часу, розібратися у списаному і не ставати посьміховиськом для
усього класу, коли в нього щось запитував вчитель. І оцінки в нього були зовсім
непогані. Звичайно п’ятірки траплялися тільки
зрідка, а ось четвірок було досить багато. Трійки траплялися вкрай рідко, а вже
двійок і одиниць взагалі ніколи не було
- І де тільки отой бокс на наші голови
зваливсь? - іноді жалівсь невідомо кому
вчитель з математики, Семен Мусійович, - як би не він , був би із тебе
безперечний відмінник. А може не тільки відмінник, а щось більше. Бо скільки
вже разів ти ніби то н і не вчив нічого, а докази в тебе майже досконалі.
Хлопчикові
від цих слів ставало соромно, але водночас і приємно. Ось він не вчить, а своїм
розумом багато до чого доходить. От би коли... Та далі цього не загадував,
бо вже давно, як здавалось йому, остаточно вирішився із своїм життям. .
Бокс - ось це головне, найважливіше, а все інше
другорядне. От коли б він знав хоч щось про свого ніким не знаного батька, то
дуже б здивувався, бо точнісенько у такій же сітуації успішний легкоатлет, вже
без п’яти хвилин майстер спорту, обрав
у вирішальний момент свого життя все ж не біг на середні дистанції, а саме
математику, і став згодом доктором фізикоматематичних наук, і завідувачем
кафедрою в одному з престижніших столичних вузів. І про матір свою він багато
чого не знав. Насамперед про те, як по завершенні середньої школи із срібною
медаллю, майже стовідсотково впевнена у собі, поїхала підкорювати Київ. Та, на
жаль, життя відібрала згодом в неї і саму впевненність, і сенс життя. Вступних
іспитів вона не витримала. Чи то і справді дуже вже перехвилювалася у незвичній
для юної сільської дівчинки столичній обстановці, чи і насправді, як їй
розказали потім, стала жертвою підступних задумів членів приймальної комісії,
які саме таких недосвічених і беззахисних, як вона, відсіювали, а замість них
приймали до вузів цілі когорти так званих блатних татусевих і матусевих
синочків і дочочок.
І у цей гіркий час стрівся їй
на дорозі життя молоденький аспірант і, закохавшись у свіженьке личко сільської
дівчинки, запропонував їй не тільки своє плече, але і саме серце. Спочатку вони
були просто друзями. Він допоміг їй влаштуватися на роботу лаборанткою в один
із вузів і відшукав придатний куток для
життя. Та дуже швидко дружба переросла у кохання, виключно з його, а не її
боку, та і вона через деякий час
потрапила під його вплив, бо був він розумний добре вихований і міг себе
подати., відповіла йому взаємністю. Все
було добре, та одного разу дізналася вона, що завагітніла. Аспірант був матусин
синочок і побіг про все розказувати матері. Та стала дибки і поставила синочка
перед вибором, або вона, або підступна селючка, що намагається затягнути аркан
на його шиї. Аспірант подумав трохи, а насправді кілька місяців, і запропонував
своїй коханці робити аборт, бо він за цей час добре зрозумів, що сумісне життя
у них не складеться, а тому треба розлучатися і чим швидше тим краще. Вона
кинулася до лікарів, та аборт робити було вже пізно. Вона вимушена була
повертатися до рідного села, бо прописки не мала і з роботи її звільнили.
Батьки зустріли вороже. До пологів вона
терпіла іх поруч та, народивши синочка, вимушена була шукати собі іншого
притулку. А що ж аспірант? Одного разу він навіть написав їй листа із
запитанням, хто ж то у неї народився. Вона відповіла. Та на цьому все і завершилося.
Продовжувати хоч якісь стосунки він не схотів. Та і часу в було зовсім обмаль, бо наближався захист
дисертації, а всі знають, яка це не легка і муторошна справа.
А тим часом життя його покинутої коханки перетворилося на суцільний жах. Батьки навідріз відмовились від неї, а свого єдиного онука тільки байстрючонком і називали... Про якусь
же допомогу і мова не йшлася.
Неси свого нагуляного до тих бур’янів, де ти його і нагуляла! – кричала на усю вулицю
розлючена мати.
Вміла гуляти
– вмій і відповідати! Що сидиш тишком-нишком? Думаєш по куткам відсидітися? Та
не вийде! Безсоромна! Як тепер на вулицю
вийти, якщо всі пальцем вказують. Геть з моїх очей! – підпрягався до матері і
батько.
Кожним шматком хліба, кожною одежиною дорікали. А одного разу допікли так, що підхоптла дівчинка- мати стночка на руки і в чому була, в тому і подалася до подруги,
Та надала їй тимчасовий притулок, а згодом домовилась бідна мати одиначка з
однією удовицею, і та здала їй невеличку кімнату із крихітним віконцем просто
на паркан. В кімнаті тій царювала вічна напівтемрява і бідне немовля не
отримувало потрібної кількості сонячного світла і тому зростало бліде, мов
бодилля у затінку. Їй би синочка годувати і пестити. Та де там. Злидні допікли.. . Ось і. пішла колишня срібна медалістка
працювати телятницнєю, а синочка віддала
до ясел. І це мабуть було справжнім спасінням для немовляти, бо замість
невмілої безпорадної матері почали ним опікуватися досвічені і турботливі нянечки.
Ось мабуть тільки завдяки ним він і вижив. Молода матір із синочком на руках
жила самотньо і тужливо. А молоді літа ставали дибки проти цього.. Тому і не
відмовилась від залицянь молодого
механізатора, що іноді підвозив корми до її ферми, де працювала вона..
|
у Вас 
0
