Бажала повернутися
до тверезого життя, та марно. І в
невдовзі пиятика знов засмоктала її із головою. І була це вже не просто давня схибна пристрасть, а справжня агонія. Ледь тримаючись на слабких тремтячих ногах, вона погано відчувала, де знаходиться і що із нею.. А тут іще біда - наче та короста, обліпили її чоловікі, такі ж нетверезі і
брудні, як і вона . Усі безхатченки, усі
невідомо звідки і навіщо. Остаточно втративши свідомість, приводила вона до себе першого стрічного, забуваючи, що там
перебував вже хтось інший. Зав’язувалися галасливі
запеклі бійки, в яких і їй самій діставалося чимало. Викликали міліцю, і усю
кампашку, як висловлювалися про це сусіди, замикали до ранку у холодній і
вологій кімнаті без вікон. Якось серед цього суцільного сумбуру вона знову
завагатніла, а від кого вже і гадки не мала. Та доносити плід не судилося. Один
із співмешканців так по-звірячому
відлупцював її, що у лікарні, куди привезли її вже непритомну і майже без
пульсу, в неї відбувся викидиш. Ця подія трохи вгамувала її. Чоловіків вона
почала обходити, а до чарки прикладалася тільки потай і по ночах, коли ніхто не
міг побачити. Але порядок у хаті, як і
раніше, зовсім не підтримувала. Саме у той час і відсторонила сувора вчителька старшого сина від занять у школі.
Ось такі події передували миті, коли Семен
Мусійович, зробивши йому звуваження,
продовжував викладати новий матеріл із геометрії. А він, як не дивно це
було йому самому, усе розумів.
Та все ж про-справжньому він жив тільки у
спортзалі. З кожним днем
вдосконалювалася майстерність, і
Миколі Опанасовичу почалось здаватися,
що цей дивний впертий хлопчик багато у чому вже випередив його, і тому йому
став потрібний більш досвічений тренер.
На змаганнях, а їх за рік відбувалось чимало, хлопчик вже кілька разів
виборював першість, а коли і програвав, то лише по очках, і набагато
досвідченіших від себе.
Тренери інших команд метушилися навколо рингу і
намагалися завдяки слушним, як їм здавалось, порадам, відвернути поразку від своїх
підопічних .
- Дистанцію,
дистанцію тримай! – гукали вони, - і за його лівою слідкуй. Ось так! Бачиш і не
влучив він. Як будеш поводитися належно протримаєшся, а може і не програєщ! Та
не піддавайся на провокації, куди ти сунешся! Дивись, він же тебе викликає, а ти не підставляйся!
Стримуйся, кажу тобі! Та знизу, знизу бий, прямим не влучиш, а тепер боковий,
не погано, не погано! Та що ж ти так! Тьху!
Бо в цей час його підопічний опинявся на підлозі, як не в нокауті, то вже
точно у нокдауні.
- І звідки така сила? – дивувались досвічені
вболювальники. Адже майже ніякої м’язової маси, а тількі довгі кінцівки.
Вони і не здогадувались, що вся справа у подвоєнні
потужності удару від зустрічного руху – його і суперника, а також від вмілого і
вчасного підключення ніг. І багато чого іще іншого, що він крок за кроком
наполегливо знаходив і відшліфовував. В ньому і справді гинув талановитий
математик із холодним і відточеним на виконання поставленої мети розумом. Як би
всі ці зусилля і спрямувати у вірне
русло... як люблять висловлюватися деякі. Але ж хто знає, де саме те русло і чи
єдине воно у житті людини
І поки замість карколомних обчислювань, якими у
цей час займавсь його батько, він несамовито віджимавсь від полу і підтягувавсь
на перекладені. І у цьому у нього і справді не було рівних – на одній руці –
неважливо, чи то лівій, чи то правій, йому вдавалося підтягнутися іноді, аж до
тридцяти разів, а коли підтримував руку, на якій підтягувавсь, стиснутими
замком пальцями іншої, кількість підтягувань зростала майже до сорока.
Фантастика, та й годі хитали головами його товариші по секції.
Час летів. Йому
давно виповнилось тринадцять. У хаті панувала, якщо не тиша, то вже певно спокій. Мати
невпізнанно змінилася. Про чарку і
думати забула. Поперше, здоров’я, що з кожним днем погіршувалось, не дозволяло. А, по друге, все переболіло,
все перегоріло у ній. Тридцятирічна жінка, вона і назовні і усередині, мала
вигляд значно старшої. Хоча хвороби неабияк
і допікали , вона у митті просвітлень все ж намагалася заробити якусь
копійчину, чи то на фермі, підміняючи хворих телятниць, чи на прополці чи на збиранні городини. Він теж,
коли проглядала якась вільна хвилина, також не сидів без діла – підробляв у
майстерні, перетягав мішки із борошном чи комбикормами. Іноді брав із собою і Валерика, який хоч і був
молодший двома роками від старшого
брата, не те що наздогнав того у рості,
але й значно випередив. Та допомоги від Валерика було небагато. Пропрацювавши
десь із півгодини, він вже починав нервувати: - А чи я, верблюд, щоб
горбатитсь, та ще й за такі копійки..
На це старший відказував: - А ти навчись спочатку
чогось справжнього, тоді і вередувати будеш!
- Вчитись? – скипав Валерик, - нащо? Я і так усе знаю краще від тебе.
Старший брат не звертав уваги на такі слова
молодшого.. А треба б було. Може і не сталося б тієї трагедії. Та навряд,
Валерик в усьому наслідував свого батька, тільки із значним випередженням.
Давнею мрією молодшого брата був мопед. На родину він не сподівавсь, знав що та і так ледь-ледь кінці із кінцями зводить.
Треба було розраховувати виключно на себе. І він підібрав собі у класі серед розбишак- переростків, до
яких і сам належав, відповідний почт, а
сам став йому за ватажка . Спочатку хлопчики не замахувались на велике.
Нишпорили по ранцях однокласників і цупили іх них не тільки печиво і цукерки,
але й авторучки, брелоки із забавними фігурками і дрібні гроші, що видавали
учням турботливі матусі на кишенькові витрати. Та скоро усе це набридло,
забажалось чогось іншого, недосяжного, навіть у мріях. Перші значні гроші
заробили, пограбувавши ларьок неподолік від автобусної зупинки. Крам збули
одній жінці, що промишляла такими речами і вона щедро розплатившись із ними,
почала заохочувати малолітніх злочинців до більш прибуткових, але й більш
небезпечних справ. Свої гроші Валерик не витрачав на дріб’язки, як інші. Палити він не палив, бо колись старший
брат налякав його тим, що як буде
палити, то його легені перетворяться на мокроту, яку вихаркає і помре.
До спиртного його теж не тягнуло, один
тільки запах викликав відразу, яку
мабуть прищепив йому один із співмешканців матері, примусивши випити
шостирічного хлопчика майже повну склянку лютого неочищенного самогону, щоб
доказати, що він справжній чоловік, а не баба. Склянку впертий Валерик випив,
але після того довго блював і мучивсь шлунком і взагалі ледь не помер.
А тому зароблені грабунками гроші відкладав виключно на мопед і вже чекав того
часу, коли нарешті всядеться за руль.
Вдома Валерик нічим не виказував своїх нових
злочинних уподобань, у щколі поводився чемно, однокласників майже не чіпляв – у
нього були більш серйозніші наміри, і зайві клопоти ні до чого йому були. Мати
вже почала заспокоюватися, що лиха доля батька не зачепить молодшого сина.
Тепер усі її думки були повні турботою про майбутнє дочки. Їй вже виповнилось
вісім, а вона практично ще і не розмовляла. Висловлювалась якимись вигуками і
мугиканням. Тільки іноді можливо було вловити якісь коротенькі слова і то дуже нечіткі. У п’ять рочків Алочка полишила дитячий садок – поперше,
виховательки вимучились із нею, а, по-друге, неабияк ображали її і навіть
більше – били по голові, щипали до страшних чорних синців, бо Алочка нездатна
була дати одноліткам відсіч.
Вдома повидилась тихенько і спокійно. Мати швидко
впевнилась, що вона не здатна навіть і на дрібну шкоду, на яку такі охочі, інші
нормальні діти. Тому із спокійним серцем
замикала малу вдома і надовго уходила по своїх справах. А Алочка за цей час
навіть стільчик не полишала, на якому сиділа.
-Що ж з такої далі буде, як залишиться сама, -
побивалася мати, та добре знала, що звинувачувати у цьому мала виключно сеье.
- Одного разу, зашиваючи
якусь одежину, помітила мати, що Алочка надто вже уважно стежить за її руками, а потім
навіть простягнула до шитва ручку із
брудними обсмотканими пальчиками, і вимовила коротеньке, не дуже чітке, але
цілком зрозуміле: - Дай!
Мати неабияк здивувалася, але продовжувала робити
своє. Та Алочка і удруге і утреттє
тикала пальчиком у шитво і промовляла: - Дай!
Тоді мати нарешті вділа нитку до голки, узяла два
клаптика якоїсь матерії, зробила кілька стібків щоб закріпити їх, і дала усе це Алочці, а та, як це не було
дивно, відразу щось замугикала і продовжила те, що почала мати. І скоро два
клаптики були, хоч і коряво, та дуже міцно зшиті. Це мабуть у хворій дитині
прорізалася якась давня генетична пам’ять, що деякі люблять
називати безумовним рефлексом. Із того дня Алочка завжди радо брала голку і
згодом навчилася таки робити і досить непрості речі, пов’язані із ремонтом одягу.
- Помічниця росте! - неабияк раділа мати.
Так ніби то життя налагоджувалось. Та тут трапилсь
таке, що ніхто із односельців і уявити нвіть
не міг.
Не дарма кажуть, что жертва провакує насильство.
Як би поводилася вона обережніше, не хизувалася б так, то і багатьох злочинів можна було б уникнути. Та
вчинки людські за невеликим
винятком непередбачені, і коли вже трапилось щось, можна тільки
розводити руками і сокрушатися, а повернути події до відправної точки неможливо. Особливо тоді, коли завдяки цим подіям уривається чиєсь життя.
|
у Вас 
