І кінець кінцем все вирішилося таким чином, на який він навіть і не
сподівався. Повернувшись до ліжка хворої матері, він знов зануривсь у буденні нудні та вкрай необхідні
справи і вже став потроху забувати про той турнір, як раптом до нього вперше за
ці півтора роки, з’явився чоловік тітки
Тамари. Був він високий, огрядний та такий, що ледь вміщувавсь у маленькому
тісному передпокою. Було помітно, як він неяковіє, про це свідчила його рука, що то простягалася до хлопчика, щоб
поздоровкатися, то відсувалася назад. Нерешті він узяв себе до рук і вимовив,
посміхаючсь, хоч і широко, проте не дуже впевнено:
- Ну, давай нарешті
вже познайомимось, племіничку! Звичайно, треба б і раніше було. Та вибачай вже,
справи! Куди ти від них подінешся? - і він
так широко розвів руками, що вони з одного боку ледь не позривали з вішалки
одяг, а з другого ледь не скинули на підлогу вазочку із засушеними волошками,
що встановила на тумбочці тітка Тамара, щоб прикрасити таким чином вбоге
приміщення. .
- Звуть мене Дмитром
Васильовичом, - продовжував вже у кімнаті чоловік тітки Тамари, та для тебе
більш зручніше буде мабуть звертатися до
мене – дядьку Дмитре – все ж яка не яка, а рідня. Ну, а тепер час і до справи, заради якої прийшов, бо не полюбляю дуже вже
розбазікувати. З міста приїхав наш голова. Він у минулому боксер розрядним і
тому відвідав той турнир, у якому ти брав участь. Він знає і про твоє розсічену
брову, і про дискваліфікацію твого суперника, . одним словом в усьому
обізнаний. Одним словом ти йому сподобався, і він бажає простягнути тобі руку
допомоги. А мене сьогодні вранці перед нарадою він навіть облаяв за те, що майже два роки приховую від нього і від усіх односельчан
такий незаперечний спортивний талант. ну це поки ще вступ, А тепер власне до
пропозиції. У нашому селі непогана спортивна зала і навколо неї гуртується
чимало хлопців. Серед них є і тренери аматори -
з гімнастики, легкої
атлетики, вільної боротьби і навіть із самбо. А от із боксу нікого. А голові
нашому ой як цього хочеться. І він вважає, що із нашою, звичайно,
допомогою ти цілком впораєшся із цією клопіткою, але і цікавою для тебе
справою. Ми вже звернулися до твого
колишнього тренера, Миколи Опанасовича. Виявилося, що він не тільки не
проти, а на всі сто відсотків за. А усе необхідне обладнення ми придбаємо. І
твій Микола Опанасович погодився у цьому нам допомогти. Ніби то стосовно
справи все, а тепер про делікатне, але ж
і необхідне... Не здогадався про що я? Ні? Ну, тоді скажу відверто і прямо –
про платню. Не опускай голову і не вимахуй руками. Робота тренера важка і
клопітка праця, а те що ти поки ще не досяг необхідного віку, ми якось
обійдемо. Тобі, до речі, скільки вже виповнилося? Чотирнадцять? А я гадав, що і
усі шістнадцять Бо на вигляд вже зовсім
дорослий. Ну, ось! Офіційно, ти будеш прписаний до молочної ферми, ну щось там
навантажувати, роздавати, а насправді займатися підготовкою спортсменів для
нашого спортивного клубу. Ну, що згоден? Ні, а чому? Полюбляєш, щоб все
по-чесному? Це добре, та на жаль у житті не все так, як бажається. Ну, добре,
добре... Коли трапиться вільний час, чимсь і дійсно допоможеш фермі. Ну, ось і вмовив
тебе, впертого, нарешті. А характер, у
тебе не приведи , боже – так і проглядає у ньому твоя тітонька і моя люба
дружина.! Увесь в неї. Ну, прощавай, а завтра разом із головою чекаємо тебе у
правлінні для остаточної розмови.
І ось вже другий місяць він тренер. А завдяки цьому нажив не
тільки багато друзів, а ще і кілька недоброзичників, бо не всі тверезо вміють
оцінювати свої здібності. Наприклад, той самий рудуватий хлопчисько, що кидавсь
на нього із кулаками біля паркану їхнього піддвір’я ніяк не міг змиритися із
тим, що його погана природна реакція, важкі ноги ніколи не дозволить йому
досягтись у боксі серйозних досягнень, а тому йому треба пошукати чогось
іншого, ну наприклад випробувати себе у
вільній боротьбі, де секцію веде
тракторист Аслан, що кілька років тому переїхав до них з Дагестану із
своєю чисельною багатодітною родиною. І він виявився настільки вдалим наставником,
що серед його підопічних з’явилося вже кілька другорозрядників. Та усі ці
вмовляння не досягли мети і ображений рудуватий хлопець відійшов до нього вкрай
ображений, просичавши:
- Ну, ще подивимось, хто і до чого здатний!.. А
ти пожалкуєш про це і не раз.
Було і ще декілька подібних розмов, із ображеними обличчями, і з погрозами,
та це траплялося лише зрідка. Більшість сприймала свою профнепрдатність,
по-чоловічому спокійно і йшла шукати себе у чомусь іншому.
Серед його підопічних були хлопці різного віку. І
значно молодші від нього, і зовсім
дорослі, що встигли вже відслужити у Армії, і обзавестися родинами із
дітьми. До речі, із цими виникало найменше проблем. Вони уважно прислухалися до
кожної його поради, старанно відпрацьовували
вправи і прийоми, не поспішали застосувати їх на практиці. А ось його
перевесники – із цими було чимало клопоту. Багатьом не вистачало терпіння,
наполегливості, деякі вибухали на кожне його зауваження, - що він не старший
від них, їх повчає. Та все це відсікалося
на самому початку більш дорослими і більш досвіченими у життєвих справах
спортсменами. Коли і як він все встигав при важко хворій матері, невідомо, адже
і отримавши допомогу від літньої жінки Трохимівни, яку підшукала йому тітка
Тамара для догляду за хворою сестрою, хлопець продовжував виконувати левову
частку клопіткої і виснажливої хатньої праці.
З цієї
причини і до школи майже не ходив, і до ферми, до якої його було приписано, з’являвся тільки
зрідка. І з цього приводу важко було йому отримувати платню, якою як здавалося,
він не заслуговував. І скільки б не відчитувала його за це тітка Тамара,
результат був той же. Спрацьовувало лише одне – натяк на те, що без його грошей
неможливо стане доглядати мати належним
чином. Стан її не покращивався. Як і
раніше ворушилася одна рука, та донести ложку до роту рука ця була нездатна. З
мовою було трохи краще, хоч нечітко, хоч із труднощами, та він розумів все ж із
чим мати звертається до нього. Для того, щоб чимось заповнити порожнє життя
хворої матері він встановив перед нею на
тумбочці телевізор, та чи дивилась вона його, чи тільки марила під музику, що долинала
із його гучномовців, не знав. Удень
Трохимівна за звичай куховарила, і при матері знаходився саме він, а коли
ненадовго вимушен був залишати кімнату,
при матері залишалася Алочка. Вона вже була здатна подати їй води, витерти обличчя, та на
довго увага її на чомусь одному не зосереджувалась, і вона раз у раз поринала у
якийсь свій незрозумілий для інших людей світ
Єдиною пристрастю хворої дівчинки
залишалося шитво. Вона вміло вправлялася із швейною машинкою, якось непомітно
навчилася, і шпульку намотувати, і голку вдівати і навіть необхідний режим
виставляти. Тітка Тамара приносила
простирадла - вона їх підшивала,
наволочки - вона їх зшивала, а ось підодіяльники
довірити своїй мовчазній племінниці-швачці тітка Тамара все ще не наважувалася,
побоювалася, що та не впорається із цим складним завданням. Але Алочка, не
дивлячись на всі ці побоювання, вправно обшивала усіх своїх ляльок, яких у неї
було вже декілька. Яким чином до усього цього доходила вона самотужки,
невідомо,. Бо пояснень, навіть найпростіших,
не сприймала. Просто в ній мабуть із самого початку була закладена програма, успадкована від бабусь і прабабусь,
і тепер при сприятливих умовах я поступово розгортувалась і вражала
усіх...
|
та
у Вас