Народилася я, і виросла в
Українській глибинці. І
,як водиться в наших враях, довгими зимовими вечорами сільські жінки вишивати,чи в"язали. Вони
збиралися невеликою громадою в хаті однієї із них. Майже
в кожній сім"ї були люди похилого віку, які на таких ось посиденьках і
розповідали різні історії.
Історії бувають
вигадані, але бувають і реальні. Одну з таких історій я
і хочу зараз розповісти. Її розповіла моя
бабуся, на наших зимових вечорницях.
Справа була в кінці далеких 1800-тих років. Жила в нашому
селі пара одна-Микола і Ганна. Чоловік пив, і дружину сильно бив.
Бувало,
приповзе додому, трохи теплий, і давай жінку і дітей, у чому були, з дому
гнати. А морози в ту зиму
люті стояли. Як
мовиться, в таку погоду добрий господар і собаку на вулицю не вижене.
І біжить,
бувало бідна жінка до сусідів, на ніч проситися. Сусіди Ганну шкодували і
допомагали, як могли. А на
ранок чоловік проспавшись, пробачення просить, і додому дружину кличе. Ганна завжди
поверталася, тому, що любила чоловіка дуже,тай не було більше куди їй дітися-бо сирота. Вона б рада для нього і
зірки з неба діставати. І у всьому йому
потурає, ні слова поперек не говорить. Сорочки
йому цілу зиму вишиває, ноги йому миє, а ласки від нього і не бачила ніколи. Одні побої. Одного разу після чергової сварки, обмовилася Ганна
сусідці:
-
На все пішла б, на все вже згідна, тільки, щоб жили в мирі та
спокої.
А
сусідка ця в селі знахаркою була. Травами та молитвами
від хвороб людей зцілювала. І говорить вона молодиці:
-Тут,
недалеко, в Чорториї (село в Чернівецькій області), є один чаклун. Старий він і дуже сильні його
чари. Ти, кажеш, на
все згідна? Ти до нього
йди, мила, тільки він один тобі допомогти зможе.
Розповіла
сусідка Ганні, як потрапити до діда, але просила ще раз добре подумати, перед тим, як до
нього йти. Подумати,
чи вона повністю впевнена.
Жіночка була більш, ніж впевнена, що заради спокою сім'ї повинна
допомогти чоловікові стати на шлях істинний.
Вранці,
ще до сходу сонця, вийшла Ганна з дому і пішла в далеку дорогу. Йти
треба було пішки, транспорту тоді не було, та й взуття хорошого теж. Взула вона старі чоловікові чоботи,які ще й добре завеликі їй були. Йшла Ганна довго. Мозолі на ногах пекли і нили, але вона ніби не відчувала болю. Йшла і примовляла: "Я повинна допомогти
чоловікові".
Втомлена , на пів жива, вона нарешті знайшла той будиночок, без хвіртки
на околиці села Чортория.
Постукала
у двері. На порозі
виник дуже старий дідок. Здавалося, що йому більше ста років.
Він
був маленького зросту, худенький, з довгою сивою бородою, і білим волоссям по
плечі. Розповіла
йому жінка, хто її направив, і за чим вона прийшла. Підкріпившись
з дороги, чим Бог послав, дід запропонував їй вмитися і
відпочити:
-Ти поспи
до ранку, відпочинь з дороги. Завтра тобі знадобляться сили,
багато сил.
Не
розуміла жінка, для чого завтра їй знадобиться багато сил, але і заснути не
змогла. Думала про
дітей, про чоловіка свого безталанного. Десь тільки під ранок їй вдалося задрімати. Їй
снився дім, сусіди, ніби вони пліткують, що вона кинула чоловіка і дітей,
бо не змогла більше терпіти його побої. Приснилася
їй свекруха, покійна, ніби лає її, чому дітей з собою не взяла.
Прокинулася вона від слів:
-Пора, доню, прокидайся. Година
настала!
Ганна з дідом вийшли з будинку,
обійшли його з іншого боку. Під
купою сухих гілок були двері, що вели, в свого роду, землянку. Відразу
Ганна і не зрозуміла, куди потрапила. До вколо було темно і сиро. Було чути, як капає вода. Тільки в одному кутку
дід запалив маленьку свічечку. Коли очі
трохи звикли до темряви, вона змогла оглядітися. По серед землянки
стояв великий дерев'яний хрест. Біля хреста, стояв високий плетений кошик з різками. Ганні
й в голову не могло прийти, як ці речі можуть допомогти її горю, і що збирається
робити дід. Відповідь прийшла сама:
- Зробиш,
як скажу, подіє. І горю твоєму
прийде кінець. Бери різку і бий, що є сили
по хресту. Бий і говори -"зрікаюся".
Жінка
як заціпеніла, послухалася поради старого, сама не розуміючи, що з нею діється.
Ганна
брала різки з кошика і била, била, била ... поки не побачила, що всі вони
перетворилися на друзки. Вона була в поту і
сльозах, але не відчувала втоми. Трохи оговтавшись, і осмисливши, що вона зробила, впала
без почуттів.
Скільки часу вона пролежала, не пам'ятала, але коли
прокинулася, і вийшла з дідом на світ, вже темніло.
Переночувавши
у діда ще ніч, вранці зібралася до дому.Перш, ніж випровадити Ганну до воріт,
дідок попросив її про послугу:
-Є в мене песеня, бездомне воно. Прибилася до ще вторік,та так і живе. У мене йому
погано, годувати нічим. Ти,
дочко, його з собою забирай,йому в тебе ліпше буде. Це й буде твоєю подякою за мою послугу . А то воно у мене озвіріє від голоду. Ти годуй щеня,не забувай,
та тільки дивися, солоного нічого не давай. І поки
воно в тебе жити буде, мир і спокій буде в родині твоїй. І містечко
для ночівлі доглянь тихе, не любить воно шуму. Песик спокій любить. А
тепер іди, мила, шлях не близький.
Ганна
вийшла від діда, а собачка смирно йшла за нею. Вона й рада була, що не одна шлях
коротає.Разом із щеням і дорога їй коротшою здавалась.Пізно в вечері добралася вона
до рідного дому. Тільки в творила хвіртку у двір, вона насторожилася. Якось вже дуже тихо було навколо.
Відсутня
вона була всього два дні, а на подвір"ї ніби все змінилося. Налякав її голос чоловіка,
несподівано, з-за рогу:
-Ганнусю, це
ти? Ти повернулася? Ти де була? Я і не знав, що
думати.
Чоловік
був гладко поголений, одягнений у білу нову сорочку, і начищені до блиску
чоботи.На коліна перед нею впав, прощення просити почав, за все зло їм скоєне, і
заподіяну біль. Вона і очам своїм не
повірила.Ввійшла до хати. Діти чистенькі, в хаті
прибрано, їда зварена. Чоловік вмить зігрів воду
і сам вимив дружині ноги.
Так і зажили з того дня в злагоді, і достатку. Микола
пити кинув, найнявся на роботу, в підмайстри до шевця, і дружину з дітьми більше
не бив. Це привело до того,що по селі почали ходити різні слухи. Дійшла чутка і до сільського св"ященника. Побачить
когось із двох в церкві, так покаятися закликає, душу сповідувати. А
вони обоє, завжди від сповіді відмовляються, кажуть, що гріхів у них немає. Та
й цуценя, все за "рецептом" дідовим годують, всім свіжим і без солі. І
поселили його в старому, напіврозвалені хліві, щоб йому там спокійно було.
А
тільки опівночі приходить, виходить песик перед ворота і дивиться на небо.
Так до світанку і сидить, а вдень ніхто і ніколи її не
бачить.
Тільки
який піший пройде повз їхніх воріт, так на ранок чутки по селу підуть, що
знову не те кіт, не то собака біля воріт Ганни лежала.
Тривала ця історія довгі роки.
Вже
діти у цієї пари виросли, вже і у внуків свої сім'ї. І все завжди у них гаразд і до ладу. Мир, спокій, і багатство.
Навіть
в бідні й голодні роки у них завжди була хата-повна чаша. У всіх власні, будинки, машини і
дачі. Вже
не один св"ященник в приході помінявся, а на сповіді нікого з цієї родини не
бачили. А
песик все будинок сторожить, і в тому-ж на пів розваленому хлівчику живе, поруч з
величезним будинком, нової споруди. Та
й сельчани всі сподівалися, що не впишеться в новий двір хлівець, і його
знесуть. Та ні. Стоїть собі,
як і століття тому, з солом'яною покрівлею. Так сельчани
вже зовсім серйозно повірили, що "нечистий" там живе.
Прийшов час помирати тій самій
Ганні. Сто
три роки прожила, а перед смертю дуже мучилася, не приходила до неї смерть.
Видно Бог її до себе
забирати не хотів. Тут
старі жінки порадившись між собою, вирішили звернутися до священика.
Щоб
він, чим міг, допоміг, і яку молитву прочитав, щоб полегшити муки Ганни.
Священик
вирішив спробувати, хоча і сам не був упевнений, що сім'я цієї жінки йому
дозволить. Та й сама
вмираюча була в здоровому розумі й твердій пам'яті. Але
рідні пішли на домовленості сельчан і дозволили священикові навідатися і соборувати Ганну перед смерттю Була й спільна молитва,за облегшення її мук. При кожному перехрещенні ,св"ященник помітив, як хвора здригалася. Тіло її вигиналося і билося в
конвульсіях. Так тривало сім днів
під ряд. Що відбувається з
Ганною бачили багато людей, і дивувалися. Чи
то це від болю вона корчиться, чи то нечиста сила не хоче її покидати? Але одного разу, під час молитви бабуся як підскочить,
так і сяде в ліжку з закритими очима, і як зашипить:
-Не можу "його" покинути, а
залишити нема кому!
Присутні при цій ситуації хоча були впереляку, та відразу зрозуміли, про кого йдеться. А
стара відкрила широко очі, і побачивши свою онучку, схопила її за мізинець. У
той самий момент, онучка затряслася, як у лихоманці, а бабуся Ганна опустилася на ліжко,і тільки почувся важкий подих. Один-однісінький. Померла! А
ось собачку з тих пір можна було побачити біля воріт "нової господині". Так само,що
опівночі вона лягала біля воріт і сторожила спокій родини Ганниної онучки.