Зимовий, морозний вечір. Село спить, накрившись пухкою ковдрою снігів. Шелестять вікна, оббитою з осені прозорою плівкою. У вікно зазирає лютневий місяць. Його гостробока ясна скибка заточена в золоте коло-яскравіше ближче до місяця, і темніше по краю. Дівчинка років шіснадцяти могла би зараз милуватися місяцем у тому німбові. але... На душі у неї тривога, майже панічний страх. Він охопив її із середини наче залізними лещатами. У грудях щось обривалося і провалювалося у живіт. Так їй здавалося. Це був її невимовний страх. Ще не доросла та вже не дитина вона.,стоячи навколішки- молилася. Напружена і зосереджена, скамяніла наче...молилася... На стіні, куди прикипів її погляд висить старенька іконка Ісуса Хреста. Від часу лик потмянів, лише очі Бога лишилися ясними і виразними. Ще вранці життя було звичайне, спокійне і надійне. Мама зо три рази зазирала до кімнати зі словами-"Вставай, доню, вже час до школи". Але ліжко не відпускало і сон не злазив із повік і подушка вранці була особливо "рідна "і пахуча. Звичайний ранок, турботлива мама. Весела. Той ранок був останній коли вона бачила неньку веселу . Взагалі- бачила. Як повернулася зі школи мама вже захворіла. Так несподівано, раптово, страшно не справедливо. Почувала себе погано і ближче до вечора їй стало зовсім зле. Вона лежала в ліжку бліда і тиха. На темній наволочці у розових пелюстках її , таке рідне ,обличчя виглядало восковим. Дівчинка припадала до матері питаючи, чи що подати-" мо води тобі, мамо, чи ще що". Та слабим голосом, наче й не її зовсім голосом, просила пігулку від серця. Чекали лікарку. Тяжко було, Душа опиралася тому наглому, настирному страхові... Усе буде добре... буде добре. І знову, наче із безодні зміюка, виповзало липке тіло, із чорнотою замість очей і сичало- кінець...кінець... Прийшла тітка Надія- лікарка. Оглядала маму. Щось говорила, щось запитувала. Біля хвіртки у машині чекав водій. Маму вдягли і повезли у лікарню до сусіднього села. ЇЇ- "доцю не плач" прозвучало , як прщання. І звучить вже 17 літ. Додому маму вже не дочекалися...На ранок дороги позамітало снігом і в душу вбрався холод, який не розтопили ні весни ні літа .
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
