Закінчив він школу майже
непогано. В його атестаті були лише дві трійки – з мови
і літератури. Наспарвді і трійок тих він не заслуговував - одиниці чи двійки ото був справжний рівень його знань з цих дисциплин,
та таких низьких оцінок у атестатах не проставляють. А зіпсувати життя здібному
хлопцеві директириса суворій вчительці, Любові Олександровні, не дозволила:
. -
З усім іншим в нього не те що не погано, а навіть по-справжньому відмінно.
Подорослішає, порозумнішає – ось тоді
доздожене і стане грамотною людиною.
Любов Олександрівна була
зовсім іншої думки, до того ж вона аж люто ненавиділа бокс, вважаючи його
безглуздою і брунатною розвагою кровожерних невихованих молодиків, здатних на
будь які жорстокі і непередбачені вчинки, але сперечатися із директрисою не
наважилась, бо потребувала розширення житлової площі, з тої причини, що в неї два роки тому народилася четверта
дитина, білява синьоока красуня-донечка, а без допомоги шанованою усіма директриси
здійснити плани розширення житла було неможливо. Промайнули випускні іспити,
пролунав останній дзвоник, відбувся вечір, де він був назахват під час танців у
чисельних дівчат-уболювальниць. Одна з них, чорнява Тетянка із виразними
вишневими очима обрамленими довгими загнутими угору віями, навіть запропонувала йому їхати разом
із ним вступати удвох до університету на обраний ним факультет.
З несподіванки він аж
зніяковів і зашарівсь густо, аж до вузесеньких поросячих очисьок, бо такої віданності до нього ще ніхто не
виказував, навіть Галя у кращі їхні часи, але відповісти на ці чисті
напівдитячі почуття йому було нічим.
Галю він викреслив із серця, а вселити
до нього когось іншого був несилий. Том, вещіро посміхнувшись, бо це усе не
видавалось йому смішним він пожартував: .
- Тетянко, та нащо тобі ця
нудота... математика, фізика і таке інше? Ти ж історією тільки завжди і марила.
Хай вже я один буду потерпати від усього цього жаху, а ти йди обраною стежиною
і впевнен у тебе буде все добре, а бачитися ми ще матимите змогу, адже будемо навчатися у одному
университеті.
Тетянка теж посміхнулася,
видаючи цю розмову за жарт, та насправді
неабияк образилась і подумала:
- Наівть як і впритул до мене
наблизиться, все одно зроблю вигляд, що не бачу його. Таке не вибачають.
Закінчивсь шкільний випускний
вечір, відпалав усіма барвами світанок над тихенькою річкою, до якої наостанок
приходили усі випускники, і він повернувсь до порожньої хати. Скинув вузькі
модні черивики, що неабияк розтерли йому ноги, впав до ліжка і замислився. Ох,
і гіркі ж були у нього думки. Він запитував та нездатний був відповісти собі,
нащо живе, яка мета його існування цього у тій .суцільній
порожнечі, у якій опинився тепер.. Раніше було гірко, образливо, соромно,
важко, але поруч завжди існувала родина.
І він жив її болями, її турботами. Намагався
підтримувати і її, і хоч якийсь лад у
хаті. Та
раптово хата спорожніла. А чи варто тепер опікуватися пустою хатою, це ж
безглуздо, це непотрібно нікому і перш за все йому самому. Мати померла, брат
загинув, сестра у спеціальному закладі, з якого можливо і не вийде ніколи, бо
чи навряд коли-небудь буде здатна
самостійно існувати у цьому жорстокому для слабких світі. Звичайно десь за рік,
коли він стане повнолітнім, Алочку можна буде узяти додому під його відповідальність.
Але ж він не фахівець, і не знає, як поводитися із такими людьми. А єдине, на
що здатний – це зобезпечувати її
притулком і їжею. Та це мабуть зовсім недостатньо. Адже ж Микола
Опанасович сподівавсь, що його друг,
відомий фахівець, ентузиаст врешті решт перетворить Алочку на розумну істоту, з
якою стане можливо спілкуватися не тільки на емоційному,. але й на розумовому
рівні. Ні, треба набратися терпіння і ще почекати, а скільки, це вже за словами
старої сусідки баби Гарпини, у якої не раз купляв парне молоко, як Бог дасть. І потрібно
сподіватися, що дасть колись таки. Бо повинна ж бути у цім світі, хоч якась
справедливість З цими думками він
непомітно заснув, а, коли прокинувсь, сонце було так високо, що здатно було заглядати до
найтемнішого кутка, до найменшої шпарини, які тільки були в хаті. Ще, не
розплющивши очей, відчув чиюсь присутність поруч. І дійсно - над його ліжком
стояла тітка Тамара. - Ставай,
племіничку, ти і забув мабуть, що обіцяв мені сухих колод з
лісу для літньої кухні привезти. А я вже і підводу приготувала і кобилку до неї
впрягла. Он поглянь – стоїть на тебе чекає.
Він підхопився, вибіг на ганок, куди на літо
виставляв рукомойник, бризнув в обличчя кілька пригоршнів води,
сполоснув рота і вернувся до хати:
- Ви не турбуйтеся тьотю, я
зараз, ось тільки одягнусь нашвидкоруч.
І дійсно десь вже за десять
хвилин, підклавши під себе шмат соломи, він вирушив у дорогу. До лісу дістався
десь за годину, постукав до віконця сторожки, в який мешкав літом дід
Петро, що за дорученням голови наглядав
за порядком у лісі, але відповіді не було.
- Куди подався
дід, адже, за звичай, він або у ліжку спить, або за саморбним столом під старою
яблунею кросворди розгадує. Йти шукати мабуть марно, адже він напрямку, у якому діда шукати, не знає, а ліс
великий, майже незнайомий, бо бував в ньому не часто – можна і заблукати. Ні,
краще вже сісти на колоду десь у холодочку, покемарити трішки і діждатися
повернення діда, бо після випуского вечора, завдячуючи тітці Тамарі, він так і
не виспався по-справжньому, а тому відчувався доволі кволо. Раз тітка Тамара домовлялася із дідом, той чи навряд
забариться, бо тітка Тамара у селі начальство,
а начальство треба поважати і виконувати його вказівки якамога точніше.
Озирнувшись на усі боки він виглянув для себе колоду у затінку могутнього
горіха, всівся на неї і заплющив очі. Щось вже почалося і маритися, та раптом
якась тривога пронизила його з голови до нігй, і він прокинувся. Різко підхопився на ноги і побачив перед собою
незнайомого середнього віку чоловіка на півзігнутих ногах.
- Ви хто? – вихопилося у
хлопця, - та відповіді так і не отримав, а чоловік вже почав потроху
наближатися і у руці його на полуденому
сонці виблиснуло довге вузьке лезо ножа. До такої зустрічі хлопець не був
готовий, але і піддавтися жаху не мав звички, а тому знизав плечима, струснув з
себе останні залишку сну і прийняв слушну для двобоя позицію. А чоловік все
наближався і на вустах його пробивалася звіряча хижа посмішка:
- Ти стій, стій, не ворушись! -
промовляв лагідним тоном чоловік,
- тоді може в живих тебе і залишу, а так секір башка і поминай, як звали!
Зволікати більше було
неможливо. Хлопець зробив два кроки назустріч чоловікові, той піддався
провокації і зреагував, вистрибнувши,
мов кішка – високо і гнучко – намгаючись дістатися ножем до його шиї, та
хлопець відступив на крок, і, коли чоловік тільки но приземлившись, ще не
зовсім оговтався від несподіванки зіткнення із порожнявою, переніс вагу тіла на
ліву ногу, а носком правою блискавично в потужно вдарив чоловікові у
підборіддя. Той підлетів у повітря, ніж при цьому висковзнув із долоні, а чоловік із запрокинутою
головою важко, із гуркотом рухнув на
спину. Хлопець підійшов до нього – чоловік був у глибокому нокауті. Нескоро
оговтається – майнуло у голові. Ніж з довгим і вузьким лезом – так звана фінка
– лежав у траві. Він нагнувсь, щоб підібрати його, і тут пролунав постріл. Куля
торкнулася його маківки, та на щастя зачепила лише шкіру. Він торнувся маківки
і відчув під пальцями кров. Та про рану думати не було часу, небезпека стояла
поруч. Він одним стрибком подолав у
повітрі майже два метри, перекотивсь по траві через спину кілька разів, і,
миттєво підхопившись, побачив нападника, що стріляв, він виглядав із-за
півметрового стовбура старого явора. Відстань до чоловіка була десь метрів із п’ять. Що ж робити? Намагатися втекти? Та так дуже просто
отримати кулю у спину. Ні, треба знову йти на зіткнення, а там він вже якось
впорається, бо якщо людина із револьвером, то певно із боксом та іншими бойовими
мистецтвами, навряд чи обізнана. Він ще раз торкнувся рани на
маківці, вона потроху нила, та не дуже дошкуляла. - Хай! – вирішив хлопець – це
все потім, а тепер тільки діяти і не схибити.
.
Чоловік за стовбуром стояв і
вичикував. Це добре. Коли ініціатива у тебе, тоді можеш діяти більш гнучко, не підлаштовуючись
під суперника, а навпаки, нав’язуючи йому свою тактику
двобою.
Все подальше выдбувалось,
немов у півсні, мозок майже не керував його діями, все відбувалось на
підсвідомому рівні. Він перекотивсь кілька разів по землі. Чоловік стріляв ще
двічи, та жодного разу на щастя не
влучив. І ось нарешті досягсь жаданого -
стовбуру одного з дерев, що оточували дідову лісову сторожку, і заховавсь за ним.
Добре, тепер можна трішечки оговтатися і
діяти більш спокійно і виважено.
Спочатку варто роздивитися, як там ся
має супротивник. Озирається на усі боки, це добре, мабуть втратив
врівноваженість і впевненість у собі. А як так, треба піддати жару. Ухопився за
товсту, але суху гілку, напруживсь різко і переломив – роздавсь гучний тріск.
Чоловік від несподіванки відбіг від
стовбура, за яким переховувався і опиниився на відкритій місцевості, а хлопець
миттєво зайняв його місце. Так, тепер
він бачить усі рухи супротивника. і зможе зазделегідь передбачити і попередити
його підступні наміри. Але ж револьвер у руці – це небезпечно, та небезнадійно,
адже на зборах торік він зосвоїв
спочатку теоретично, а потім закріпив на практиці деякі прийоми тайського
боксу. Недарма цей вид боксу називають ще двобоєм для восьмируких, бо у ньому
можна наносити удари не тільки кулаками, а ще й ліктями, ступнями і
колінами. Треба тільки все зазделегідь розрахувати, а далі, як казав на тих
зборах тренер з тайського боксу, ловкість ніг і ніякого шахрайства. Та спочатку
потрібно наблизитися до негідника. Просто
бігти безглуздо, бігти зигзагами, як колись бачив у пригодницькому фільмі, краще, але і тут можна буде наразитися на
пастку, якщо супротивник не йолоп і
вчасно направить дуло туди, куди за мить він стрибне. Тоді залишається
тільки так званий перекат, з арсеналу бойових мистецтв. Йому колись навчив його
ще Микола Опанасович з метою підвищити здатність групуватися у потрібний
момент.
|
у Вас 
1
