Ну, цей вариант майже без програшу – хай спробує угледіти, куди він
котоиться – практично це неможливо. А як так, уперед. І, він впавши на передпліччя, тут же відштовхнувся,
перекотився через голову, миттєво змінив напрямок, ще раз перекотився і, підхопившись на ноги,.опинився як раз напроти
нападника у метрі від нього. А тепер не дати отямитися негідникові – удар лівою ногою.
Точнісенько у кисть правиці – і револьвевер, крутнувшись у повітрі, відлетів
убік. А потім не гаячи і миті – потужно і влувно - ліктєм правиці у перенісся, і кров, що ринула
з роз’юженого носу супротивника, за мить перетворила його обличчя на огидну і
страшну маску з фільму жахів. А на останнє,
наблизившись майже у притул коліном правої ноги у пах. Ось, цого,
здається вже не тільки що досить, а вже й за край. Лежить, ледь дихає, а кров
все струмиться і струмиться. Та тепер ні до цього, бо перший, що із ножем був
починає ворушитися. Що ж робити. Зв’язати, чи що? Моток мотузки
і чималенький тітка Тамара на підводу поклала – колоди обв’язувати, щоб дорогою на землю не скотилися. Але ніколи і
за ніяких обставин людей він досі ще не зв’язував і хлопець застиг у
розгубленості і тут раптом за спиною хрипкий високий голос, майже
фальцетом: . .
- А, ну йди, сволото, та хутко, не зупиняйся. Тут вже і друзяки
на тебе чекають!. Озирнувся, а там дід
із рушницею за плечем, а попереду нього весь мотузкою перев’язаний товстий лисий здоровань шкандибає. Дід підійшовши
звернувся до хлопця:
- Ну, ти і даєш! За
тобою не встигнеш. Поки я із одним
вовтузився, ти двох інших поклав. Молодець, ну і молодець. Тільки
знаєш що, давай хуткіш, бо вони голубочки, вже і ворушитися починають. А ти, як
я бачу, із мотузкою ніколи і справи не
мав. Ану посунься!
І дід вправно, швидко і міцно зв’язав двох злочинців, які ще
не остаточно прийшли до тями, але вже помаленьку пручалися. Хлопець підняв із
землі ножа і револьвера. Уважно розгледів перші свої бойві трофеї, і обережно
поклав до спортивної сумки, із якою не
розлучавсь за ніяких обставин.
- Ну і тітка Тамара твоя, усе передбачила -у
потрібний чвс тебе до лісу відправила? –
оговтавшись від пережитого , вже базікав дід, - якби не ти, не знаю, чи
був ще живий тепер. Адже дуже серйозних бандюків, ми сьогодні із тобою
пов’язали. Ну, давай, напружимось та покладемо на підводу цього найважчого,
якого я обеззброїв. Ну і вадкий, падлюка, певно центера на півтора розіжрався,
не меньш, та це на вільних харчах, а там дуже швидко схудне. Та не шебуршись
кажу тобі, не шебуршись, бо ще і прикладом
додам. Охолонув трішечки, ото
дивись мені, а тепер тримай колоду, а я
прикручу його до неї, так надійніше буде, а тепер колоду до підводи прив’яжемо. Ось і добре нікуди не втече. А я їх ще здалеку вислідив. Вони
яром пробиралися, щоб чужих очей уникнути, а я, як раз на пагорбі портянкою
ногу переогортав, бо вже терти почала триклята, так би пальці розтерла, що тільки б рачки до дому і діставатися. .Ну,
так ось, а тут вони. Я за кущем шипшини
затаївсь і спостерігаю, що ж воно далі буде. А вони про щось
розмовляють, та так збуджено, так голосно, що навіть я, глухий майже, а все ж
почув і зрозумів, що вони пограбували щось і їх ледь не затримали. А тепер вони
йдуь до самісеньхих хащ, що за тими буєраками глибокими, заховатися і пересидіти небезпеку. А веде їх
отой маленький і худенький, якого ти револьвера позбавив. Він говорив, що
місцевий і кожен куток у цьому лісі знає. Я його пізніше і впізнав, коли
поближче до них підібрався. Був у Камінцях такий, на тракторі працював та дуже
вже до чарки прикладавсь. Ось і доприкладавсь пробив по п’яні голову сусідові
розвідним ключем і отримав, не пам’ятаю вже, чи п’ять, чи сім років. Та ось він
лежить – красень – уся пика розкривавлена. Давай і його укладати. Ну, цього я і
сам здатний завантажити. Мухач, мабуть і ваги ніякої, а вже злий – за усіх
трьох, том він тут і за атамана. Усі перед ним на цирлах ходили, а він їх матюгом, матюгом. Прости Господи, що таке
кажеш. Та не сам я, не сам, а гидота така вимушує. Ну, ось і поклали. А поруч
колоду укладай, ось цю, а тепер я його прикручу до неї. Не трепихайсь, не
трепихайсь, бач який, а я тобі у пику, у пику. Ну і добре, відразу слухняний
став. А то як же, мов шовковий у мене будеш! По струнці ходити перед собою
примушу. Гидото! А хизувався, що тобі і море по коліна. Дохизувався нарешті.
Лежи і чекай, що тобі у органах скажуть. Ну, от. Я ж тобі ще все розповів. Так
слухай… Дісталися вони вовчого логу, а я непомічений слід за ними. Вони
нашвидкоруч курінь з гілок та травички зварганили. Посідали, та недовго сиділи
– голод не тітка. Той маленький і пожартував, що грошей і курки не клюють, а самим поклювати нічого., бо утікаючи з місця злочину ніякої
їжи із собою не прихопили. А як так треба на розшуки йти. Тоді малий вирішив –
товстун тут при грошах залишається, бо як прийдеться утікати, враз попадеться і
всіх викаже. А вони удвох до розвідки підуть. А гроші у них саме у цій торбі були. Дивись, хлопче, пильніше,
бо як загубимо дорогою, то довіку не
випрадатися нам тоді перед органами, разом із цими запроторять, як
співучасників. А тепер час і цього третього укладати. Він, хоч і худий, та
надто вже височенький, і килограмів на усі дев’яносто
потягне. Ось, бачиш, я ніколи не помиляюсь, ледь закинули сволоту. Так. До
колоди прив’язали, тепер, ще колоди до
підводи поприв’язуємо і можна вирушати, бо
бажано до темряви дістатися, щоб
дільничого у якоїсь молодиці не шукати, бо він молодий не одружений, ще холостякує.
Та ти не слухай дурня старого, це я так, шуткую, а насправді дільничий наш дуже
порядний і вправний. Далеко у своїй справі піде. Справжній хист у нього до
неї. . . . ..
Хлопець і хотів би хоч слово
втиснути до бесіди, та де там, дід повністю захопив усю іниціативу і вже
розповідав про те, як атаман і другий – довгий і худий пішли, а товстун у
курені біля торби залишився. Та невдовзі і захропів. А дід, солдат колишньої
війни, підкрався нечутно, завалив курінь, а коли товстун, заборсався під ним, а
потім висунув пику, щоб краще роздивитися, хто тут бешкетує, і тут вже старий воїн вже не чекав, а приклався до
нього приклалом на усі сто. Голова у товстуна виявилася вкрай міцна, завдяки
чому вціліла, так і не луснувши, ось
тільки запаморочилась, та не на довго.
Але цього часу повністю вистачило дідові, щоб скрутити злочинця мотузкою, що завжди мав при
собі на всяк випадок.
Коли ж товстун трішечки
отямився, дід стусанами вимусив його підвестися і повів, мов того бичка
норовливого, нещадно шмагаючи по жирних
боках і спині, та ще й іпримовляв при цьому.
- А будеш знати, сволото, як
гроші цупити, будеш! – на що товстун озивався лише матюгами та зойками. Торбу
ж із грошима дід закріпив на армійському ремні, яким за
військовою звичкою, а дід під час війни був старшиною у роті саперів, так туго затягував на стані, що груба роба
невідомо вже якого кольору, що завжди була на ньому, не мала жодної
зморшки.
Вони вже й пройшли три чверті
путі, та тут з боку сторожки почувся постріл, а потім ще і ще. Невже ж це вони
хлопця вбивають, блискавкою майнуло у дідовій голові, адже саме зараз він і мав
до мене прибути. І тут вже життя товстуна на мотузці перетворилося на
справжнісеньке пекло, бо дід почав шмагати його із такою силою і лютю, що той
побіг, мов хряк, на коротеньких жирних ногах, тихенько підскиглуючи, бо ні на
що вже інше не мав ані не сили, ані сміливості.
А коли нарешті добіг дід із
своїм бранцем до галявини, на якій стояла сторожка, то відразу і відчув
облегшення, бо побачив, що спритний і мужній хлопець впорався вже із своїми
нападниками, а тепер замислився, бо не знав, як їх позв’язати, щоб вони не
порозбігалися, мов ті таргани до шпарин. Ну, у цій справі дід був справжній ас,
бо за своє довге життя, кого і до чого тільки не попрв’язував – і корів, і
баранів, і бодливих кіз, та важче за все було впоратися із індиками, бо надто
довгі шиї ті мали, і надто вже боляче клювалися. Ох і він вчасно і допоміг
хлопцеві, а тепер вони йдуть поряд із підводою на яких лежать, прикручені до
товстих колод злочинці, а старенька конячка обережно перебирає ногами і хоч
потроху та наближає їх до села. Раптово
у хлопця розв’язався шнурок кросовки – він
нахилився, і тут дід, що був значно меньший на зріст , побачив нарешті кров на
його маківці.
- Ти що зачепився за щось?
– запитав дід. А хлопець, що у вирі боротьби давно вже забув про цю подряпину,
здивовано подививсь на діда, наморщив лоба, намагаючись згадати, як і що
відбулось тоді насправді, а згадавши торкнувся пальцями маківки, на якій вже
запеклася кров і сказав, як здалося діду, трохи зухвало:
- Ну, це дрібниця. Кулею трішечки зачепило – ось і
подряпина. Та вона вже і не болить зовсім.
- Ну ти і щасливець. Мабуть
Господь боронить тебе для якоїсь
важливої справи. Адже таке і уявити неможливо, щоб куля тільки торкнулась голови і
полетіла далі. Я ж всю війну с першого
до останнього дня пройшов, а такого випадка не пригадаю. Можеж вважати, що
сьогодні твій другий день народження – це неможливо так залишати треба
відзначити.. .
- Та що ви, діду, - сором’язливо зашарівся хлопець:
- ну торкнулась куля і торкнулась. Добре, що не вбила – і досить на цьому.
А он же і село наше.
І дійсно, десь за десять
хвилин дісталися врни довгої головної вулиці, що розрізала село на
дві нерівні частини – більшу і меньшу. Більша, що знаходилась на пагорбі, була
побудована ще перед війною, і складалася в переважній більшості із так званих
шевченськівських хат під солом’яними дахами, маленьким віконечками і низькими
призьбами, а меньша у низині, неподалік від річки, була більш новою і
чепурнішою. Її мешканцями стали переселеньці, що осіли тут у п’ятдесяті роки, коли
почали будувати у селі велику молочну ферму,. До речі, саме її очолює
тепер його тітка Тамара..Тут же біля
самої річки, була і хата дільничого, бо
над усе у світі полюбляв той
риболовлю, і таке розтошування домівки було для. нього вкрай зручним. Ось і
тепер у надвечірній час був він як раз
біля вудок, де його миттєво розшукали хлопчаки, які про усі новини
дізнавались першими, і вже давно юрбилися навколо підводи, на якій поміж
товстих колод лежали прив’язані до них брудні закривавлені чоловіки. .
- Шпигуни, - рознісся перший
слух, - до нової ТЕЦ підбиралися, та дід Петро, він же колишній фронтовик, їх
вчасно перехпив із допомогою п’ятнидцятирічного капітана, а
тепер везе до дільничого, щоб передати до відповідних органів.
Та вже дуже швидко
розповсюдивсь більш реальний слух – вчора у райцентрі трійця рецедивистів
пограбувала сберкасу, поцупивши з неї із допомогою справжнього револьвера
чималеньку суму грошей і на вкраденій автівці намагалися втекти з місця здочину
, та у сберкасі швидко оговтались і викликали міліцію. Та почала переслідувати, але наздогнати була несила, бо
дуже вже досвіченим водієм виявився один із грабіжників. Відстань між автівками все збільшувалася і
вже здвалося, що злочинцям вдасться уйти від переслідування, та раптово у них
заглох двигун і прийшлося злочинцям продовжувати втечу пішки. Але коли міліція
наздогнала автівку, що була вже порожня, грабіжники встигли розчинитися у лісі
і пошуки їх не дали жодних результатів. І ось дід із п’ятнадцятирічним капітаном
їх і затримали. Ну, і молодці. Вони навіть і нагород найвищих за свій подвиг .
варті.
Дідові набридло слухати
галасливу балаканину хлопчаків, і він відіслав їх за дільничим, якого не було
на подвір’ї, і ті побігли до річки дружньою юрбою. А навколо тим часом почали
збиратися більш дорослі і поважні люди. Вони тисли один на одного, і вже
здвалося, іще трохи і підводу із злочинцями і колодами буде перевернуто, .та
тут нарешті і дільничий з’явився у чорних трениках, закочених по коліна і з
білою футболкою на плечі. Був він, засмаглий, мов циган, із вигорівшою на сонці
майже білою чуприною. Розсунувши натовп, він упритул наблизився до брічки і
перш за все подивився на зв‘язаних грабіжників, а
коли впевнився, що нікуди не втечуть, звернувся до діда:
Ну, Петре Тимофійовичу, із
добрим вечором вас. Непогано. Дивлюсь. ви тут із юним помічником попрацювали.
Особливо небезпечних злочинців затримали, моя повага і шана вам за це. А тепер
я подзвоню до райцентру, а ви ще трішки цих постережіть, сподіваюсь машина за
ними за півгодини тут вже буде. Адже їх вже по всій області розшукують. Сорок
тисяч карбованців поцупили народних грошей. Ну, нічого там розберуться, що і до
чого, дадуть стільки, що мало не здасться.
Із цими словами
дільничий знову розсунув натовп і покрокував до дільниці. Міліцейська машина і
насправді не забарилася. Злочинців по черзі підняли, наділи кайданці та
позаштовхували через задні лверцята до кузова, куди слід за ними увійшло два
охоронця. Загуркотів мотор, машина вже майже рушила і тут спохватився дід
Петро:
- Стійте,
стійте, а про гроші, головний доказ, забули, а вони ж ось де, у торбі до поясу
мого приторочені.
-
Всі навколо засміялися, а слідчий, що прибув машиною із
міста сказав:
- Ось би таким кожен із нас був – давно б усю
злочинність приборкали і до колод міцно
поприв’язували
|
у Вас 
1
