Він вийшов із автівки, зачинив за собою дверцята і попрямував до ганку гуртожитку. Чергова тихенько посапувала вронивши важку сиву голову на благенький стіл. Хоч і втомлений був, та на третій поверх взбіг за мить. Відчинив двері кімнати. Озирнувся. Ліжко Миколи порожнє. - Божевільний! В останню ніч перед останнім іспитом пішов у карти грати. Оце пам’ять, оце впевненність. Позаздрити тільки можна. Прокинувсь від того, що Микола потужно тряс його за плече. - Прокидайсь! Скільки ж можна! Та поздрав нарешті друга із останнью п’ятіркою. Я тепер студент! Зрозумій - студент! Тільки тепер відчув різницю - залізничний технікум і державний університет. Фантастика!. Він ще опирався. Тягнув на себе простирадло, та марно - Микола буо невідступний - Ось тобі рушник - і марш до душу. Вода бадьора крижана, саме смак! І дійсно після душу стан значно поліпшився. Він одягнувся, зиркнув у дзеркало, провів рукою по коротко остриженному волоссю і сказав, примружуючи і без того маленькі очиська: Ну, що ж чекаю! Сьогодні ти пригощаєш. Три порції чебуреків і чотирм склянки найміцнішого чаю! -Згоден, - посміхнувся Микола., - Ходім - та скоріше. Зголоднів страшено після усіх тих іспитів. . До чебуречної у той день вони так і не дісталися, бо дорогою стрілася їм величезна вивіска "Пиріжки”. Зголоднілий після іспиту Микола потягнув його за рукав: - Зайдемо! Перехопимо щось нашвидкоруч. Він погодився. У приміщенні було чимало народу, в переважній більшості такіх ж як і вони абитурієнтів. Вибір випічки був такий, що очі розбігалися. І вони не втримавшись набрали стільки, що ледь на таці втримувалось. Разом із пиріжками Микола перехилив аж чотири кухлі пива, а він аж шість склянок міцного, за кольором аж чорного чаю. Після пиріжків, захотілося чогось більш суттєвішого і у кафе, куди вони зазирнули, їх пригостили густою наваристою солянкою, котлетами по-київські і кількома тістечками. Звичайно після усього цього про чебуреки мова навіть і не йшлася. Посидили на лаві у сквері, подивилися на зграйки дівчат, що із сміхом і жартами проходили повз, послухали музику, що набридливо лунала із великого металевого гучномовця. І тут Микола запропонував: . - А давай для розтруски, до Миколи Опанасовича до зали подамося - сьогодні ж четвер, як раз він там. Забігли до гуртожитку, покидали спортивне причиндалля до сумок і вже за півгодини були біля палацу спорту, де працював тепер його колишній наставник. Після тривалої розминки Микола Опанасович запропонував їм спаринг, а сам сів на лаву спостерігати і давати поради. День був спекотний, за час розминки хлопці добре упарилися і тепер перед спарингом поскидали футболки. І тут тренер раптово підвівся і плеснув у долоні. Хлопці зупинилися і здивовано озирнулися. А Микола Опанасович вже підіймався у ринг. Потім підійшовши узяв його за руку і розвернув спиною до себе: - Що це за шрам у тебе такий - глибокий і свіжий? - Та це я - знітився він, - об гостру гілку зачепився. - Об гілку? - здивувався тренер, - де ж то вона була, що ти її не помітив. Та на дереві, - знизав плечима хлопець, а сам згадав, як долаючи відстань між собою і першим злодієм із фінкою, зробив перекат і зачепився за щось гостре , скоріш за все це була велика суха гостра гілка, яких чимало валялося у парку на землі. - Великий шрам, каже Микола Опанасович, - майнуло у голові, - а я вже забув і думати про цю дрібницю. Але ж потрібно щось вигадати ймовірне, бо тренер і Микола чекають на мою відповідь, а правди розкривати я не маю аніякого права, бо вже дав обіцянку.. І він на ходу вигадав про те, як повертаючись до гуртожитку через парк, вирішив скоротити дорогу і пішов навпростець і не помітив у темряві стовбуру сухого дерева що лежав на шляху. Ось і впав зачепившись ногою, а на стовбурі був гострий сучок... -0 Постій, постій, - зупинив його Микола Опанасович, - Але ж ти падав уперед, а шрам чрмусь на спині.. - Та тут усе зрозуміло, - знайшовся він, - я за звичкою падаючи через спину перевернувся, ви ж самі мене колись такому навчили. Ось і наразився. - Ну, тут одне тільки і можна сказати, - посміхнувся Микола Опанасович, - язик у тебе і дійсно без кісток. Не хочеш розповісти і приховати – твоє право. Тільки давай сходимо до аптечки, і я тобі рану хоч зеленкою оброблю, а то вже опукла, може і загоїтись. А це тобі, гадаю, непотрібно. Вони із тренером йшли по коридору до аптечки, що висіла на стіні біля роздягальні, а в голові у хлопця знову пробігали муторошні картини подій минулого вечора. І раптом майнула думка: - Я футболку свою Ладі одягнути дав. А вона ж уся закривавлена була. Та вона навіть і не помітила. У цьому мабуть і колір свою роль відіграв – футболка ж червоною була. Микола Опанасович не економив зеленки і вилив йому у рану майже цілий флакончик. Було боляче та недовго. Розлилася приємна теплота.. - Ну от тепер зовсім інша справа, - оглянув із задоволенням тренер свою роботу. Гадаю - не загноїться. А тренуватися кілька днів тобі не варто. Хай, хоч тріщечки загоїться, бо солоний піт знову усе роз’їсть. А тепер, поки друга твого поблизу нема, ось що тобі скажу. У великому місті, до якого ти ще не звик, вкрай небезпечно - і треба поводитися дуже обережно, щоб не наразитись на різні неприємності. А із твоїм запальним характером - це дуже просто. Зрозумів? . Хлопець хитнув головою і всі розмови про це припинилися. Та хлопець знову відчув тепло справжньої батьківської турботи свого колишнього наставника. А час потихеньку спливав і стрілки його годинника все ближче доходили до тієї миті, коли йому потрібно буде нанести візит вічливості Гнатові Петровичу і його дочці Ладі, яку учора він врятував не тільки від ганьби, але й і від самісенької смерті. -
| 
та
у Вас 
0
