Коментувати також можна з та

Пт, 29.03.2024, 15:16
Меню сайту
Категорії каталогу
Проза [1015]
Прозові твори друкуються тільки тут
Відеовірші [133]
Аудіовірші [49]
Українцям [2667]
Вірш-пісня [542]
Вірші про Україну [1477]
Вірші про рідний край [805]
Вірші про мову [201]
Збірки поезії, поеми [112]
Абетка [22]
Акровірш [31]
Байка [106]
Загадки [15]
Верлібр [143]
Елегія [51]
Історичні вірші [288]
Вірш-усмішка [995]
Вірші про сім'ю [402]
Вірші про рідню [152]
Вірші про жінок [661]
Вірші про чоловіків [109]
Вірші про військових, армію [209]
Вірші про Перемогу, війну [408]
Вірші про кохання [3366]
Вірші про друзів [713]
Вірш-казка [132]
Казка (проза) [29]
Проза для та про дітей [19]
Вірші для дітей [332]
Вірші про дитинство [321]
Вірші про навчання [58]
Вірші про професію [82]
Вірші про eмiгрантів [147]
Вірші в перекладі [705]
Вірші про свята [203]
Вірші про спорт [18]
Вірші про природу [1214]
Вірш-тост, вірш-привітання [114]
Для мене поезія - це [191]
Поети [272]
Поетична майстерня [51]
Оповідання, про поетів, творчість [24]
Релігія [290]
Щастя - ... [597]
Жінка - ... [260]
Життя... [4418]
Філософам [1292]
Громадянину [861]
Метафізика [153]
Опитування для Вас:
Як Ви дізнались про сайт?
Всего ответов: 424

ШЛЯХ до ТВОРУ:  

         
Вірші/статті категорії та розділи української поезії, українська проза
    Твори за тематикою категорії та розділи української поезії, українська проза Проза
 

..спогад

В рижі барви розфарбувала осінь свою картину буття. Осіннє листя, що розмазало по асфальту сотнями і тисячами шин, забарвлює вулицю в абсолютно дивний золотисто-оранжевий колір. Вона зуміла осипати золотою мережкою тло картини,додати у розмаїття різних фарб. Доторкнулася і посріблила першими відтінками морозів, передала розвиток подій у часі,створила реальну картину життя людини ,втілила образи які є наслідком її ж фантазії,здивувала всіх розмаїттям сміливих кольорів.
А десь у глибині картини осінь зачарувала своєю красою і вразила багатоликістю . Скинула золоте вбрання і наблизилася до зими. Лавочки що стояли по обидві сторони паркової алеї щедро поцятковані грачиним, вапняним, білим послідом. Здалеку видніються берези що прагнуть стидливо ,замітаючи колись красиві галявини, закрити - шумом своїх розкішних крон. Регочучі зграйки гусаків на ставку — нагадали що тут вирує життя.
Осінь – гірчить, як пам'ять. Тихенько моросив дощик... Легенькі прозорі кульки сковзали повільно по шибці. Маленькі краплинки бадьоро вистукували ритмічну мелодію. Усе в мені шалено грало разом з дощем! Запахло свіжістю... Природа навкруги сяяла чистотою і вигравала кожною краплиною, виблискуючи з - поміж листя. А дощ усе йшов... Раптом, по моїй шоці повільно покотилась сльоза... Упавши на долоню, ніжно залоскотала і злилась з дощем. ЇЇ ніби і не було, а в серці залишився біль.. Запахло свіжістю... Природа навкруги сяяла чистотою і вигравала кожною краплиною, виблискуючи з - поміж листя. В обличчя знову подув вітер, намагаючись мене звеселити. Я посміхнулась в нікуди, але усе навколо відповіло мені взаємністю. Природа раділа і співала для мене! Моє обличчя засяяло і на душі стало легше... Вітер погнав у далечінь, підіймаючи і закликаючи обпалі листочки.
Спогади... Які можуть розвеселити, а можуть спантеличити будь-кого, як завгодно. Причому зробити це цікаво та підступно.
Музика... Яка перестала грати співзвучністю, наче скінчилась, але ж касета всеодно продовжує тихо шуміти. За мить спрацює автореверс і музика знову лунатиме, і їй не буде кінця... Хоча був початок. Парадокс? Головне - в даній ситуації щось сприяє спогадам, появі якихось важливих давноминулостей. Це щось може бути тишею, яка щойно виникла, чи все-таки музикою, повною різноманітних асоціацій з образами, подіями й думками, якось пов’язаними між собою. Спогадам, у яких теж колись був початок, але немає кінця... Варто над цим замислитись.
Згадала білий будиночок. Білосніжний, чистий, з червоною стріхою, нічий. Старий як світ. Та у ньому було тихо й затишно, не зважаючи на те, що його не існувало насправді. Його колись, дуже давно збудувала моя уява. Дверей у ньому ніколи не було, вікон теж. Я йшла до нього, коли було важко. Вважала його місцем, в якому дуже тепло, тихо й трохи самотньо, бо вірила у нього, відчувала його Силу.
Спогад про білий будиночок був хазяйновитим, найяскравішим з усіх. Про нього ніколи не забуду. Будинок ніколи не зникне. Принаймні, поки я не готова до цього... Хоча, водночас він ніколи не стане моїм! А я чекаю цієї миті. Чекаю, коли виникне потреба знову втекти від усього й піти туди, де він. Знову лише йому розкритися, а для решти стати німим. Шкода лиш, що ще досі не навчилася розмовляти...
Вже немає звичних емоцій, сумує пустота в душі, в руках помалу тліє мозок.
Не помітила, як знову залунала вічна музика...

Додав: неАнгел (29.07.2013) | Автор: © Людмила
 
Розміщено на сторінці: Проза, неАнгел

Поділіться цією новиною у Фейсбуці або роздрукуйте:

Переглянули твір - 2058 чол.
 
  
  у Вас # закладок

Автору за твір:

 

Ключові (?): почуття, кохання

Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 0


Додати коментар:

Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ComForm">
avatar


ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин

(50 коментарів Ви можете переглянути на сторінці "НАШ ТОП ++")
ivanpetryshyn: А, що ви від них очікували?
Вони ж мусять якось Ванькам і Ксюшам пояснити,
чому вони почали війну з Україною
і чому це- "правильно".

virchi: Зараз російська пропаганда звалює теракт на Україну. І не дивно - в усіх бідах на болотах "винні" українці та американці

virchi: Дякую за розміщення додаткових лінків - і на текст, і на відео в Ютубі, щоб розуміти мелодію!


     


Форма входуу
Логін:
Пароль:
ОНЛАЙН - РОЗМОВНИК    
    (міні-чат)

    АВТОР-АДМІН САЙТУ:
    Сайт: uid.me/vagonta
    Facebook,
    Instagram,
    Viber: 0680839579
    E-mail: vagonta@gmail.com


НАЙПОШИРЕНІШІ
КЛЮЧОВІ СЛОВА
Copyright MyCorp © 2006 Хостинг від uCoz