Перш за все поставили на стіл електричний самовар і, заливши його водою, увімкнули шнур до розетки. А поки він розігрівавсь і скіпав дістали із шафи необхідний посуд, а із холодильника продукти – баночку лососевої ікри, яку відразу взявся відкривати Андрій, качалку копченої ковбаси, яку почав нарізати Микола, а йому І Ладі дісталося нарізати на тоненькі скиби батон і намазувати на нього масло із металевого контейнера. Скипів самовар – Андрій і Микола заварили собі чай, а він і Лада каву, причому Лада узяла велику півлітрову чашку і всипали до неї аж три чайні ложки розчинної кави, а він лише одну. Всі зголодніли і їли майже мовчки. Тільки Андрій, все цікавивсь чимсь, а Лада, йому відповідала: -У нас на яхті облаштовані, аж три штурманські місця – у рубці, на юті, та ще й і тут у салоні. І це дуже зручно Коли ясна погода, та ще й і тепла, найкраще місце звичайно на юті під блакитним небом і ласкавим сонечком, коли ж вітер аж пронизує, або дощ полоще, переходять до рубки, де найбільше приладів і можливостей для керування. А коли треба перепочити на ходу, а команда невелика, частіше за все із татом ми пливемо або удвох, або утрьох, ми йдемо фактично на автопілоті, а корективи якісь здійснюємо вкрай рідко. Завершивши фразу, Лада кинула короткий погляд у його бік, і він зрозумів: в неї мимоволі вихопився натяк на боягуза Валентина, від чого вона трохи розгубилась і зніяковіла. Та тривало це лише мить, після якої Лада знову заговорила впевненим, рівним наставницьким тоном: За звичай, маршрут наш пролягає від буя до бую. Один минаємо і націлюємось на наступний. За рахунок цього майже унеможливлювається виригідність сісти на мілину, а на водосховищі таких чимало. Коли започаткували яхт-клуб, тут чимало попрацювали земснаряди, проклавши глибокі коридори для проходу суден крізь небезпечні місця. А коли яхта йде на одному двигуні, а вітрила спущені, навігація здійснюється майже автоматично за рахунок невеликого лазерного пристрою, встановленого на мачті, він автоматично наводиться на буї – той, що позаду і той, що попереду і намагається досягти того, щоб два буї і яхта опинились на одній прямій. Ну, більшості мабуть вже набридли ці нескінчені технічні подробиці. Ну що, вистачило їжі, ніхто не лишився голодний? Тоді миємо посуд і купатися – з транців - там і трап є, щоб спокійно входити у воду, а не стрибати з бортів, повірте це вкрай небезпечно, і я вам цього не тільки що не раджу, а навіть на правах шкіпера забороняю. Купалися по черзі. Спочатку Микола з Андрієм, а потім, коли ті вдосталь, наплавалися і напірналися, настала і їхня черга. Перший у воду ступив він і відразу занурився у чисту зеленкувату прохолодну воду із головою, а коли виринув і подивися угору побачив на трапі Ладу у двох вузеньких блакитних смужках купальника і у гумовій також блакитній шапочці на голові. -Ну, приймай до себе, свою русалку, Посейдоне, посміхнулася вона до нього і, відштовхнувшись від трапу різко увійшла у воду. Де і як вона обпливла його під водою він і не помітив. Майже хвилину її не було на поверхні, він вже почав хвилюватися, а коли нарешті побачив, відстань від неї до нього сягала не меньш ніж сто иетрів. -Оце клас, - майнуло у голові, - куди мені до неї, її і не доженеш на воді. А Лада, зробивши запрошуючий жест рукою, знову зникла під водою. І він поплив у її бік. Та хіба поплив? Так собі, пошкандибав, незграбно і повільно, відчуваючи, як вода опирається кожному його рухові. Чесно кажучи, плавати за усе своє життя він по-справжньому так і не навчився, бо і ніколи було і ніде. І все через те, що із однолітками майже не спілкувався. Навчався не у своєму селі і після уроків, коли всі йшли розважатись, повинен був повертатися до вбогої оселі, де на нього завжди очікувала сила силена хатніх справ, з якими крім нього впоратися було нікому. На тренуваннях же настільки поринав у світ боксу, що розчинявся у нього без останку, а на все інше майже не звертав уваги.. Не можна було казати, що із товаришами по секції він зовсім не підтримував приятельських стосунків, та у справжні дружні вони жодного разу так і не переросли. Та всі ці докучливі сумні думки майнули в голові хіба що на мить, бо він повинен був, та що там повинен, забов’язан був наздогнати Ладу, щоб остаточно не впасти, перш за все, у власних очах. Цього він не полюбляв, а як потрапляв до складної для себе ситуації, завжди самотужки намагався з неї виплутатися. Але спочатку потрібно було над ситуацією хоча б трішечки, а поміркувати, а як це здійснити у ворожому для себе середовищі, яким, як виявилось, була для нього вода. У тихеньких вузеньких річечках, де йому доводилося плавати, водна поверхня була завжди спокійна, гладенька а тут в кількох кілометрах від берегу, хвилі неабияк дошкуляли йому і вже не двічі і не тричі застигали у момент вдиху, і за цей короткий час він вже встигав аж по самісінькі вінця наковтатися води. Та коли б вода потрапляла до нього тільки через рот, а то і через ніс, і чимало. Від цього він навіть біль у голові почав відчувати. Але ж це треба якось переборювати Он Лада пливе собі і пливе, майже без зусиль і почувається, як риба у воді. І тут нарешті його осяяла перша слушна за увесь цей час думка: -Та тому рибі і легко, що вона повністю занурена у воду, а я будь що намагаюся втриматися над поверхнею, і сил на це витрачаю надто багато. А Лада пливе зовсім не так, вона увесь час занурена у воду, як та риба, а виринає лише на мить, щоб ковтнути повітря. І руками, як оце я над поверхнею не вимахує, руки її весь час у воді і звичайно не напружуються. Ось незрозуміло тільки, що вона ногами робить. А зрозумів – вона пливе по-жаб’ячи, ось чому їй так легко. Ну, ніби то зрозумів трішечки, а тепер до справи. І він, повністю занурившись у воду, поплив, широко відгортаючи руками від себе воду і сильно відштовхуючись ногами. А з’являвся на поверхні тільки зрідка за ковтком повітря. І справа пішла, вода вже не була ворожою до нього, вона прийняла у свої міцні обійми і навіть допомагала, хлюпаючи раз у раз хвилями, тим самим завдаючи ритм його рухам. Зрідка виринаючи, він бачив – відстань між ним і Ладою поступово зменшується, і це наповнювало його радістю і гордістю за себе – адже він без усякої сторонньої допомоги здобув перші і такі необхідні у дану мить навички. Навіть дихання, яке на початку раз у раз збивалося, тепер повністю відновилося і перебувало під повним його контролем. -Щось ти дуже вже забарився, Посейдоне, - трохи насмішкувато зустріла його Лада, - твоя русалки вже втомилася чекати. До того ж почала вже забувати, який ти є насправді. Підпливай ближче, ще ближче, а я тебе обійму за шию і поцілую нарешті хоч разочок. І вона обвилася навколо його шиї гнучкими, мов ті ліани, руками і припала до його вуст своїми. Він теж міцно обхопив її за крихкі плечі і вони глибоко увійшли під воду. Скільки так тривало він не відчував. А тільки у якусь мить вони послабили обійми розімкнули міцно затулені вуста і за якусь мить були вже на поверхні. -Ну, як тобі сподобались пестощі і любощі під водою? – запитала Лада, трохи віддихавшись, - та стривай, Посейдоне, твоя русалка невгамовна і ненаситна. Відпочив трохи? Так. А тепер до справи. І вже за мить він поринув в примарний світ, в якому перебував вже кілька ночей разом із Ладою. На цей раз тон задавала усьому вона, а він тільки слідував за нею. Скільки разів вони були близькі? Може шість, може сім, - точніше він не міг пригадати, часом їм зовсім нічим було дихати під водою та виринати ані вона ані він не поспішали. Так солодко було відчувати взаємну близькість. Приємна втома і розслаблення охопили його, він майже що не задрімав, та раптом почув над самим вухом ніжний голос Лади: - А тепер, Посейдоне, допоможи своїй русалці, хоч трішечки одягтися, не можу ж я – шкиперша з’явитися перед своєю командою у наряді Єви. Я зараз підтримую трусики, а ти зав’яжи тесьомочки тут і тут, тепер ліфчик – з ним вже легше. Зрозумів як? Ой, ти мій розумнику, Дай я Тебе поцілую наостаннє І, гадаю, час повертатися, бо команда вже мабуть неабияк хвилюється. Бачиш звідси яхта яка маленька. А вони нас точно не побачать навіть у найпотужніший бінокль.
|
у Вас 
1
