Коментувати також можна з та

Пт, 07/08/20, 23:23
Меню сайту
Категорії каталогу
Проза [977]
Прозові твори друкуються тільки тут
Відеовірші [130]
Аудіовірші [49]
Українцям [2485]
Вірш-пісня [525]
Вірші про Україну [1402]
Вірші про рідний край [765]
Вірші про мову [162]
Збірки поезії, поеми [111]
Абетка [22]
Акровірш [31]
Байка [87]
Загадки [15]
Верлібр [141]
Елегія [50]
Історичні вірші [279]
Вірш-усмішка [965]
Вірші про сім'ю [385]
Вірші про рідню [138]
Вірші про жінок [646]
Вірші про чоловіків [101]
Вірші про військових, армію [186]
Вірші про Перемогу, війну [306]
Вірші про кохання [3188]
Вірші про друзів [706]
Вірш-казка [128]
Казка (проза) [26]
Проза для та про дітей [18]
Вірші для дітей [312]
Вірші про дитинство [318]
Вірші про навчання [56]
Вірші про професію [78]
Вірші про eмiгрантів [144]
Вірші в перекладі [617]
Вірші про свята [193]
Вірші про спорт [18]
Вірші про природу [1171]
Вірш-тост, вірш-привітання [91]
Для мене поезія - це [185]
Поети [265]
Поетична майстерня [51]
Оповідання, про поетів, творчість [22]
Релігія [271]
Щастя - ... [558]
Жінка - ... [250]
Життя... [3860]
Філософам [1244]
Громадянину [821]
Метафізика [142]
Опитування для Вас:
Чи заповнюєте при публікації поле КЛЮЧОВІ слова/ТЕГИ?
Всего ответов: 160

І як без статистики?
ШЛЯХ до ТВОРУ:  

         
Вірші/статті категорії та розділи української поезії, українська проза
    Твори за тематикою категорії та розділи української поезії, українська проза Проза
 

ПОПЕЛЮШКА 2-40
І знову Ладини руки на його шиї, а його на її плечах. Вони глибоко занурені, та не поспішають на поверхню, бо так солодко удвох, та і  пристрасті починають вже  відроджуватися, та Лада, що перша розпочала, перша і прийшла до тями – легенько відсторонилася, обхопила цупкими довгими пальцями його долоню і потягнула у гору – на поверхню. 
            До яхти поверталися майже мовчки. Та і як було розмовляти, коли вітер посилився а хвилі розгулялися не тільки  до білих барашків, але й до водяного пилу. 
       -Сила вітру десь на п’ять балів тягне, - повідомила його Лада, в коротку мить перепочинку, - до речі ти молодець, можна сказати , десь за годину брас засвоїв, і зовсім непогано…
         -Брас? - здивувався він, - який  там брас? Я по-жаб’ячи пливу, як до речі і ти.
           - Ну, по-жаб’ячи, так по-жаб’ячи, посміхнулась, відфиркуючись від хвилі вона, - якщо це тобі більше до вподоби.
                Її посмішка і дзвінкий мелодійний сміх знову збудили у нього пристрасть. Він обхопив Ладу за гнучкий тонкий стан, і вони надовго пішли під воду і перебували там доти, поки не запаморочилось у голові, і здавалось ще мить і буде втрачена свідомість.
                -Ну, годі,  годі! – заспокійливо поплескала вона його по плечу, коли вони нарещті досяглися поверхні - бо якщо і далі будемо так виснажувати один одного, то ніякої яхти нам більше не бачити, бо  підемо на дно і станемо здобиччю сомів -  їх тут вкрай багато, а утопленики для них -  справжні ласощі. Не дарма ж вони гладкі такі.
      Сказала ніби то і жартома та разом і посерйознішала, посерйознішав і він. Далі пливли, хоч і поруч та вже не торкаючись один одного, щоб не було нових спокус, недоречних під час такого довгого і виснажливого плавання. Яхта ще довго перебувала десь на межі обрію, та ось нарешті почала наближатися. Він хоч і робив вигляд, що почувається бадьоро, та насправді втомився страшенно, з незвички, і дихав вже дуже важко. Тому, коли Лада, що пливла трохи попереду запитала у нього: - З тобою все гаразд?
           Він замість відповіді прохрипів щось не зрозуміле, і Лада, зрозумівши його стан, більш ні про що вже не допитувалась.
           І ось нарешті вони на палубі «Снарка». Лада пішла до кубрику переодягатися, а він розтягнувся у всю довжину свого тіла і, важко дихаючи, заплющив очі.
       -Що це із тобою? – запитав в’їдливий Андрій, - втомився?                            
   - Є трохи, - відповів він.
 -А Лада молодець, - не вгамовувався Андрій, - піднялась на яхту, ніби перед цим тільки що окунулася, а не пробула на плаву більш  двох годин, та іще таку відстань здолала. 
           Він лежав розморений і втомлений на розпеченому сонцем і від того такому приємному настилі палуби, і на подальші спроби Андрія зав’язати, хоч якусь розмову, не реагував. Раптом почувся голос Миколи: - Та я, здається, не один тут розіспався – вже і послідовники є. А що це із тобою? – ці слова були звернуті саме до нього, і він мусив, хоча б як, та відгукнутися.
                    -Хлопці, та що ви за люди такі? Мов оті бджоли, - обліпили усього і жалите, жалите словами – вигукнув він, невдоволено, - Ну, втомився я, з незвички, бо ніколи до цього жодного разу по-справжньому  не плавав. Перепочити треба. Дайте полежати трохи у тиші.
            Після такого крику душі хлопці відступилися, і тепер він чув їхні голоси десь віддалік, і вони його більше не дратували. Скільки минуло часу – хвилина, година? – він не відчув, бо задрімав, а прокинувсь бадьорий, повний сил і готовий до дії. Поруч нікого не було. Підхопившись на ноги, попрямував до салону і зістав там  усіх.   Вони сиділи навколо самовару і пили – Лада каву, з великої чашки, а хлопці чай із маленьких. Мовчки він підсів до столу, і мовчки Лада всипала до його чашки кави і долила пів-чашки окропу із самовару. Він проковтнув гарячу рідину одним довгим, обпікаючим усю горлянку ковтком і остаточно прийшов до тями. Впевнившись у цьому, Лада підсунула до нього цукерки і печиво із словами: - Ну, що, загоняла тебе? Перепрошую, звичайно, та гадаю, таке випробування прийшлося тобі до смаку – ти, хоч і вкрай виснажився, та зате доказав усім, а перш за все собі спроможність долати найскладніші перешкоди і виходити  із буть яких ускладнень переможцем.
          -Та що ти? – зніяковів він, - Нічого я не доказав і аніякої перемоги не отримав, просто не потонув у цій великій каламутній калюжі…
             -Не ображай нашого рукотворного моря! – махнула у його бік рукою Лада, - в нього стільки праці вкладено і стільки винахідок. До речі і мій тато багато попрацював , облаштовуючи коридори для проходження яхт і інших суден, перш за все риболовецьких. Тут кілька років земснаряди пропрацювали, а тато усю геодезію необхідну забезпечував – за рахунок лазерних далекомірів, які в той час на його підприємстві розроблялися, і вони  виявилися для обмірювання великих водних поверхней надзвичайно зручні. І до розведення цінних видів промислової риби у тутешніх  мій тато причетний був – а саме - посприяв через своїх знайомих із яхтклубів забезпеченням рибрадгоспів, яких тут декілька, необхідним матеріалом у вигляді мальків коропів, судаків і навіть хижих щук.
-І коли він тільки все встигає? – із заздрістю у голосі вигукнув Андрій, - у мене часу не вистачає навіть на те, щоб заліки вчасно складати, бо то те відволікає, то інше.
         - Та це навіть з того, - посміхнулась до  Лада, - що відволікаючих факторів у нього обмаль, -  ну, ось хіба що я. Та і то - намагаюся ходити повз нього навшпиньках, і не дуже йому дошкуляти. Ну, ти, Андрію, як завжди, вдався до панегіриків, а в мене є білшь цікава пропозиція  – влаштувати усім нам фотосесію на воді.  Насправді за першим покликанням я, перш за все, фотограф, а шкиперша і все таке інше, хіба що тільки за другим чи третім.   
              Наступна година промайнула під наглядом потужного телеоб’єктиву ладиного фотоапарату. Перегоняючи хлопців з борту на борт, примушуючи приймати ефектні пози, робити ті чи інші дії Лада компанувала кадри майбутньої фотосесії. У ній і вона сама приймала активну участь, вчасно передаючи фотоапарат комусь із хлопців і чітко, як це завжди вміла робити, пояснюючи, на що спрямовувати об’єктив, чим обмежувати кадр,  і коли  натискати на спуск. На цей час вони перетворилися на справжнісіньких акторів -  вміло видавали, що встановлюють вітрила, стоять за штурвалом, спостерігають далекий берег, зав’язують якийсь складний вузол. На зйомки була витрачена ціла касета дорогої і рідкісної імпортної плівки, та Лада не шкодувала – по-перше, пояснила вона, гонорар і чималенький за вже замовлений фоторепортаж отримує, а по-друге на пам’ять хлопцям фотки цікаві залишаться. Як би він тільки знав, хто буде головним героєм того репортажу, то мабуть би ніколи не погодився на ту фотосесію, та Лада, як і кожна жінка вміло обвела його круг пальця і поставила вже перед існуючим фактом, надіславши йому  надрукований на кількох сторінках у столичному журналі репортаж про «п’ятнадцятирічного капітана» і його браву команду. Та це сталося значно пізніше. А тепер, покінчивши із фотосесією, вони знімалися з якоря, розгортали грот, встановлювали спінакера і вже трохи іншим чином – уклали на початку його двома довгими ковбасками і обв’язали  товстою ниткою.  Тому при підйомі вітер ніяким чином не заважав, бо вітрило було туго згорнуте, а ось коли, як слід натягнули і закріпили фал, Лада наказала Андрієві потягнути за лінь, який вони заздалегідь проклали під ниткою. Лінь розірвав нитку, і спінакер не поспішаючи розгорнувся на їхніх очах чарівною квіткою, і яхта почала поступово набирати швидкість. Він знову стояв у штурвала, вловлюваючи обличчям напрямок вітру, а Лада час від часу віддавала команди Андрієві і Миколі перекладати гік спінакера в залежності від напрямку вітру і наявного курсу. При цьому нерідко брас спінакера ставав шкотом, а шкот навпаки брасом. Він вже добре зрозумів, що при боковому вітрі, яхта увесь час дрейфує у напрямку вітру, а тому йти прямо за визначеним курсом нездатна. Треба вчасно курс змінювати і яхта при цьому просувається не прямо, як людина, чи автомобіль по суші, а зигзагом. Ось і зараз буй до якого вони прямували з’являвся то зліва, то справа від носу яхти, і це вже не дивувало його, як на початку, бо він  навчися відслідковувати дрейф і вчасно корегував курс обертом штурвалу у потрібному напрямку. Під натиском невгамовного Миколи він знову залишив місто штурвального і приєднався до Андрія, що за вказівками Лади вправлявся із снастями. Хоча яхта і дійсно була об- лаштована не гірше за «Наутілус» капітана Немо, та у плаванні ручної праці для команди вистачало. Андрій вправно в’язав морські вузли, перекладав різні мотузки, а для нього ця праця  здавалася не тільки складною і незрозумілою, але і неабияк дратувала. За це йому було соромно перед самим собою: - Ти диви – білоручка який відшукався – Та природа, як завжди була сильніша за людину, і як не придивлявся він до дій Андрія, як не намагався копіювати його, завжди виходило так, що Андрій відпрацьовував за двох, а він сам лишався лише на підхваті. Лада добре бачила це та ніяких порад чи настанов йому не надавала. Мабуть добре пам’ятала його невміння в’язати вузли під час затримання нападників, яких за кілька хвилин до того він вирубив кількома потужними професійними ударами. 
                  -Ну, не його це, - думала Лада, - в нього зовсім інша вдача, і не треба йому  дорікати, адже вдача не жінка – її не обирають. Вона закладається у людину ще до її народження і перебуває в ній на протязі усього життя. Він за натурою переможець – рішучий, впертий, а на різні там дріб’язки уваги не звертає. Та нічого, для цього завжди знайдуться виконавці, ну, хоча б такі, як Андрій. Його дріб’язки саме і цікавлять, бо дотошний, угризається у проблему із головою і навіть у пітьмі знаходить вірну лорогу до поставленої мети. Але не стратег, і ніколи таким не буде, бо любить займатися чимось одним, а ось її рятівник, а тепер іще і коханець, ніколи і в нічому себе не обмежує, тому і досягає більшого. Не дарма ж односельці, і не тільки, визнали в ньому «п’ятнадцятирічного капітана». Таке звання за просто так не дається.   
Кінець кінцем Андрій таки не витримав і гримнул, що було зовсім не притамане йому: - Ну, як не хочеш, краще вже нічого не роби, ніж аби як.
               Його  зачепило це, та розуміючи, що такі слова   заслужені, не став вибухати і наражатися на свару. А відійшовши від Андрія на кілька кроків, звернувся до Лади, що вже в котрий раз намагалася скорегувати дії Миколи, що все ще був за рульового, у вірну площину, та той, хоч і намагався, прислухатися до слушних порад шкіперши, все одно раз у раз помилявся, і слова його були такі:
          -Гадаю, самий час про обід попіклуватися. Ось  цим  я і займуся, досвіду у куховарстві мені не бракує – гадаю всі будуть задоволені.  
              Лада вже в котрий раз здивувалося його витримці, такій неочікуваній у такому, ще майже щенячому віці, в якому хлопці рідко дозволяють комусь вичитувати їм нотації, до того ж у такій різкій формі, до якої так необережно вдався  Андрій. 
            -Та він і справді, мов із заліза, і не тільки зовні, але й і в середині. А це рідкісна і неоцінена якість, бо завжди зберігає лад у товаристві, - подумала із прихованим захопленням Лада, а йому відповіла вкрай буденно, без  емоцій, хоча емоції насправді її переповняли:
              -Так, це ти вчасно запропонував -  ми тут занурилися до справ, і не відчуваємо голоду, а коли досягнемось стоянки, буде вкрай важко очикувати, коли ж то страви будуть готові, адже для приготування справжнього обіду, а не перекусу, який у нас був досі, потрібен чималий час. То ж йди до салону, відчиняй холодильник, а він на «Снарку» завжди повний, бо саме дядя Льоня  ним опікується. Там знайдеш двох коропів – з них можна приготувати непогану юшку, а із свинини і рису  може вийти плов, який я до речі дуже полюбляю. То ж не барися,  приступай і успіхів тобі.
                 Куховарити він вмів, а головне любив. Тому і запам’ятовував різні рецепти смачних страв. Микола Опанасович часом жартував з цього приводу: - Закінчиш спортивну кар’єру і підеш шеф-кухарем до будь-якого найпрестижнішого ресторану, гадаю, ніде тобі не відмовлять, коли лише трішки із тобою поспілкуються. Тільки не дуже задирай носа – каву я все одно готую краще від тебе.
              Зовні він погоджувався із любимим наставником, та всередині був зовсім іншої думки, бо вважав, що  смак його кави  був все ж більш витончений, адже при приготуванні він використовував такі секрети, про які його наставник навіть і гадки не мав. Ось і тепер, відокремившись від усіх, він дав повну волю своїм кулінарним фантазіям, і коли Лада на одну тільки мить зазирнула до нього на камбуз відчула витончені чудові аромати страв, що він готував, в неї мимоволі вихопився вигук насолоди і задоволення: - Ну, ти я бачу, справжній чарівник у куховарстві, треба нашій Мирославі пройти у тебе практику, бо вона, хоч і непогано, та готує тільки звичайнісіньку їжу, а ти із звичайнісіньких продуктів створюєш справжні шедеври.
              Йому було приємно  чути таке, тим більше з вуст   близької і бажаної жінки. Потупивши вузенькі поросячі очиська у підлогу, він густо зашарівся і тихо вимовив: - Не перехвали заздалегідь – поки ти  відчуваєш тільки пахощі страв, а треба діждатися і спробувати, які вони на смак.
         Лада посміхнулась, знизала плечима і вийшла, а він все чаклував над стравами, додаючи до них чи одну, чи іншу присмаку.  Мов диригент оркестру, він шукав ту міру, яку ні за яких обставин не має заступити. І дійсно пахощі, що оточували його дуже вже нагадували музичні звуки, що відтворювали музичні інструменти, і вони не повинні були перетворитися ні на надто гучні, ні на надто вже невловимі, а залишитись саме такими, яким їм належно було бути за партитурою, і найголовніше перебувати один з одним у цілковитій гармонії. Він захопився і вже нічого не помічав навколо, та раптом  відчув сильний поштовх, після якого підлога дала різкий крен, і він ледь втримався на ногах. При цьому каструля, в якій парувала майбутня уха, ледь не опинилась на підлозі. Він вчасно підхопив її і зняв з камфори, а поки розмірковував, куди її поставити, двері салону розчинилися і на порозі з’явився трохи переляканий Микола. Самовпевнений, він дуже зрідка перебував у такому стані, та обставини вимусили.
            -Мерщий! – вигукнув він, - кидай усе, і поспішай на бак. Це я в усьому винен, розвернув яхту так, що спінакер ледь нас усіх не перекинув. Ти ж відчув, як струсануло. Лада нагримала на мене і відігнала від штурвалу, а я і не в образі на неї – за діло отримав. Ну, я прибіг тебе покликати – потрібна допомога, треба спінакера опустити до рівня штага. Ходім.
        І вони удвох поспіхом залишили салон. Неприємність трапилась з двох причин, по-перше задув потужний вітер, а по-друге, Микола розгорнув яхту до курсу – галфвінд і яхту різко накренило, та так, що нижня шкаторина спінакера стала чіпляти за хвилі, а сам спінакер почав заважати гроту. Лада, справжня шкиперша, не розгубилася, а почала віддавати малодосвіченій команді чіткі розпорядження. Приспустили спінакер до рівня штага, а коли з’ясувалося, що цього недостатньо, повністю спустили і зняли спінакера, а замість нього розгорнули не на повну потужність стаксель. Ситуація розрядилася. Постояли, пожартували трохи з того, що  Миколу вибив з сідла неочікуваний порив вітру, а втримати поводи, тобто штурвалу, йому не вдалося, ось чому і трапився такий струс, що усі ледь лоби не порозбивали. Нажартувавшись вдосталь, команда знов провернулася до справ  – Лада зайняло місце за штурвалом, бо у такий вітер, який піднявся, потрібний був неабиякий досвід у такій важливій і не простій справі, якого необізаним хлопцям ще бракувало, Микола і Андрій залишилися на підхваті у Лади при снастях, а він знову повернувся до куховарства.
            Божечки! Та як же нахвалювала його вишукані страви зголодніла команда, що накинулась на них, наче зграя зголоднілих вовків. Це було вже під час другої якорної стоянки неподалеку від мису, що стримував різкі пориви вітру, і вони майже не заважали, а тільки зрідка смикали ланцюг якоря, і він відгукався глухим дзвоном. А до них, що перебували у затишку салону, жарти непередбачуваної погоди майже не долинали. Вони туго набили свої черева аж під самісіньку зав’язку і тепер, важко дихаючи мовчки сиділи на м’якеньких шкіряних диванах навкруг обіднього столую
            -Хто ще хоче кави та чаю? – мабуть тільки із вічливості запитала Лада, та ніхто з хлопців на її пропозицію так і не відгукнувся.
                    Останній за цей день перехід привів їх майже до протилежного берегу, вкритого густим сосновим лісом. На воді, то тут, то там виникали човни рибалок і просуватися стало вкрай важко, бо у такій тісняві можна було когось  і зачепити. Лада узяла до рук пульта і прибрала усі вітрила, а потім увімкнула двигун. Тепер яхта рухалася більш впевнено, та все одно витримати достатню безпечну відстань між яхтою і чисельними човнами було вкрай важко. Усі хлопці були при ділі – Андрій і Микола спостерігали за водною поверхнею  зліва і справа, а він роздивлявся і попереджував можливі зіткнення прямо по курсу. Іноді траплялося так, що човни виникали одночасно з усіх боків, і тоді Лада давала – повний назад, і яхта починала рухатися уперед кормою. Та і тут потрібно було, як то кажуть, око та око, бо човни і за кормою перебували теж і у не малій кількості.
                           Та ось нарешті обрали місце стоянки, розгорнули яхту так, щоб  ланцюг якоря опинився з надвітреного боку – Лада пояснила таку необхідність тим, що у такому разі ланцюг не буде чіплятися за кіль і постановка якоря пройде без проблем. Так і сталося.  Якір уп’явсь у придонний грунт, їх трохи струсонуло, і яхта завмерла на місці. Лада витерла від рясного поту чоло білим маленьким носовичком і, важко зітхаючи, сказала: - Ну і вимучили мене ці рибалки – адже сьогодні вихідний і наїджають з усіх усюд, і саме тому, що тут місця рибні –і  ми  теж, як і усі інші, сюди по рибу припливли. Спустимо на воду нашого цуцика – так я наш човник зову - і порибалимо вдосталь.   
                 Рибалили по черзі – спочатку він із Ладою, а згодом Андрій з Миколою. Їм не дуже поталанило – дісталися два коропи, та й те дуже вже маленькі, і кілька кістлявих карасиків, яких він, знявши з гачка тут же і відпустив у воду набирати вагу, а ось Андрієві і Миколі дістався значно більший улов. Як виявилося Микола риболовлею займався  з дитинства, а тому, на відміну від штурманської справи, в якій  не виказав себе належним чином, і ледь не перевернув яхту,  у рибальскій справі виявися на найвищому рівні, і його вилов склали чималенька щука, велетенський сом, і три вгодовані і блискучі коропи. Микола радів і хизувався: - Не думайте, що просто поталанило, це  перш за все професійність і точний розрахунок – вони ніколи не підводять.
           -Годі, годі вихвалятися, - перебила його Лада,- неси скоріше свій дивовижний улов до морозильної камери, вона тут потужна, і миттєво заморожує продукти аж до мінус сорока градусів, тому якщо не квапитися у швидко замореженій рибі збережуться всі якості свіжої.
               Загрузивши улов до морозильної камери і встановивши човна – цуцика на належному місці вирішили трохи перепочити і попити чаю і кави. Про обід, яким він нагодував усіх під самісіньку зав’язку, вже призабули, а тому смакували тістечками, які припасла Лада, із надзвичайним задоволенням.
             -Їх готують в кафе, до якого я частенько ходжу. Не знаю їхніх секретів, та  відірватися від них навіть на ситий і повний шлунок важко. – Сказала Лада, - а потім повернувшися особисто до нього додала, - Ось тобі тепер і є над чим порозмірковувати на дозвіллі, може тоді тільки твої тістечка і будемо їсти, а до кафе більше ні ногою.
                -Та що ти? – засоромився він, - я ж тільки у куховарстві і напоях дещо петрю, а до кондитерської справи не долучався ніколи.
           -Нічого, підступишся колись, - запевнила його Лада, - а потім, звертаючись до усієї команди додала, - Ну, що  відпочили? А коли так, то саме час зайнятися нам ще і раколовлею. Тут поблизу одне містечко є мілководне, де раки самі до  ніг чіпляються. Так що залишається їх лише витягати та до торби – ось вона в нас яка величенька, та за пів-години, гадаю, повна буде, я вам гарантую! 
               Місце, на яке вказала Лада, було на відстані усього двохсот-трьохсот метрів. І Лада із Андрієм, що вирушили на раколовлю, дісталися до нього  вплав, а для складання улову прихопили із собою рятувального плотика. Декілька хвилин і вони, вправні пловці, були вже на місці. 
                      -Та тут зовсім неглибоко!- захоплено вигукнув Андрій, - усього тільки по груди. А раків і дійсно сила несилена, тільки но дна торнувсь, і вже кілька разів пальців торкнулися. Ох, і лоскотно. Ну, я пішов! – і з цими словами Андрій пірнув, а менш ніж за півхвилини з’явився на поверхні і в його долонях, які він гордо взметнув над головою було щонайменше п’ять чи шість великих, наче відгодованих на фермі, раків.
           -Клади їх до торби, а тепер потримай її –бо   моя черга пірнати, - сказала Лада і, сунувши торбу до рук Андрія, зникла під водою. Її улов виявився не менший, ніж у Андрія. А далі пішло ще веселіше.
              - сто двадцять шість – долинав до яхти басовитий голос Андрія, а вже за хвилину дзвінке ладине контральто вигукувало: - сто сорок дев’ять. Дійдемо до двохсот і завершимо – треба ж і по собі щось залишити – для розводу.
              До яхти поверталися ловці неспішно, штовхаючи попереду себе плотик із покладеною на нього щільно зав’язану торбу із раками. Він і Микола радісно зустріли їх – допомогли піднятися і затягли на борт плотика, а торбу із раками віднесли до салону. Там Лада поділила їх на дві нерівні купку – меньшу Лада знову поклала до торби, пояснивши, - Ми іх на вечерю відваримо і разом із холодненьким пивом посмакуємо – я тут прихопила із собою кілька пляшок чеського – смакота! А решту – перекладайте хлопці до поліетиленового пакету і до морозильної камери. Хай і дядя Льоня посмакує теж, коли повернемось до яхт-клубу. 
              Вечеря затяглась надовго. Раків було багато, і таких смачненьких, що зовсім не хотілося їх ковтати, а тільки тримати у роті і насолоджуватися.




















Додав: вершник (28/10/13) | Автор: © Юрій Іванов
 
Розміщено на сторінці: Проза
 
Переглянули твір - 1145 чол.
 
  
  у Вас # закладок

автору
за твір:

 



Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 1
avatar
1 Davudenko • 16:48, 28/10/13 [Лінк на твір]
hands 55555 гарна насолода


Додати коментар:

Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
avatar

загрузка...

ОСТАННІ 10 КОМЕНТАРІВ до ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ

(50 коментарів Ви можете переглянути на сторінці "НАШ ТОП ++")


           Украина онлайн


Форма входуу
Логін:
Пароль:
Інформації:     
Випадкове ВІДЕО з сайту:
Таїна
00:03:10

ПОНОВЛЕНІ ТЕМИ ФОРУМУ:

ОНЛАЙН - РОЗМОВНИК    
    (міні-чат)

    АВТОР-АДМІН САЙТУ:
    Сайт: uid.me/vagonta
    Facebook,
    Instagram,
    Viber: 0680839579
    E-mail: vagonta@gmail.com, virchi@yandex.ru

загрузка...

НАЙПОШИРЕНІШІ
КЛЮЧОВІ СЛОВА
Copyright MyCorp © 2006 Хостинг від uCoz