Електродвигуном Лада вивела яхту на зворотній курс. Нашвидкоруч поставили спінакера, з цим хлопці вправлялись вже не погано, і поступово набираючи крейсерьску швидкість, яхта вирушила у дальню дорогу. Андрій зайняв місце у штурвала, а вони з Миколою полягали на розпечену сонцем під час стоянки палубу і спостерігали білі пухнасті хмаринки, що час від часу з’являлися у блакиті неба. Хлюпаючи били хвилі у борт, шурхотіли, мов великі птахи крилами, вітрила, рипів у такт руху такелаж, і все це дійство дуже вже нагадувало йому чарівну казку, в якій він зовсім випадково опинився. І все це завдяки знайомству із Ладою. Дивна дівчина. Вродлива, наче та кінодіва, а мудра, мов якийсь стародавній філософ. Недарма ж мати її напівгречанка. Адже відомо, навіть і йому, що саме у стародавній Греції зародилась, зросла а потім і поширилась світом ця узагальнююча і всеохоплююча наука, з якої, мов паростки, проклюнулись і розвинулись усі сучасні галузі знання. Так, він погано вчився у школі, багато чого пройшло повз нього, навіть не зачепивши, та це нічого – він усе іще наздожене. Тепер у нього з’явився потужний стимул бути на рівні із Ладою, ні в чому не поступатися їй. Адже це соромно бути в очах жаданої жінки неуком і йолопом. Ні, він тепер візьметься за розум. Хлопець ще про щось думав, та раптом вирубився і поринув у солодкий сон, якого був майже позбавлений вже третю добу. Ще раніше від нйого заснув Микола, що вже давно привчився відсипатися удень, компенсуючи безсонні ночі проведені за картами. І тепер йому наснилося як раз, що він замовив мізер, і все навпрочуд добре. Але кожного разу проти усіх правил взятка дістається саме йому. Він нервує, помиляється, чого наяву, з ним майже ніколи не трапляється, і програє. Потім грають мізер – і карта така, що тільки раювати, а йому із зовсім невідомих причин знов не таланить. Що за чортівня така! Вибухає у голові, треба прокидатися, бо як сон піде так і далі, недовго і розуму позбутися, та сон, мов лещатами, обхопив – не висковзнеш – і приходиться терпіти таку ганьбу… А Лада у цей час стояла неподалік від Андрія, наводячи бінокля на черговий буй, що з’явився справа по курсу. А як так, треба скорегувати. І вона віддає команду Андрієві: - Руля ліворуч п’ять. Андрій швидко і чітко відгукається: - єсть руля ліворуч – п’ять. Лада знову наводить бінокля на далекий буй, морщить маленького кирпатого носика і сама собі командує: а тепер трішечки бізань увалити. Ось так. Майже добре. А потім знову до Андрія: - Так тримати! - -Єсть, так тримати!- луною озивається Андрій. І знову встановлюється тиша, якщо не враховувати тріпотіння вітрил і легеньких ударів хвиль о борт. Вітер потужний стабільний, яхту скеровано точнісінько за курсом. А як там, то можна трохи і перепочити. Лада полишає Андрія на вахті і заходить до рубки. Швидко і звично проглядає показання навігаційних приладів на чисельних табло, а коли впевнюється, що усе більш меньш у завдагих межах без яких-небудь значних відхилень сідає у шкіряний фотель і замислюється. -Ось вже майже промайнув день. І для хлопців, і для неї теж відкарбується він у пам’яті справжнім святом. Адже так рідко у буденному сіренькому бутті, трапляються, хоч і коротенькі, та такі важливі для відновлення внутрішньої рівноваги недільні подорожі. А для хлопців, що опинились на яхті уперше, це взагалі вибух емоцій, скоріш за все, позитивних. Для неї ж і її юного рятівника, це ще і поглиблення взаємопізнання – у першу чергу на рівні тілесному, звичайно, але й не тільки, бо взаємопроникнення не менш бурхливо відбулось і на рівні духовному. І знов, мов привід, постав у її думках зрадник Валентин. Декілька років під час її нечастих наїздів до батька він був її коханцем. По-справжньому, як чоловік, він її цікавив надто мало. Та клята звичка. Як часто вона підмінює справжні почуття. Та до того ж Валентин зовні був такий турботливий, такий поступливий, та ще й і завжди під рукою. Чи мав він якісь свої - власні бажання, їй це і досі невідомо, а ось її бажання схоплював, як то кажуть, на льоту, і миттєво відтворював у дійсності. Це теж було для неї зручно. Тому стосунки із Валентином майже ніколи не викликали, напруги, хоча б і швидкоплинної. Кілька разів він залицявся до неї. Та вона завжди все зводила до рівню жарту. Інший би ображався, хоча б для вигляду, та Валентин, тільки знизував плечима, і промовляв: - Ну, що багато вже чекав, почекаю і ще трішечки. – Мабуть після кількох років близьких стосунків, він і гадки найменшої не мав, що колись усьому цьому прийде кінець, та ще і такий безславний. Ну, це трапилось лише тепер… А раніше на протязі майже чотирьох років Валентин як коханець повністю влаштовував її. Тато, який, до речі, одного разу їх і познайомив, відносився до Валентина зовсім не тільки непогано і навіть із повагою, цінуючи його інженерні здібності, і вміння вміло і професійно працювати руками. Тут на «Снарку» багато татових задумів відтворено саме Валентином. Ось такий утворився симбіоз у трикутнику їхніх стосунків. Валентин, був слухняним і керованим коханцем, вона його примхливою королевою, що нерідко витирала об свого слабкодухого залицяльника ноги, а він терпів не тільки заради надії одружитись коли-небудь із своєю обраницею, що було, якщо правду казати, трохи химерно, але й, перш за все, заради більш близьких і досяжних цілей, а саме успішного кар’єрного росту, і це йому вдавалось, бо вже у тридцять з невеликим років, він очолив у тата один із найпотужніших відділів, у одному з найбільших підприємств військового промислового комплексу Союзу. Що ж торкалося саме тата, то тому теж були до душі стосунки його єдиної доньки і своїм надійним і перспективним підлеглим. І ось раптом все обірвалося. Проаналізувавши ситуацію, вона зробила висновок, що надто вже звинувачувати Валентина не варто. Адже всі його ганебні вчинки під час нападу злодіїв, мали природне пояснення - Валентин був від народження патологічно боязкий, а тому при небезпеці піклувався, в першу чергу, про себе, а вже потім про всіх інших, навіть і дуже близьких до нього людей. Таким чином в цьому була не тільки його провина, але й біда. Звичайно, усе своє життя він ретельно приховував від людей своє справжнє їство, та нарешті склалося так, що все воно вийшло назовні, відчувши смертельну небезпеку. І біг він по дорозі, гукаючи про допомогу, зовсім не заради того, що надто сильно її кохав і непокоївся про неї, а тільки заради того, щоб уникнути відповідальність за своє боягузтво. І на її щастя саме це її врятувало, бо якась вища сила, чи як кажуть часто, янгол-охоронець, звів шляхи патологічного боягуза Валентина і її юного рятівника, який без найменших коливань і остраху за своє життя, вступив у нерівну боротьбу і переміг. А тепер ще саме він її і втішив, розігнав чорних демонів відчаю, повернув до можливості жити далі. Жити далі… та, на жаль, не з ним. Адже він ще не повнолітній, а їй в не такому далекому майбутньому виповниться аж цілих тридцять. Поважний вік, хоча вона ще, навіть дивлячись ранком у дзеркало, його не помічає. Та то вона, а то люди. Вони не полюбляють, коли коло них, оселяється справжнє щастя. Недарма ж стільки безглуздих нищень гнізд птахів. Адже у тих, хто вчиняє таке, аніякого гніздечка зроду не було, і у їхніх дідів і прадідів теж. Жили і живуть, мов ті безпритульні зозулі. Щастя аніякого, а злість аж зашкалює. -Ти диви яка! Хлопця-малолітку круг пальця обвела! А той, дурний, аж увивається біля неї. Порошинки здуває. А з кого здувати? Вона ж відома усім розпусниця, просто шлюшка, можна сказати. Чоловіків стільки через себе перепустила, що і клеймо вже, як кажуть, ніде ставити. А їй таке щастя привалило. Та заждіть, заждіть! Ще років із п’ять і перетвориться вона на суцільну руїну, обтяжену всіма відомими і невідомими хворобами. Як же тоді із такою, хлопцеві ще дуже молодому бути? Ех-хе-хе! Том не треба і чекати ті п’ять років, а чим раніше, тим краще гнати від себе цю стару шльондру! Із такою немилі будуть і власний будинок, і диплом найпрестижнішого вузу, і тихе прибуткове містечко за протекцією її всім відомого і шанованого усіма батечка….
|
та
у Вас 
0
