Далі мабуть теж відбувалося щось , та певно таке гірке і жахливе, таке образливе, що мозок навідріз відмовився навіть натяк на нього робити. Наталя довго дерлася із цього провалля, обдирала нігті, прикушувала до крові верхню коралову, мов вирізьблену, губку, що так приваблювала чоловіків і все ж нарешті після довгих зусиль опинилася решта решт на вже майже призабутому за кілька щасливих місяців залізному ліжку із продавленою, майже що до підлоги, панцирною сіткою у гуртожитку. Ніхто не чіпляв її, ніхто ні про що не допитувався, бо все і так було зрозуміло, а потрапити ненароком під важку Наталчину руку, ні в кого з дівчат, сусідок по кімнаті, бажання не з'явилося. Десь за тиждень героїчними зусиллями волі дівчина, хоча на початку лише зовні, все ж заспокоїлась, а вже десь за місяць та сама ж воля допомогла Наталі розпочати життя, як то кажуть, із чистого аркушу. А свій настрій вдавалося їй утримала на короткому повідці. І тому він аніяким чином не відбився на її перших успішних кроках в ролі солістки всесвітньо прославленої філармонії. А те що серце довгий час залишалось порожнє було лише її таємницею. Промайнуло кілька років. Завершивши навчання у консерваторії, і відпрацювавши майже сотню концертів, із повними аншлагами, Наталя перетворилася на справжню шановану живу реліквію Ленінградської філармонії. На її концерти запрошували, як на звані обіди, де усі зручності, усі солодощі діставалися лише своїм, і звичайно обраним із партійної номенклатури. Саме один із таких дав привід не дуже приємній історії. Будучи вже на доброму підпитку, а це траплялося із цим номенклатурником майже, що не щодня, потискаючи Наталі руку прямо на сцені після концерту, прошепотів він їй на вухо якісь не ким не почуті, але мабуть дуже вже образливі для її жіночої гідності слова, бо тут же відразу отримав від неї гучного і потужного ляпасу, на який публіка, що звичайно все добре бачила і розуміла, відреагувала шаленими аплодисментами, які згодом перейшли на справжню овацію, що не вщухала навіть тоді, коли всі учасники цього неповторного і досі незнаного ще видовища остаточно полишили сцену. Для когось іншого, це був би кінець будь-якої кар’єри у славетному місті на Неві. Для будь-кого може і так, але не для Наталі Новохацької. Хоча на початку все складалося не на її користь. А тому І режисер і директор перебували у повному шоці. Такого не траплялося ще не з ким і ніколи. Всі добре знали про нахабність і повну невихованність цього номенклатурни, бо про його ганебні витівки і висловлювання ходили, легенди. Але ж пошепки, а щоб ось так привселюдно… Ні, це вже занадто будь для кого. -Ти повинна вибачитись перед ним, - промовив суворо директор обома руками тримаючись за хворе серце. - Ти мабуть щось не так зрозуміла, і дуже вже неадекватно повелася, - підтримав директора режисер, - гадаю, навіть і твого вибачення може не вистачити, - та все ж, гадаю, тільки в ньому, твій, хоч і невеличкий та все ж таки шанс, а без вибачення немає ніякого сумніву у тому, що підеш ти, моя дівчинко, під фанфари і у подальшому будеш співати хіба що по районних будинках культури і сільськіх клубах і це ще у кращому разі. Ти знаєш, як я ставлюся до тебе, як шаную твій дивовижний талант, та все ж – без вибачення навіть я із усіма своїми зв’язками тебе не врятую. Ну, як? Ти тільки погодься, а далі покладись на мене - я усе облаштую найкращим чином. Згода? Так я піду домовлятися. Та Наталя, завжди така вічлива, така витримана, раптом грубо ухопила режисера за рукав і вигукнула: Не дозволю! Ви чули мене – не дозволю так себе принижувати – нікому і ніколи!. А негідник цей хай іде під три чорти аж до самісінького пекла, де насправді і є його місце. Режисер жалісно зітхнув, знизав вузенькими покатими, мов у жінки плечима і відступився, пішовши разом із директором до кабінету обговорювати неочікувану і непередбачену ситуацію, виходу із якої не було не тільки для впертої і гордої співачки, але й для них самих, що за довгі роки пройшли, як то кажуть не тільки Крим, але й Рим . Вони пішли, втягнувши з переляку голови у плечі, а Наталя тим часом спокійнісенько переодяглася і, прихопивши чималенький оберемок квітів, якими, як завжди, закидали її чисельні шанувальники, відбула на таксі додому – в той час вона вже знімала шикарну двокімнатну квартиру в районі Ліговки у старовинному переобладнаному на сучасний лад будинку. Там, скинувши шубку просто на фотель, бо тягтися до високої вішалки не було вже аніяких сил, не кваплячись розставила квіти по китайських вазах, скинула сукню і сковзнувши до ліжка під ковдру, миттєво поринула у глибокий міцний сон, який не владні були обірвати навіть гучні і довгі телефоні дзвінки. Прокинулась, як і завжди після концерту, достатньо пізно – стрілки великого настінного годинника показували пів на першу дня. Тільки но протерла очі, тільки но солодко позіхнула, а тут знову телефон, та так гучно, що оглушив. Невдоволено промурмотіла щось і, дотягнушись з ліжка до рурки, приклала її до вуха. Дзвонив все той же режисер, що ще учора, наполегливо вмовляв її вибачитися, і голос якого так тремтів з переляку. Тепер інтонації в голосі були зовсім інші – веселі і зухвалі: - Ну, ти даєш! Ну ти і спиш – з гармати стріляй не добудишся. І це після усього, що сталося. Ну, і нерви у тебе – не інакше, як із сталі найвищого гатунку, молодець, Наталя! Твоя нарешті взяла! Збирайся швиденько – і до нас. Тут на тебе чекають поважні гості. І усі навипередки бажають перед тобою вибачитися. А більше за всіх, звичайно, той самий п’яндига-йолоп, що образив тебе. Наталя спросоння не все зрозуміла. Та все ж – головне ухопила – її наполегливість і непримиренність своє таки взяли. Та вона помилилась. А причина її спасіння полягала в тому, що на учорашньому концерті була присутня дружина одного найповажнішого і найвпливовішого у місті партійного боса. Так ось її доньку рік тому образив той самий п’яндига-йолоп, майже на такий саме спосіб, яким учора він образив Наталю. Тільки, на відміну від Наталі, донька та виявилась значно стриманіша і не виказала на людях свого гніву і обурення, а лише на другий день поскаржилася своїй мудрій матері. Та до стриманості доньки віднеслась схвально – хіба можна підставляти під гучний скандал поважного тата, та і самій донці розголошувати все що саме сказав п’яндига-йолоп зовсім ні до чого. Бо образа, навіть і несправедлива, має звичку присихати саме до того, на кого була спрямована. А хіба зичить це молодій вродливій дівчині із такої шанованої сім’ї. Краще промовчати – перечекати і діждатися, коли образа цього негідника торкнеться когось іншого, і тоді вже відігратися на повну. І ось така так довго очікувана мить настала. Поблизу від входу до філармонії Наталя побачила кілька чорних номенклатурних «волг», а крім них навіть престижний «зим» того ж престижного кольору і зрозуміла – уся ця демонстрація заради неї – і не помилилася. Коротунка-режисер чекав її вже у вестибюлі, і не привітавшись навіть, підхопив її під лікоть і повів широкими сходами до кабінету директора, куди давно вже перемістилися чоловіки із престижних чорних лімузинів. Коли режисер, розчинивши двері, ввів Наталю, мов королеву до приміщення, усі чоловіки повскакували із м’якеньких фотелів, на яких зручно сиділи до цього, і наввипередки кинулися до неї. Лише тільки один із них не виявляв такого наміру. Звичайно той самий, що вчора образив її і отримав гучного ляпасу. Та оточуючі не церемонячись штовхнули кілька разів його під боки і примусили підвестися. А далі все відбулось, мов у казці . Той що образив, а потім отримав ляпас, хоч і намагався полишитись позаду, але за допомогою оточуючих опинився нарешті просто перед нею, наморщив низького скошеного лобика, і почав довге нудне вибачення, раз у раз збиваючись і починаючи знову. Від напруги він спітнів так, що темні плями поту проступили не тільки крізь білосніжну накрохмалену сорочку, а здавалося і крізь піджак дорогущого імпортного костюму суворого крою, але дуже імпозантного, і настільки пригнаного по його кремезної, але все ще спортивної статури і облягав її щільно, мов друга шкіра. Так відбувалося доволі довго. Наталі вже почала набридати ця кумедія, та змінити щось в ній не мала жодної можливості, бо не являлася ані автором її, ані постановником. Коли ж нарешті з вибаченнями було покінчено, на перший план висунувся високий огрядний чоловік із сивими скронями і густим хвилястим волоссям. -ВіН! Він! – почулася навколо, і Наталя зрозуміла, ось саме це і є автор і постановник водночас. А чоловік, перечекавши галас, зробив кілька кроків до неї, і схилившись поцілував їй руку. Почулися оплески - спочатку ще поодинокі і розрізнені - але з часом віднайшли вони і єдність, і силу. Наталі було і втішно, і соромно водночас Незаперечну перемогу над негідником вона отримала, але вся ця помпезність, неприродність не абияк її дратували. Та вона терпіла і мовчала, посміхаючись широко, але нещиро. - Так і перекривити може! – майнуло у голові. Та високий огрядний чоловік за якусь мить вже випрямився, відпустив Натальчину долоню і зробив короткий але владний знак присутнім. І відразу запанувала тиша, та така, яка буває лише в полі перед грозою. І гроза відбулась. Всі її громи і блискавки дісталися звичайно негідникові. Він зігнувся і навіть увесь викривився, немов маріонетка, що раптово позбулася ляльковода. Та так дійсно і було. Ще вчора скерований волею партії, хоч і під її пильним наглядом, він все одно відчував свою вищість над оточуючими. Міць партії, її впевненість у своїй непогрішимості надихала і його, хоча насправді і зовсім безпідставно, почуватися великим цебе у будь-якому, непартійному звичайно, оточенні. І він грубіянив направо і наліво, стирав непокірних в порошок. А з жінками по своїй грубості і невихованості поводився взагалі жахливо. Навіть не замислившись анітрохи, був здатен сказати малознайомій жінці будь-яку сальність, образити – і не тільки словами, але й ганебними вчинками. Нерідко його заносило, особливо на добрячому підпитку так, що частенько від нього перепадало не тільки звичайним незахищеним громадянкам, але й дамам із найвищих номенклатурних кіл. А причина полягала у тому, що він чомусь вважав себе незаперечно привабливим для жіночої статі чоловіком. А як так, то частенько заходив у поведінці за будь-які межі. Так сталося і з дочкою поважної дами, що вимусила поважного і вкрай впливого чоловіка, хоч через рік та все ж помститися негідникові за своє єдине і улюблене чадо, яке, якщо чесно казати, замість того щоб вчитися і культурно розважатися у вільний час, проводило майже усі свої вечори у п’яних гульках, де нарешті і наразилося на цього п’яного негідника, що хотів, як здавалося тому, лише позалицятися до вродливої дівчини, та замість цього смертельно образив її. І ось на очах широкого загалу, а це було особливо важливо для матері ображеної, відбувалося покарання зла за усіма правилами стародавньої грецької трагедії. І поважна, вкрай мстива дама отримувала неабияке задоволення, спостерігаючи, як поступово, крок за кроком добивають кривдника її дочки, а ось Наталя після миттєвого сплеску емоцій, почувалася вкрай некомфортно, та ще й нудьгувала. Адже жодної схильності до цькування вона зроду не мала, а настільки довгі екзекуції лише навівали на неї сон. Але ж який вихід? Та начебто… жодного... А тому прийдеться невідомо ще скільки видавати себе за ту ображену і скривджену, якою після ляпасу Наталя себе вже не відчувала. -Сумно, дуже сумно! Якщо так, - подумала дівчина і раптом її осяяло. - А чому б не вчинити алогічно, але безпрограшно. Адже будь там що, а в неї є непереможна зброя – голос. Ось ним і треба скористатися. Як вирішила, так і зробила, і вже десь за десять хвилин все шановне товариство, що складалося, з найповажніших партійних номенклатурних працівників міста на Неві, перемістилося в глядацький зал, де Наталія удостоїла всіх бліц-концертом, продемонструвавши всі свої дивовижні вокальні можливості. Глядачі у захваті аплодувала, Наталя схилялася у глибокому поклоні, том ніхто і не помітив зникнення винуватця усього, що сталося – нахабника-йолопа, що потихеньку висковзнув із директорського кабінету, збіг по широких сходах, різко відчинив важкі старовинні двері, і не відчуваючи нічого крім жаху і відчаю, кинувся до найближчої торгівельної точки, а там, налякавши майже що не до смерті молоденьку продавчиню, вихопив з її слабеньких тонких ручок дві пляшки «столичної», шпурнув на прилавок двадцять п’ять карбованців і не дочекавшись здачі полишив гастроном. Про те, що сталося із ним далі, було в усіх подробицях викладено у міліцейському протоколі. А з протоколу того свідчило те, що громадянин … , перебуваючи у стані сильного алкогольного сп’яніння, вчинив бійку на зупинці таксі і наніс тяжкі тілесні ушкодження двом громадянам – одному важким предметом, переломив щелепу, а другому тим же предметом ключицю. Після цього, не звертаючи уваги на зауваження громадян, намагався сісти до таксі, проти чого різко заперечував таксист, розуміючи у якому небезпечному стані знаходиться цей громадянин… Намагаючись уникнути подальшої сутички, таксист … вирішив від’їхати з місця інциденту. Та громадянин … розчинивши дверцята автівки, вчепився в них обома руками в той час, коли автівка вже рушила. Спроба зупинити автівку не вдалося, а результат її був плачевний - громадянин… потрапив спочатку під колеса автівки, в дверцята якої вчепився, а потім ще і під колеса іншої, що проїздила на великій швидкості повз зупинки таксі. З відкритими переламами обох нижніх і однієї верхньої кінцівок і чисельними забиттями голови і тулуба непритомного громадянина… у вкрай важкому стані було відправлено на кареті швидкої допомоги до спеціалізованої лікарні, де йому вчасно і кваліфіковано було надано усю необхідну медичну допомогу. У лікарні п’яндига-йолоп провів майже три місяці. Потім ще три місяці його протаскали по судах, по справах, за які йому погрожувало покарання у вигляді п’яти, а можливо і сьоми років ув’язнення. Та тут колишні товариші проявили нарешті до нього, хоч і невеличке, а все ж милосердя. Справи потихеньку згорнули, а їх винуватця, вже знятого з поважної посади керівника відділу обкому, із суворою доганою із занесенням відправили у глибинку інструктором райкому у справах сільського господарства. І таке призначення було невипадкове, бо в молоді роки він закінчив інститут механізації і електрифікації сільського господарства, а після цього ще й і пропрацював кілька років за фахом. Таке пониження і приниження глибоко запали до глибин душі п’яндиги-йолопа, та все одно він вважав при цьому, що йому неабияк поталанило. Працювати, хоч і в глибинці, але на волі, значно краще, ніж опинитися на нарах серед злодіїв-рецедивистів. Ось так обійшлася доля із кривдником Наталі Новацької.
|
та
у Вас