На перший погляд назва розділу є граматично незграбною і кволою, проте на мою думку зазначений вище термін якнайкраще слугуватиме поясненням до наступних подій. Інтерпретація його ж зводиться до певних типових властивостей поведінки людини, її інстинктів, соціальних навичок та культури. Для того, щоб в уяві читача склалась повна і насичена кольорами картина описуваної події – доведеться пояснити де і за яких обставин розвивався сюжет.
Отож, почнемо: Це був по-справжньому дивовижний день. В міру спекотне літо освіжав прохолодний вітерець. І настрій, незалежно від його власника, якимось чином підносився десь на висоту пташиного польоту (якщо не вище), а потім, повільно, мов пір`їна, опускався на плечі заклопотаних і вічно зайнятих людей, які під тягарем буденності не в змозі підняти тяжкий погляд до неба. Віталій йшов людною вулицею повз ринок. Ні не йшов. Точніше сказати, він ледве торкався землі, немов кожен його крок був віддалений від поверхні тротуару на декілька сантиметрів. Його мета – академія. По мірі того, як він підходить до навчального закладу, він відчуває певне хвилювання та подив. Заклопотані студенти. Ті, які згуртовані невеличкими групами у 2-3 людини обговорюють теми, аргументують, жестикулюють, щось один одному доводять. Одним словом дають зрозуміти, що саме ці теми є найважливішими в їхньому житті і від результату дискусії залежить їх подальше життя. Захоплення.
Минув рік. Здивування погасло, але натомість прийшло бажання навчатись. Саме навчатись, бо у школі – вчать, а академія відрізняється дипломованими фахівцями, професорами, які написали не один десяток книжок. Шкільний рівень передбачає певний догляд, рекомендації, виховання. Академія ж пропонує новий рівень, де все залежить лише від вас. Тобто до закінчення школи вас вважають неповнолітнім, недієздатним, слово ваше є для оточуючого «світу» немов гавкіт собаки - дорослий світ подивиться, покиває головою, вдає що слухає. Але зміст він для себе вже визначив – це є гавкіт. Просто у найкращому випадку буде мовчання, у гіршому – якщо «світ» не знайде аргументів для відторгнення – буде застосований особливий підхід (якраз 1 із способів проти якого аргументи і здоровий глузд - ніщо). Покарання. Не важливо у якому вигляді. Чи то фізичне, чи певні обмеження – хто знає що є гірше? І цікаво, тому що «світ» обирає не стандарт, а робить вибір серед найціннішого. Тобто у даному випадку ціллю «світу» є завдати якнайболючіший удар.
Я думаю приклади кожен наведе для себе сам. І особа, сама цього не помічаючи, накопичує в собі весь той негатив і вбирає всю гіркоту тієї події.
Ось реальна ціль соціалізації. Як нормальна людина може більше третини свого життя витрачати на роботу для «світу»? Іншу третину життя людина витрачає на сон. Що ж залишається? А залишається на думку «світу» найцінніше? Хіба? Можливо усі помиляються?
Ні. Змалку нам товкмачили що масова культура не може помилятись. Хто може заперечити це?
Заперечуєте? Добре, наведу приклад.
Школа, n-клас, вчителя немає 10-15 хвилин. І тут раптом з`являється ідея – утекти. Більшість іде, ідете й ви. Демократія=диктатура більшості. Ідея декількох, на горіхи отримуюють всі.(Хоча можливо ви й не хотіли йти, але ж що тоді про вас скажуть друзі, чи дівчина що вам подобається чи ще хтось інший?) Отже йдете разом з усіма. Проходить n-років таж сама ситуація. Лише у більших масштабах. Це є крайній підхід до розглянутої ситуації – але …Кожний вирішує сам.
Отже Віталій справно закінчив перший курс. У школі він здобув відмінну освіту, у класі був 2 за успішністю. Не виявляв особливої активності у громадських справах (танцях, плясках, співанках). Мета – здобути освіту. Навчитись. Певним чином описані вище події наклали печать соціалізації і на нього. В його душі завжди крилися роздуми, заховані від зовнішнього світу, але … Але усілякими способами він намагався прийняти ту роль, яку надав йому «світ».
Від самого себе не втечеш. В душі підкрадалися підступні думки – а чи має все бути так як є? У дитинстві його найбільш за все цікавили книги, у юнацький період - розмови про автомобілі, якими всі захоплювалися здавалися йому нудними. Але він завжди вдавав цікавість, і навіть інколи висловлював свою позицію, хоча й так із значними зусиллями розрізняв одне авто від іншого. Усі вони були для нього засобом пересування - так і має бути в ідеалі, так говорить «світ». Але «світ» насправді просто брехав, тому що вже давно авто перетворилось як на показник достатку, так і на належність до певного соціального прошарку. Сам того не помічаючи він став інакшим, за чесність його сторонились, а часом і побоювались. Але склавши вступні іспити до академії і закінчивши 1 курс, він виявив – що це таж сама школа, тіж самі діти, змінилась лише назва.((( Розчарування…
та
у Вас 
0