Пт, 22.11.2024, 09:26
Меню сайту
Категорії каталогу
Проза [1051]
Прозові твори друкуються тільки тут
Відеовірші [134]
Аудіовірші [49]
Українцям [2699]
Вірш-пісня [546]
Вірші про Україну [1482]
Вірші про рідний край [808]
Вірші про мову [270]
Збірки поезії, поеми [112]
Абетка [23]
Акровірш [32]
Байка [108]
Загадки [15]
Верлібр [144]
Елегія [51]
Історичні вірші [290]
Вірш-усмішка [999]
Вірші про сім'ю [402]
Вірші про рідню [152]
Вірші про жінок [663]
Вірші про чоловіків [111]
Вірші про військових, армію [211]
Вірші про Перемогу, війну [415]
Вірші про кохання [3388]
Вірші про друзів [715]
Вірш-казка [132]
Казка (проза) [29]
Проза для та про дітей [19]
Вірші для дітей [334]
Вірші про дитинство [323]
Вірші про навчання [59]
Вірші про професію [83]
Вірші про eмiгрантів [147]
Вірші в перекладі [708]
Вірші про свята [203]
Вірші про спорт [18]
Вірші про природу [1224]
Вірш-тост, вірш-привітання [121]
Для мене поезія - це [191]
Поети [275]
Поетична майстерня [51]
Оповідання, про поетів, творчість [24]
Релігія [316]
Щастя - ... [600]
Жінка - ... [263]
Життя... [4484]
Філософам [1308]
Громадянину [909]
Метафізика [157]
Опитування для Вас:
У Вас є власний сайт?
Всего ответов: 551

ШЛЯХ до ТВОРУ:  

         
Вірші/статті категорії та розділи української поезії, українська проза
    Твори за тематикою категорії та розділи української поезії, українська проза Проза
 

Радуйся (з циклу "Різдвяне")



Радуйся

 
(з циклу "Різдвяне")

Добрий вечір тобі, пане господарю!
Радуйся, ой радуйся, Земле…


Та не святочно чулася Анна, не до радості їй було. Та й ніколи, напевно, аж надто не уміла тішитися ані Різдву, ані иншим святам. А сьогоріч і поготів.
В гості до рідних чоловік не пустив, бо традиційно вже, як на десять літ подружнього життя, вечеряли у його матері. Своєї ж святвечері не готувала - як на біду, зараз не мали грошей на найнеобхідніше. Така вже кризова ситуація в Анниній сім’ї настала, певно, у відповідності до складної ситуації в країні. Спочатку просилася-молилася – вже, здавалось, і скреснув лід мужевої незгоди, і сам готовий був, за сприятливості якихось-там обставин, поїхати з нею, але, як завжди, підкорила свою волю не своїй. Звикла вже до того, що у житті вкрай рідко виходило керуватися поняттям «хочу» – перевага завжди була за банальним усвідомленням «мус» і «треба». Тож дарма було сперечатися, буде цього року, як і торік, і позаторік – поїдуть на Вечерю до чоловікової родини.
Проте, Анна відчувала наперед щось недобре. Вже з початку тижня було якесь мульке і нав’язливе відчуття чогось не надто приємного. Відганяла те передчуття від себе, але не могла ніяк відігнати. Тепер же бачила, що дарма не прислухалась до своєї інтуїції (а вона, до слова, у Анни завжди була добре розвиненою). Але що б то могло змінити? Рівним ділом – нічого!
Вже звично, близько полудня приїхали в Андрієве село. За кілька хвилин добрались до будинку матері. Та як навмисне, виявилось, що і хвіртка, і брама були наглухо зачинені. Отже потрапити на обійстя без вилізання-перескакування через паркан не обійтися. Андрія це неймовірно розлютило, адже так виходило, що їх, наче, ніхто тут і не жде. А ще й ніби зумисне, лютував мороз. Давно вже не було такого Різдва – зі снігом, з морозом, що голосно порипує під черевиками, без в’їдливого, пронизливо-кусючого вітру, що продирається у кожну дірочку і ворохобить дрижаками все тіло. А ще ж довкола люди – хто спішить з останніми, необхідними до свята, покупками додому, хто порається по господарці коло хати, а хто й просто з цікавості визирає з вікна – бо й справді цікаво, чого то Тимофійчуччині діти під парканом вже хвилин з десять тупцюються?
Врешті Андрієві не залишилось нічого іншого, як видиратися на паркан, і вже зсередини відмикати-відсувати всі застібки та засуви, на які була зачинена брама. А тут ще й до хати без ключа не потрапиш. Одним словом – треба чекати, чекати і мерзнути. Настрій, звичайно, з’явився відповідний. Особливо у Андрія. Анна вмовляла чоловіка заспокоїтися: «Що так сталось, то вже нехай, головне, аби не сваритися, бо таки Святвечір над людьми розстелив свою святкову скатерку». Хоча і сама промерзла до нитки, ноги закацябли, аж запарі зайшли у пальці – а мерзнути їй, ой як не вартує, бо є купа всяких болячок. Та що вже поробиш.
Невдовзі повернулися додому Андрієва мама з його братом – їздили на цвинтар та й трохи затрималися, а про Андрія у поспіху якось вилетіло з голови, що має прийти. І, може б нічого, зігрілися б, перекинулися б словом-другим і все, та де там! Брати зчепилися не на жарт – Андрій не витримав і налетів з криками та звинуваченнями на брата (бо саме той так усе позамикав), мовляв, «як не хочеш, аби ми сюди приходили, то й не будемо!». А той у відповідь розходився ще май ліпше – сказав, що «ніхто і нікого тут не тримає і можна звідси забиратися». Галас здійнявся неймовірний. Жінки намагалися перекричати чоловіків та заспокоїти їх, але чи це так легко? Зрештою обидва розскочилися хто-куди – Андріїв брат доробляти ще якісь дрібниці по господарству, а сам Андрій нервово курити. Анна ж підсіла до свекрухи, помагати доліплювати вареники з капустою – ці, певно, чи не найсмачнішими після куті видавались їй на святвечірньому столі.
Анні було зле, дуже зле, бо слова чоловікового брата зачепили за живе – так, він тут ґазда, але чи варто такі речі зопалу кидати комусь в очі? Тим паче Анна мала таку особливість, що все, сказане неладно, готова була приймати на свій рахунок. Вона ж тут чужинка, свої порозуміються, а потім ще її й винною зроблять. Проте, намагалася дати раду і собі, і своїм емоціям та думкам.
Уже, може на тому було б і стало, та Аннина свекруха ніяк не могла собі дати спокою з цією ситуацією. Поверталася і поверталася в обгризанні подробиць, в пояснюванні свого бачення, в обсосолюванні кожної найдрібнішої трісочки. Андрій з того нервувався, то ж і Анні було не по собі. Просила свекруху закрити тему і не обговорювати все це далі: «Що сталося – те сталося, назад не вернеш, а нині Святвечір, то ж сваритися не треба».
Наче по-трохи почало вщухати. Але де жінка годна довго язика не висувати – хто, де, коли таке бачив і чув?
Слово за слово, почалась якась інша балаканина, проте з відчутним впливом щойної катавасії. І якось, ніби поміж іншим, Андрієва мама сказала Анні, що: «Доброго чоловіка маєш, ой доброго!». До чого тут це, Анна не зрозуміла, проте не заперечувала чоловікової доброти ніколи. Тож погодилася із твердженням свекрухи, а від себе додала, що і «їй, Анні, нічого не бракує і Андрій має не найгіршу жінку». На що Андрієва мати скрушно похитала головою й іронічно відповіла: «А хіба я знаю?».
Якийсь величезний клубок підкотив до горла Анни: «Якщо за десять літ життя з її сином, вона (свекруха) ще не знає, яка Анна, то про що можна говорити?!». Серце закалатало у всі калатала, молодиця відчула, що зараз розплачеться і прожогом вилетіла з кухні.
Сльози повножальними потічками котилися з очей, серце болісно щеміло від гіркого усвідомлення, що тут, у цій господі, у цій родині вона чужа. І скільки б зусиль не прикладала, як би добре не ставилася до усіх, зрештою, як би не любила чоловікову родину, вона тут назажди приречена бути просто невісткою. Наче й нема в тому нічого такого, бо й справді невістка, та ба, завжди хотілося Анні бути рідною, не чужою в цій сім’ї. Найболячіше буває тоді, коли вмирає ілюзія. Так зараз було й Анні. За збігом дивних обставин чомусь зрозуміла це саме нині, у святвечірню днину, далеко від своїх рідних, і чимраз далі від нездійсненних мрій. Своя сорочка таки ближча до тіла, скільки б і як не хотів подивитися на цю обставину з іншого боку.
Тихо потріскувала свічка. Родина мовчки вечеряла за святвечірнім столом, тільки іноді перекидаючись словом-другим. Та Анні несолодка була кутя нинішня, не так духмяно пахло сіно, супився під образом тогорічний дідух. Самотньо було їй за цим щедрим святочним столом і гірко, до болю гірко на серці. Чому всі ці прикрі непорозуміння та непривітні слова мали мати місце саме сьогодні? Чому саме зараз, у таку світлу мить, мали палати у серці смолоскипи якихось образ? Проте, мабуть, на все воля Божа. А, може, то й на добре, що так сталося – бо дасть Бог діждати, на другий рік Андрій таки повезе свою жінку до її рідних на різдвяну гостину. Може, хоч на́рік Аннине серце усміхнеться радісними дзвіночками. А ще солодко смакуватиме і кутя, і до куті, та дзвінко лунатиме коляда - і за столом, і за вікном:

Райдуйся, ой Радуся Земле,
Син Божий народився!


Січень 2015 р.
 

Додав: LesyaGenyk (15.01.2015) | Автор: © Леся Геник
 
Розміщено на сторінці: Проза, Геник Леся

Поділіться цією новиною у Фейсбуці або роздрукуйте:

Переглянули твір - 1836 чол.
 
  
  у Вас # закладок

Автору за твір:

 

Ключові (?): невістка, Святий Внчір, Свекруха

Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 13
avatar
0
1 natalka7474 • 15:28, 15.01.2015 [Лінк на твір]
І скільки б зусиль не прикладала, як би добре не ставилася до усіх, зрештою, як би не любила чоловікову родину, вона тут назажди приречена бути просто невісткою.....Може, хоч на́рік Аннине серце усміхнеться радісними дзвіночками. А ще солодко смакуватиме і кутя, і до куті, та дзвінко лунатиме коляда - і за столом, і за вікном:

Райдуйся, ой Радуся Земле,
Син Божий народився!

Дуже розумію , бо не стану ніколи рідною в чужині. Але головне жити в мирі.Надіятися на краще.
Христос ся рождає! 55555
avatar
0
6 LesyaGenyk • 09:41, 17.01.2015 [Лінк на твір]
Славімо Христа!

Дякую, Наталю, за розуміння відчуттів моєї ЛГ. Сподіваюсь, що вдалось передати її себевідчуття у якусь мить.

Зі святами Вас, дорога! :) valentinka2
avatar
0
2 oles • 20:07, 15.01.2015 [Лінк на твір]
Сюжет наче вихоплений з реального життя. Така собі міні-"Кайдашева сім*я" 
одвічна тема свекрухи і невістки.Мир і добро може бути тільки там , де люди одне до одного відносяться з любов*ю, принаймі з повагою, без фальші.
table-8 Tip-Hat 55555
avatar
0
3 natalka7474 • 10:44, 16.01.2015 [Лінк на твір]
Ще раз перечитала і згадала давню приповідку моєї бабусі:" Коли одружується син, то  свекруха як розумна-придбає дочку, як дурна- втратить сина. Ось він і доказ.
avatar
0
8 LesyaGenyk • 09:48, 17.01.2015 [Лінк на твір]
Так-так. Але мені видається (принаймні з тих оповідок, що доводилось чути), вкрай рідко стається перше. Важко чужу людину прийняти як свою. Заважає виховання, страх відступити від загальноприйнятих поведінкових моделей...
Саме це мала бажання показати у своїй прозовій спробі.
Дякую Вам, дорога Наталю, за уважність і за глибинне розуміння відчуттів моєї ЛГ. Вельми втішена.
Хай Ваше серце квітує щастям!!! happy s-7
avatar
0
12 natalka7474 • 13:57, 17.01.2015 [Лінк на твір]
Дякую, Лесуню!
avatar
0
7 LesyaGenyk • 09:44, 17.01.2015 [Лінк на твір]
Тема свекрухи-невістки, певно, вічна. Принаймні з часу існування інституту шлюбу)))))

Дякую за прочитання, за оцінку реалістичності сюжету...
Зі святами! :)
avatar
0
4 Asedo1949 • 12:14, 16.01.2015 [Лінк на твір]
Прикра жіноча доля...терпіти і чекати...
avatar
0
9 LesyaGenyk • 09:49, 17.01.2015 [Лінк на твір]
Таких доль - сотні...
Проте тішить, що є долі й інші - усміхнено-щасливі!

Світлих празників Вам! yes
avatar
0
5 karas • 19:23, 16.01.2015 [Лінк на твір]
Важкі сподівання , коли в сімї нерозуміння ... Але свято - це свято душі , і часом за прикрощі треба забувати , бо кожен за зло перед Богом буде відповідати ! Про це ми часто забуваємо ... Попри все - треба все одно робити добро ! Все з часом окупиться up hands
avatar
0
10 LesyaGenyk • 09:53, 17.01.2015 [Лінк на твір]
Роби добро, навіть, якщо цього ніхто не оцінює і не розуміє. А ще - не чекай нічого натоміссть. Хоча можуть подумати і сказати інше....

Здається така суть висловлювань шодо цього була у Матері Терези?

Згідна з Вами абсолютно. 

Дякую за прочитання...

Гарних свят! yes
avatar
0
11 Koshkina • 11:44, 17.01.2015 [Лінк на твір]
Ми  думаємо, що заслуговуємо кращого: не таку свекруху, не такого чоловіка... Та, ні, все, що нас оточує і є наше життя, бо це все заслуговуємо.. У кожног свої уроки. Не можемо з цим справитися - тяжке життя, непорозуміння. Розумні чоловіки дістаються розумним жінкам...
avatar
0
13 LesyaGenyk • 15:39, 17.01.2015 [Лінк на твір]
Кожний проходть той шлях, який для нього визначений ц земному житті - інакше й бути не може. А нерадісні перепетії - це екзамени на зрілість духа...

Щиро дякую! Рада Вам...


Додати коментар:

Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ComForm">
avatar


ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин

(50 коментарів Ви можете переглянути на сторінці "НАШ ТОП ++")
ruhlyvy: Кожне слово в цьому тексті - гірке, але повністю правдиве!

leskiv: Єдине, що залишилось в українців зараз, це - віра в Господа. Наші "друзі" знову вже вкотре зрадили нас.

leskiv: Оптимістичний, життєстверджуючий вірш. respect



     


Форма входуу
ОНЛАЙН - РОЗМОВНИК    
    (міні-чат)

    АВТОР-АДМІН САЙТУ: Facebook,
    Instagram,
    Viber: 0680839579
    E-mail: vagonta@gmail.com


НАЙПОШИРЕНІШІ
КЛЮЧОВІ СЛОВА
Copyright MyCorp © 2006 Хостинг від uCoz