Тільки но прокинувсь, і побіг із двома чималими цеберками до криниці, відчуваючи, як ранішне ще не обпікаюче сонечко ніжно торкалося обличчя, а легкий вітерець заповнював легені чистим повітрям. Спогади про минулу ніч, повну любощів і пристрастей підносили до самісеньких небес. А у голові одна думка, а точніше одне бажання:
-Ось натаскаю повну діжку, зайду до хати, а там диво дивне, ніби то і Лада, а ніби то і казкова спляча красуня. Він постоїть трішечки, вгдядаючись у такі милі, такі рідні, до останнього знайомі риси, і найменьші рисочки, несміливо торкнеться крихкого, мов порцелянового плеча, а коли здіймуться довгі вії, а з-під них проглянуть світлобрунатні, мов заповнені сонцем очі, тихо промовить:
-З добрим ранком тебе!
Так він думав, а сталося зовсім по-іншому. Сходивши за водою двічі, і повертаючись, щоб набрати води утретє, побачив ще здалеку тонку дівочу постать. І якась тривога охопила його: це по нього, це саме по нього прийшла біда, а яка він вже за мить дізнається. І дівчина висока, худорлява, і довголиця із світлими пасмами ріденького русявого волосся, насупивши світлі також ріденькі бровенята, подивившись на нього не тільки з призирством, а навіть із огидою, запитала не привітавшись:
-Що, не впізнав мене? Та де там, коли навкруги такі кралі, а я тільки лайно, яке усі оминають, щоб не вляпатися по повній
Він пильно вдивлявся та нічого не приходило у голову. Не пам'ятав, де і за яких обставин бачив цю дівчину, та й годі. Та вона довго і не витримала паузу і знову вибухнула:
-Ти тільки на Гальку свою дивився, а мене, що поруч стояла, навіть і не помітив. А це саме я, а не Галька, на тебе запала. Саме я вмовила її підійти до тебе, а ти навіть і не помітив. А тепер стоїш, очі поросячі витріщив і дивишся на мене, мов на нову торбу. Та не дивись, не дивись, ти мені давно вже до лампочки. І ніхто мені не потрібен, ніхто. А Галька тебе все одно кинула. Бо ти бовдур і нікчема. А тепер з міською приїхав і порошинки з неї здуваєш. Закоханого видаєш. А вона ж, хоч і підстаркувата, та мабуть грошовита, бо он як упакована не інакше, як у ,берізці” для іноземців. А ти на її грошики і повівся.
Він мовчки і терпляче слухав, та все одно так і не второпав, хто перед ним, а довга худорлява дівчина раптом напружилась уся і видихнула хрипко:
-Так знай! Гальку твою по обіді привезуть у труні ховати. Том я і прийшла запросити тебе подивитися на неї востаннє.
Все здригнулося у ньому, а потім захолонуло і вже останнім зусиллям він примусмв себе втриматись на ногах і не впасти в придорожню пилюку.
-Брешеш! Ти усе брешеш! - несамовито вигукнув він, - Ти навмисно брешеш. Не може такого бути.
Та розлючена дівчина не залишила йому ані краплі надії:
-Ну нащо мені брехати. Приходь і сам усе побачиш. Чоловік її льотчик, ну летун був. Вони у відпустку збиралися на море їхати. А свого синочка у галькиної маманьки залишили, бо застудивсь малий. Ось вони удвох і їхали з Кривого Рогу, де батьки того летуна мешкають. А там траса напружена, по ній вантажівки величезні, мов скажені носяться. Та все б мабуть і обійшлось, та летун галькін, царство йому небесне, надто часто до чарки прикладався. І увечері перед поїздкою теж. Ось і задрімав за кермом, а Галька дурепа мабуть і не помітила, як її благовірний на зустрічну полосу вискочив і просто під самосвал. Обоїх наповал. Та в Гальки хоч тіло, кажуть не зовсім потрощено і обличчя не дуже пошкоджено, а ось від її летуна тільки самісеньке криваве месиво і залишилось. І ще одне. Галька, як дізналися у морзі на четвертому місяці вагітності перебувала. Ось такі новина я мала викласти тобі. А тепер я піду, а ти залишайся із своєю кралею підстаркуватою. А подивитися на Гальку приходь, це ж востаннє. Адже пам'ятаю, як ти її кохав, як побивався, коли вона тебе кинула.
Дівчина розвернулась і пішла від нього геть, а він ще довго стояв біля криниці із порожніми цеберками. Ковалок стояв у горлі, до очей підступали сльози. Нарешті неймовірним зусиллям волі примусив себе діяти. Підійшов до криниці, причепив цеберку до ланцюга і занурив її у воду. Витяг, причепив другу, крутнув ворот і мимоволі відслідковував за тим, як цеберка із прискоренням рухалася униз. Ото б і мені так майнуло у голові. Все, що відчував колись до Галі, вибузнуло у голові із такою силою, що здавалось - розтрощився череп, а крізь незахищений більш нічим мозок, пройшов потужний електричний розряд. Похитнувся, нахилився трохи і ухопився вільною рукою за сруб. А тим часом і друга цеберка занурилася. Прийшлося і її витягати. А далі усе на автоматі — підхопив повні цеберки і поніс до хати, хоч ноги ще дуже тремтіли від слабкості. Розряд, що уразив його, і дійсно був вкрай потужний, і сили до тіла поверталися не швидко. Насправді це був перший у його житті сердцевий напад, та зовсім юний він ще не знав, що існують такі речі. Дошкандибав до діжки вилив до неї воду, та й присів на призьбу. І тільки після цього почав поступово приходити до тями, відчуваючи, як сили повертаються до його тренованого тіла. А як так, то досить сидіти, і він підхопившись пружньою ходою знову рушив до криниці із порожніми цеберками. Також порожньо було у нього в голові, а ще більш у серці. Наповнивши за звичаєм, діжку по самісенькі вінця, увійшов до хати. Звичайно, Лада ще спала. Він подивився на неї, та ніби крізь якусь пелену, і чимсь чужим, незнаним повіяло від неї, ніби і не було поміж ними усіх тих любощів і пристрастей, ніби бачив він її уперше. Та ні, це не так! Він кохав і буде кохати цю дивовижну неперевершену жінку. Він врятував, він витяг її у останню мить із пазурів смерті і він не полишить її. Ніколи, ні за яких умов. Провів рукою по обличчю, мов зтер з нього усе те, що мить тому переповнювало усе його єство, підійшов до ліжка і обережно торкнувся крихкого, мов парцелянового плеча своєї коханої. Довгі повіки здригнулися, і з-під них мов проклюнились теплі бурштинові очі, і враз на повних чуттєвих губахзаграла така знайома, така загадкова посмішка, а голос ще трохи хрипкий після сну вже промовляє до нього: - Це ти? Яке це щастя прокидатися і перш за все бачити тебе. Ну плигай, плигай до мене! Та скоріш! Що ти там баришся? Ой! Як хороше ! Як солодко! Ну тільки разочок! Ну ще! І годі! Я і так вже зовсім вимучила тебе...
А далі — підйом, і водні процедури, а за ним сніданок — на цей раз легкий, необтяжливий, бо домовились йти до річки поплавати. І він, хоч і пам'ятав, куди мав йти по обіді, не піддавався відчаю, бо був поруч із Ладою. Заварили у джезві міцну каву, розлили по чашках і саме в цю мить , рипнувши хвірткою, увірвалася у двір тітка Тамара і привіталася, ще не зупинившись: - Доброго ранку Вам! А я тут пробігала по справах повз вас і заскочила ото на хвилинку. Та ви сидіть, сидіть, не підхоплюйтесь, і не пригощайте мене. Я із сьогодні на суворій діеті. Бо за тиждень до райцентру на нараду їхати, а вихідна сукня на мені аж по швах тріщить, хоча я її минулої осені тільки но придбала, по блату звичайно, імпортну. Та годі тут базікати. У мене, племіничку, до тебе, розмова є, зовсім коротенька. Давай відіймемо убік, щоб Ладі не заважати. Ось-ось сюди!
І тітка Тамара, ухопивши його за руку потягла до ганку, а далі по сходах і в хату. Тільки зачинивши за собою двері, вона відпустила його руку і зашепотіла хрипко: - Божечки! Та як розпочати про таке? І язик не повертається, а треба.
Та попри цю коротеньку передмову тітка Тамара вже за хвилину виклала перед ним усю цю страшну новину, чітко і точно, як одна вона тільки і вміла. Звичайно спокійно, не так емоційно і без такої люті, яку виказала до нього годину тому розлючена, мов бджола, неприваблива, висока худорлява дівчина, що перша донесла до нього цю жахливу звістку. Тому до слів тітки він віднісся майже стримано, повністю тримаючи себе у руках.
Трохи помовчавши і подивившись тітці просто у вічі він також хрипко, як і вона, відізвався:
-А мені вже все відомо. Сусідка доповіла, коли по воду до криниці ходив. Звичайно, я прийду, а Ладі мабуть краще не знати. Ні, не те, що ви думаєте, не приревнує, тільки із нею самою не аби яке лихо трапилося, а тому нерви ще і досі зовсім оголені і надзвичайно чутливі. Давайте домовимось так. Ніби я маю вам колоди попиляти. Ну, товсті такі колоди, вони вже третій рік у вас серед двору лежать, і ні в кого руки до них не доходять. Ось я і пилу для тих колод прихоплю і вам передам. Бо пила у мене особлива, і ніщо її не перевершить. А для Лади вигадайте щось на увесь цей час. Та звичайно не в селі, а десь подалі.
Тітка наморщила лоба, та тільки на мить, бо винахідлива була, і навіть не замислившись запропонувала: - Ну із цим проблеми не виникне аніякої. Поталанило нам із тобою. У райцентрі як раз сьогодні на зборах моїм дівчатам-свинаркам грамоти за перемогу вручати будуть. Я і не збиралась туди зовсім, бо сам знаєш, скільки тих грамот маємо — вже і місця вільного на будь якій стіні у правлінні не залишилось. Та на цей раз я видам твоїй Ладі, що саме ця грамота має для мене і взагалі для господарства першестатейне значення, а тому всю церемонію треба не тільки зафотографувати але й викласти у чималенькій статті для районої газети. Автівку для дівчат-свинарок подадуть у пів на другу. Ось ми із Ладою до них і приєднаємось. Повернемось тільки під вечір, коли і поховання і поминки вже відбудуться, і ти повернешся вже до хати. Ну, а тепер
ходім, ходім до Лади, а то вона бідолашна вже нервує мабуть.
Лада із радістю погодилась на пропозицію тітки Тамари, бо ніколи не уникала нагоди попрактитуватися у своїй майбутній професії. А тому легко вдовольнилася його пояненнями про необхідність попиляти колоди і ні про що більше не розпитувала. Тітка Тамара, підхопивши пилу пішла до хвіртки, а вони продовжили розмову про способи заварювання кави і ще про щось вже зовсім незначуще, та від того не менш цікаве для них обох.
Тихенька річечка зустріла їх сонячними плямами на зеленкуватій поверхні, білим блискучим піском і густим затінком під старими розлогими вербами.
-Ой! Та тут навпрочуд затишно. - вигукнула Лада, -Я навіть і не розраховувала на таке. Бо з твоїх розповідей річечка ця нічого не варта. А насправді вона просто чудова.
-Так! - відізвався він, - На вигляд вона і дійсно приваблива, і вода чиста, і дно без мулу, а ось поплавати в ній по-справжньому, а тим більше попірнати навряд чи вдасться, бо дуже мілка і будь якому місці мені завжди хіба що по груди.
-Ну, тобі може і по груди, - посміхнулась Лада, - зріст в тебе слонячий. А ось такій мілкоті, як я, усюди із головою буде. А тепер не гай часу. Швидко, швидко роздягайся. Бачиш я вже скинула халатика, а ти ще гудзики на сорочці не розстибнув.
Ох і поплавали і попірнали, а ще більше наплескалися у чистій, вже по-осінньому прохолодній води. Та вони не відчували її, цієї прохолоди, бо весь час перебували у русі. І все це завдяки енергійності і завзятості Лади. Як би не вона він і пальцем поворухнути був би несилий. Страшна мить зустріччі із мертвим тілом, яке колись було його коханою Галею, що, хоч і зрадила його та все одно займала чималеньку частку в його душі, невідворотньо наближалася. Звичайно він міг би уникнути цієї зустріччі, перечекати десь, та знав — все одно не витримає і прийде — адже стільки думок і сподівань було пов'язано в нього із тою, яку він так палко, бо уперше, покохав. Та Лада була поруч, і він ані у якому разі не хотів, щоб її ще майже не загоєні душевні рани знову відкрилися, і повернули її до думок про близьку і невідворотнтню смерть, якої кілька днів тому вона тільки дивом уникнула. Тому він відгоняв важкі думки якнайдальше, і це йому майже вдавалося. Він вміло підігрував Ладі, а та відривалася по повній. І ось нарешті, насупивши брова, Лада подивилась на сонечко у безхмарному небі і промовила ніби то і жартівливо, але з відчутним жалем: - Ну, ось і все! Одягаємось, збираємось. Сонечко за повдень вже перейшло. Треба поспішати, а то не вситнемо. Ну, чому нам завжди так катосторофічно не висточає часу. Що це рок чи звичайна моя рохлябоність. Думаю, все ж друге. Ну, ходім, ходім! Та який же схил тут біля вашої річечки крутий.
Важко дихаючи, видерлись таки на схил.
-Ну, ти мене до правління відведи. У вас тут усе таке заплутане, та і собаки по дворах скажені, мабуть усі в господарів своїх. - весело заторохтіла Лада, - А до хати повертатися не треба, я усе із собою захопила, бо передбачлива.
До правління дісталися вчасно. Автівка потихеньку гуркотіла біля ганку. А по ганку — туди-сюди ходила у своєму вічному нетерпінні і неспокої тітка Тамара.
-Ну, нарешті! - із облегченням зітхнула вона, - Я вже хотіла Катюху посилати по вас,
Катюха - це була дівчина -кур'єр при правлінні, яку посилав, хто завгодно і куди завгодн, а та ніколи не відмовлялася і не сперечалася, але ніколи і не поспішала. Надто вже спокійна за характером була. Вона теж тут стояла у почті тітки Тамари і потихеньку раділа, що на цей раз нікуди не прийдеться бігти, а можна просто постояти і відпочити. Адже кур'єру таке щастя нечасто випадало.
А тітка Тамара тим часом продовжувала чи то розмову, чи то промову і нікому ані слова не давала вставити: - Ти Ладочко, сьогодні поїдеш без мене. Я б із радістю із тобою. Та у нас тут таке лихо, таке!
Уявляєш тільки? Корова-рекордистка Зорька — наша краса і гордість занедужала. Та коли б тільки трішки, а то вже і на ногах не тримається. Лежить бідолашна і увесь час мукає. Та не в повний свій голос, як зазвичай, а ледь-ледь, мабуть вже із останніх сил. А всі коло неї крутяться, та марно, бо допомогти не здатні — не специалісти — хоча і дипломований серед них є.. Зоотехнік такий собі - молоденький-зелененький — усього пів-року, як приїхав після навчання. І коли вже зізнатися чесно, корови і уся ветеренарія це не його — марно на нього тільки грошики витрачали, бо вчився за нашим направленням і саме від нас увесь цей час стипендію отримував. Та тільки марно ми в нього і час і кошти вгатили, бо значно більше ніж коровами дівчатами цікавиться, та ще й на баяні для них грає. Толку не буде — позбавлятися його треба, та тільки як? Він же три роки у нас відробити забов'язаний. Ось і товчеться під ногами -гультяй і нероба. Тьху! А Зорьку все одно витягати із хвороби треба. Одна вона в нас така. Та ти, Ладочко, не дивись на мене розгублено так — бо ми вже за справжнім ветеринаром послали, досвіченим, Петром Олексійовичом.. Вірю, він Зорьку нашу не тільки від смерті врятує, але й на усі чотири ноги міцно поставить. Ось бачиш сама, як кепсько все склалось.. А тому вибач мені, Ладочко, за те, що компанію тобі не составлю, як минулого разу.. Та це, хоча і вкрай прикро, особливо для мене, але ніяким чином не завадить тобі виконати моє прохання. Ось, знайомся - мій водій Сашко, він тебе і повезе. Не дивись, що молодий і до Олександра ще не доріс, а водій ас. Нещодавно перший клас на іспитах отримав. Я йому усі настанови дала, де і коли все відбудеться. А це тобі записочка для Опанаса Пилиповича. Він там усіма нарадами заправляє. Передаш її йому, і він усе облаштує тобі найкращим чином. Ну, ось і все. Сумку із фотокамрою і блокнотом, як ми і домовлялися, я вже на переднє сидіння поклала. Ну, з Богом, з Богом, а то ще спіізнетесь.
І тітка Тамара одним ледь помітним рухом підштовхнула Ладу і водія Сашка до автівки. Справжнім і незаперечним авторітетом для всіх була його тітка. Автівка рушила, хоча плавно, та вже за кілька секунд набрала неаби яку швидкість і вже за мить щезла за рогом.
Тільки но прокинувсь, і побіг із двома чималими цеберками до криниці, відчуваючи, як ранішне ще не обпікаюче сонечко ніжно торкалося обличчя, а легкий вітерець заповнював легені чистим повітрям. Спогади про минулу ніч, повну любощів і пристрастей підносили до самісеньких небес. А у голові одна думка, а точніше одне бажання:
-Ось натаскаю повну діжку, зайду до хати, а там диво дивне, ніби то і Лада, а ніби то і казкова спляча красуня. Він постоїть трішечки, вгдядаючись у такі милі, такі рідні, до останнього знайомі риси, і найменьші рисочки, несміливо торкнеться крихкого, мов порцелянового плеча, а коли здіймуться довгі вії, а з-під них проглянуть світлобрунатні, мов заповнені сонцем очі, тихо промовить:
-З добрим ранком тебе!
Так він думав, а сталося зовсім по-іншому. Сходивши за водою двічі, і повертаючись, щоб набрати води утретє, побачив ще здалеку тонку дівочу постать. І якась тривога охопила його: це по нього, це саме по нього прийшла біда, а яка він вже за мить дізнається. І дівчина висока, худорлява, і довголиця із світлими пасмами ріденького русявого волосся, насупивши світлі також ріденькі бровенята, подивившись на нього не тільки з призирством, а навіть із огидою, запитала не привітавшись:
-Що, не впізнав мене? Та де там, коли навкруги такі кралі, а я тільки лайно, яке усі оминають, щоб не вляпатися по повній
Він пильно вдивлявся та нічого не приходило у голову. Не пам'ятав, де і за яких обставин бачив цю дівчину, та й годі. Та вона довго і не витримала паузу і знову вибухнула:
-Ти тільки на Гальку свою дивився, а мене, що поруч стояла, навіть і не помітив. А це саме я, а не Галька, на тебе запала. Саме я вмовила її підійти до тебе, а ти навіть і не помітив. А тепер стоїш, очі поросячі витріщив і дивишся на мене, мов на нову торбу. Та не дивись, не дивись, ти мені давно вже до лампочки. І ніхто мені не потрібен, ніхто. А Галька тебе все одно кинула. Бо ти бовдур і нікчема. А тепер з міською приїхав і порошинки з неї здуваєш. Закоханого видаєш. А вона ж, хоч і підстаркувата, та мабуть грошовита, бо он як упакована не інакше, як у ,берізці” для іноземців. А ти на її грошики і повівся.
Він мовчки і терпляче слухав, та все одно так і не второпав, хто перед ним, а довга худорлява дівчина раптом напружилась уся і видихнула хрипко:
-Так знай! Гальку твою по обіді привезуть у труні ховати. Том я і прийшла запросити тебе подивитися на неї востаннє.
Все здригнулося у ньому, а потім захолонуло і вже останнім зусиллям він примусмв себе втриматись на ногах і не впасти в придорожню пилюку.
-Брешеш! Ти усе брешеш! - несамовито вигукнув він, - Ти навмисно брешеш. Не може такого бути.
Та розлючена дівчина не залишила йому ані краплі надії:
-Ну нащо мені брехати. Приходь і сам усе побачиш. Чоловік її льотчик, ну летун був. Вони у відпустку збиралися на море їхати. А свого синочка у галькиної маманьки залишили, бо застудивсь малий. Ось вони удвох і їхали з Кривого Рогу, де батьки того летуна мешкають. А там траса напружена, по ній вантажівки величезні, мов скажені носяться. Та все б мабуть і обійшлось, та летун галькін, царство йому небесне, надто часто до чарки прикладався. І увечері перед поїздкою теж. Ось і задрімав за кермом, а Галька дурепа мабуть і не помітила, як її благовірний на зустрічну полосу вискочив і просто під самосвал. Обоїх наповал. Та в Гальки хоч тіло, кажуть не зовсім потрощено і обличчя не дуже пошкоджено, а ось від її летуна тільки самісеньке криваве месиво і залишилось. І ще одне. Галька, як дізналися у морзі на четвертому місяці вагітності перебувала. Ось такі новина я мала викласти тобі. А тепер я піду, а ти залишайся із своєю кралею підстаркуватою. А подивитися на Гальку приходь, це ж востаннє. Адже пам'ятаю, як ти її кохав, як побивався, коли вона тебе кинула.
Дівчина розвернулась і пішла від нього геть, а він ще довго стояв біля криниці із порожніми цеберками. Ковалок стояв у горлі, до очей підступали сльози. Нарешті неймовірним зусиллям волі примусив себе діяти. Підійшов до криниці, причепив цеберку до ланцюга і занурив її у воду. Витяг, причепив другу, крутнув ворот і мимоволі відслідковував за тим, як цеберка із прискоренням рухалася униз. Ото б і мені так майнуло у голові. Все, що відчував колись до Галі, вибузнуло у голові із такою силою, що здавалось - розтрощився череп, а крізь незахищений більш нічим мозок, пройшов потужний електричний розряд. Похитнувся, нахилився трохи і ухопився вільною рукою за сруб. А тим часом і друга цеберка занурилася. Прийшлося і її витягати. А далі усе на автоматі — підхопив повні цеберки і поніс до хати, хоч ноги ще дуже тремтіли від слабкості. Розряд, що уразив його, і дійсно був вкрай потужний, і сили до тіла поверталися не швидко. Насправді це був перший у його житті сердцевий напад, та зовсім юний він ще не знав, що існують такі речі. Дошкандибав до діжки вилив до неї воду, та й присів на призьбу. І тільки після цього почав поступово приходити до тями, відчуваючи, як сили повертаються до його тренованого тіла. А як так, то досить сидіти, і він підхопившись пружньою ходою знову рушив до криниці із порожніми цеберками. Також порожньо було у нього в голові, а ще більш у серці. Наповнивши за звичаєм, діжку по самісенькі вінця, увійшов до хати. Звичайно, Лада ще спала. Він подивився на неї, та ніби крізь якусь пелену, і чимсь чужим, незнаним повіяло від неї, ніби і не було поміж ними усіх тих любощів і пристрастей, ніби бачив він її уперше. Та ні, це не так! Він кохав і буде кохати цю дивовижну неперевершену жінку. Він врятував, він витяг її у останню мить із пазурів смерті і він не полишить її. Ніколи, ні за яких умов. Провів рукою по обличчю, мов зтер з нього усе те, що мить тому переповнювало усе його єство, підійшов до ліжка і обережно торкнувся крихкого, мов парцелянового плеча своєї коханої. Довгі повіки здригнулися, і з-під них мов проклюнились теплі бурштинові очі, і враз на повних чуттєвих губахзаграла така знайома, така загадкова посмішка, а голос ще трохи хрипкий після сну вже промовляє до нього: - Це ти? Яке це щастя прокидатися і перш за все бачити тебе. Ну плигай, плигай до мене! Та скоріш! Що ти там баришся? Ой! Як хороше ! Як солодко! Ну тільки разочок! Ну ще! І годі! Я і так вже зовсім вимучила тебе...
А далі — підйом, і водні процедури, а за ним сніданок — на цей раз легкий, необтяжливий, бо домовились йти до річки поплавати. І він, хоч і пам'ятав, куди мав йти по обіді, не піддавався відчаю, бо був поруч із Ладою. Заварили у джезві міцну каву, розлили по чашках і саме в цю мить , рипнувши хвірткою, увірвалася у двір тітка Тамара і привіталася, ще не зупинившись: - Доброго ранку Вам! А я тут пробігала по справах повз вас і заскочила ото на хвилинку. Та ви сидіть, сидіть, не підхоплюйтесь, і не пригощайте мене. Я із сьогодні на суворій діеті. Бо за тиждень до райцентру на нараду їхати, а вихідна сукня на мені аж по швах тріщить, хоча я її минулої осені тільки но придбала, по блату звичайно, імпортну. Та годі тут базікати. У мене, племіничку, до тебе, розмова є, зовсім коротенька. Давай відіймемо убік, щоб Ладі не заважати. Ось-ось сюди!
І тітка Тамара, ухопивши його за руку потягла до ганку, а далі по сходах і в хату. Тільки зачинивши за собою двері, вона відпустила його руку і зашепотіла хрипко: - Божечки! Та як розпочати про таке? І язик не повертається, а треба.
Та попри цю коротеньку передмову тітка Тамара вже за хвилину виклала перед ним усю цю страшну новину, чітко і точно, як одна вона тільки і вміла. Звичайно спокійно, не так емоційно і без такої люті, яку виказала до нього годину тому розлючена, мов бджола, неприваблива, висока худорлява дівчина, що перша донесла до нього цю жахливу звістку. Тому до слів тітки він віднісся майже стримано, повністю тримаючи себе у руках.
Трохи помовчавши і подивившись тітці просто у вічі він також хрипко, як і вона, відізвався:
-А мені вже все відомо. Сусідка доповіла, коли по воду до криниці ходив. Звичайно, я прийду, а Ладі мабуть краще не знати. Ні, не те, що ви думаєте, не приревнує, тільки із нею самою не аби яке лихо трапилося, а тому нерви ще і досі зовсім оголені і надзвичайно чутливі. Давайте домовимось так. Ніби я маю вам колоди попиляти. Ну, товсті такі колоди, вони вже третій рік у вас серед двору лежать, і ні в кого руки до них не доходять. Ось я і пилу для тих колод прихоплю і вам передам. Бо пила у мене особлива, і ніщо її не перевершить. А для Лади вигадайте щось на увесь цей час. Та звичайно не в селі, а десь подалі.
Тітка наморщила лоба, та тільки на мить, бо винахідлива була, і навіть не замислившись запропонувала: - Ну із цим проблеми не виникне аніякої. Поталанило нам із тобою. У райцентрі як раз сьогодні на зборах моїм дівчатам-свинаркам грамоти за перемогу вручати будуть. Я і не збиралась туди зовсім, бо сам знаєш, скільки тих грамот маємо — вже і місця вільного на будь якій стіні у правлінні не залишилось. Та на цей раз я видам твоїй Ладі, що саме ця грамота має для мене і взагалі для господарства першестатейне значення, а тому всю церемонію треба не тільки зафотографувати але й викласти у чималенькій статті для районої газети. Автівку для дівчат-свинарок подадуть у пів на другу. Ось ми із Ладою до них і приєднаємось. Повернемось тільки під вечір, коли і поховання і поминки вже відбудуться, і ти повернешся вже до хати. Ну, а тепер
ходім, ходім до Лади, а то вона бідолашна вже нервує мабуть.
Лада із радістю погодилась на пропозицію тітки Тамари, бо ніколи не уникала нагоди попрактитуватися у своїй майбутній професії. А тому легко вдовольнилася його пояненнями про необхідність попиляти колоди і ні про що більше не розпитувала. Тітка Тамара, підхопивши пилу пішла до хвіртки, а вони продовжили розмову про способи заварювання кави і ще про щось вже зовсім незначуще, та від того не менш цікаве для них обох.
Тихенька річечка зустріла їх сонячними плямами на зеленкуватій поверхні, білим блискучим піском і густим затінком під старими розлогими вербами.
-Ой! Та тут навпрочуд затишно. - вигукнула Лада, -Я навіть і не розраховувала на таке. Бо з твоїх розповідей річечка ця нічого не варта. А насправді вона просто чудова.
-Так! - відізвався він, - На вигляд вона і дійсно приваблива, і вода чиста, і дно без мулу, а ось поплавати в ній по-справжньому, а тим більше попірнати навряд чи вдасться, бо дуже мілка і будь якому місці мені завжди хіба що по груди.
-Ну, тобі може і по груди, - посміхнулась Лада, - зріст в тебе слонячий. А ось такій мілкоті, як я, усюди із головою буде. А тепер не гай часу. Швидко, швидко роздягайся. Бачиш я вже скинула халатика, а ти ще гудзики на сорочці не розстибнув.
Ох і поплавали і попірнали, а ще більше наплескалися у чистій, вже по-осінньому прохолодній води. Та вони не відчували її, цієї прохолоди, бо весь час перебували у русі. І все це завдяки енергійності і завзятості Лади. Як би не вона він і пальцем поворухнути був би несилий. Страшна мить зустріччі із мертвим тілом, яке колись було його коханою Галею, що, хоч і зрадила його та все одно займала чималеньку частку в його душі, невідворотньо наближалася. Звичайно він міг би уникнути цієї зустріччі, перечекати десь, та знав — все одно не витримає і прийде — адже стільки думок і сподівань було пов'язано в нього із тою, яку він так палко, бо уперше, покохав. Та Лада була поруч, і він ані у якому разі не хотів, щоб її ще майже не загоєні душевні рани знову відкрилися, і повернули її до думок про близьку і невідворотнтню смерть, якої кілька днів тому вона тільки дивом уникнула. Тому він відгоняв важкі думки якнайдальше, і це йому майже вдавалося. Він вміло підігрував Ладі, а та відривалася по повній. І ось нарешті, насупивши брова, Лада подивилась на сонечко у безхмарному небі і промовила ніби то і жартівливо, але з відчутним жалем: - Ну, ось і все! Одягаємось, збираємось. Сонечко за повдень вже перейшло. Треба поспішати, а то не вситнемо. Ну, чому нам завжди так катосторофічно не висточає часу. Що це рок чи звичайна моя рохлябоність. Думаю, все ж друге. Ну, ходім, ходім! Та який же схил тут біля вашої річечки крутий.
Важко дихаючи, видерлись таки на схил.
-Ну, ти мене до правління відведи. У вас тут усе таке заплутане, та і собаки по дворах скажені, мабуть усі в господарів своїх. - весело заторохтіла Лада, - А до хати повертатися не треба, я усе із собою захопила, бо передбачлива.
До правління дісталися вчасно. Автівка потихеньку гуркотіла біля ганку. А по ганку — туди-сюди ходила у своєму вічному нетерпінні і неспокої тітка Тамара.
-Ну, нарешті! - із облегченням зітхнула вона, - Я вже хотіла Катюху посилати по вас,
Катюха - це була дівчина -кур'єр при правлінні, яку посилав, хто завгодно і куди завгодн, а та ніколи не відмовлялася і не сперечалася, але ніколи і не поспішала. Надто вже спокійна за характером була. Вона теж тут стояла у почті тітки Тамари і потихеньку раділа, що на цей раз нікуди не прийдеться бігти, а можна просто постояти і відпочити. Адже кур'єру таке щастя нечасто випадало.
А тітка Тамара тим часом продовжувала чи то розмову, чи то промову і нікому ані слова не давала вставити: - Ти Ладочко, сьогодні поїдеш без мене. Я б із радістю із тобою. Та у нас тут таке лихо, таке!
Уявляєш тільки? Корова-рекордистка Зорька — наша краса і гордість занедужала. Та коли б тільки трішки, а то вже і на ногах не тримається. Лежить бідолашна і увесь час мукає. Та не в повний свій голос, як зазвичай, а ледь-ледь, мабуть вже із останніх сил. А всі коло неї крутяться, та марно, бо допомогти не здатні — не специалісти — хоча і дипломований серед них є.. Зоотехнік такий собі - молоденький-зелененький — усього пів-року, як приїхав після навчання. І коли вже зізнатися чесно, корови і уся ветеренарія це не його — марно на нього тільки грошики витрачали, бо вчився за нашим направленням і саме від нас увесь цей час стипендію отримував. Та тільки марно ми в нього і час і кошти вгатили, бо значно більше ніж коровами дівчатами цікавиться, та ще й на баяні для них грає. Толку не буде — позбавлятися його треба, та тільки як? Він же три роки у нас відробити забов'язаний. Ось і товчеться під ногами -гультяй і нероба. Тьху! А Зорьку все одно витягати із хвороби треба. Одна вона в нас така. Та ти, Ладочко, не дивись на мене розгублено так — бо ми вже за справжнім ветеринаром послали, досвіченим, Петром Олексійовичом.. Вірю, він Зорьку нашу не тільки від смерті врятує, але й на усі чотири ноги міцно поставить. Ось бачиш сама, як кепсько все склалось.. А тому вибач мені, Ладочко, за те, що компанію тобі не составлю, як минулого разу.. Та це, хоча і вкрай прикро, особливо для мене, але ніяким чином не завадить тобі виконати моє прохання. Ось, знайомся - мій водій Сашко, він тебе і повезе. Не дивись, що молодий і до Олександра ще не доріс, а водій ас. Нещодавно перший клас на іспитах отримав. Я йому усі настанови дала, де і коли все відбудеться. А це тобі записочка для Опанаса Пилиповича. Він там усіма нарадами заправляє. Передаш її йому, і він усе облаштує тобі найкращим чином. Ну, ось і все. Сумку із фотокамрою і блокнотом, як ми і домовлялися, я вже на переднє сидіння поклала. Ну, з Богом, з Богом, а то ще спіізнетесь.
І тітка Тамара одним ледь помітним рухом підштовхнула Ладу і водія Сашка до автівки. Справжнім і незаперечним авторітетом для всіх була його тітка. Автівка рушила, хоча плавно, та вже за кілька секунд набрала неаби яку швидкість і вже за мить щезла за рогом.
Ніяк не можу дочекатися закінчення твору , шкода що неможна друкувати все відразу , хоча деякі твори друкуються цілими , але як це зробити ( наприклад книжки поезій ... )
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
kraynyuk46:Так, зло і підлість трапляються серед людей. Але, на мою думку добрих, чуйних людей більшість. Вони підтримають і допоможуть. Треба вірити в к
у Вас 
0
