Невістка Інна повернулась додому серед глибокої ночі. Такого вона і сама не очікувала, бо починалось усе з виробничої наради, та непомітно якось перетворилася вона на бенкет для найвищих керівників корпорації, до яких останнім часом долучилась і вона. Після бенкету додому відвозив її сам голова корпорації. І по дорозі заїхали якось непомітно для неї до нічного клубу, а насправді закладу закритого типу для відпочинку еліти міста. А там так весело і затишно навіть було, що про обридлий родинний очаг жодної згадки не з'явилося. І самі обставини пішли невістціи Інні назустріч. Чоловік Василь у відрядженні був, а тому не мав змоги по поверненню задати їй незручні запитання.
Відчинивши важкі залізні двері, невістка Інна увійшла до квартири і відразу її вразила тиша, суцільна і мертва. Кров вдарила у голову:
- А що, як найгірше, і хижі безжальні злодії вже вирізали усіх, сподіваючись на багату здобич. Та марно, марно вони так. Серйозної здобичі у квартирі її аніякої. Та і звідки їй взятися, коли і досі у родині самісенькі борги, які вона тільки но почала потроху віддавати...
Невістка Інна у розпачі поспіхом позбулась бежевих модельних туфельок на високих шпильках і побігла босоніж у глиб квартири роздивлятися, що і з ким сталося. Та дивна річ у квартирі було порожньо. Всі ліжка акуратно прибрані її турботливими руками ще зранку.
- Невже викрали? - майнула думка, - І тепере будуть вимогати викупу? О, божечкі, які ж вони дурні ці злочинці, вже вкотре кажу! Нема у нашій квартирі грошей, ну, нема! Лише одна стодоларова купюра у надійному загашнику лежить. Лише одна.
Невістка Інна торкнулася скронь Їх починав пронизувати тупий і чим далі, тим більш пронизуючий біль. Вона всілася в глибокий шкіряний м'який фотель, заплющила очі, а у голові жодної думки не було, жодної. Потроху біль вщухав і знов закопошилися думки. Та які ж недоречні , які недолугі вони були.
Інша б жінка за такої ситуації до істерики б вдарилась, та невістка Інна твердої вдачі була, а тому, хоч і важко їй це далося, примусила себе не метушитися. Метушня поганий порадник, сказала собі вона. Треба заспокоїтись і робити усе із холодним розумом. Звичайно те, що жодної слушної думки, це погано. Але ж крім думок існують варіанти. Треба перебрати їх, оцінити холодним розумом, і тоді найкращий з них неодмінно виведе на вірну путь. Неодмінно, а інакше як - розповзтися квашнею і скиглити? Ні, це не її. Точно не її!
І вона дала собі наказ: - Починай! І не важливо з чого. Хай навіть з найменьшого і найбанальнішого.
Ну, як з найбанальнішого, це певно про міліцію, адже саме вона має захищати своїх громадян. Але ж це тільки обов'язок, а насправді... - зітхала у розпачі невістка Інна, -
- Ну, добре, скористаюся можливісю цією, зроблю заяву, розпочнеться слідство. А яка гарантія успіху? Ну, хоча б найменьша... Ні, не проглядається така. Бо почнуть діяти топорно і поспіхом. Злодії миттєво дізнаються і знищать не тільки набридлу стару свекров, але й синочків її улюблених.
А втім не треба гребувати і цим. - продовжувала розмову із собою невістка Інна, - А лихі думки треба гнати, гнати, бо вони тільки шкодять, а може і поталанить все ж? Призначать досвіченого врівноваженого слідчого-розумника, і той крок за кроком, почавши розпутувати злочине кубло, кінець кінцем вирве її синочків, а разом із ними і свекров недолугу із лап підступних злодіїв. А чому б і ні? Трапляється ж щасливі хеппіенди не тільки у бойовиках, а й в реальному житті..
Та що ти піддаєшся солодким баєчкам. - аж гримнула на себе невістка Інна, - Життя жорсткіше і підступніше, усіх бойовиків. А до того ж врахуй, яка в нас країна, який в ній стан? Жалюгідний, всі від чогось потерпають, а найбільше від безгрошів'я. І слідчі в першу чергу повинні бути серед таких. Бо яка в них платня? Та жалюгідна. А звідки ж тоді у кожного з них не тільки власна автівка, але й і заміський будинок на кілька поверхів. А в ньому давно набридла дружина, звичайно непрацююча, із верескливими діточками. І щоб не втратити останні краплі розуму, яких і при народженні не надто багато було, заводить слідчий собі для втіхи, ще й красуню коханку усю в коштовноостях. І звідки ж статки такі? Та звісно, від криміналу. Він із ним не те що пов'язаний, але й зцементований намертво. Такий не злодіїв буде шукати, а виключно кришувати їх, а тому синочків своїх вона не побачить вже ніколи. Ні, - глибоко зітхнула невістка Інна, - варіант цей не тільки вкрай непевний, але й вкрай небезпечний.
І відразу, мов за замовленням, із глибин пам'яті випірнула давня історія часів її навчання у вузі.
...У одній групі із нею вчився симпатичний білявий хлопець Євген Перебийніс. І своє прізвище він виправдовував повністю. Боксер, самбист. Брав участь не тільки у міських змаганнях, на які вона разом із одногрупниками неодноразово ходила вболювати за нього, а й і у республіканськм, на яких нерідко виборював призові місця. Напочатку Євген навіть намагався залицятися до неї, але вкрай невдало і несміливо. Роману між ними не трапилось, а ось дружні стосунки підтримувалися достатньо довго. Нецікавий і набридливий залицяльник виявився відданним другом і цівкавим співрозмовником. Ну, це вже відхилення від провідної лінії. - зупинила себе невістка Інна, - бо за таких умов неможливо хоча б і трішечки відхилятися від неї.
Адже про Євгена у таку скрутну мить вона згадала лише для того, щоб підтвердити остаточно свою відмову від першого варіанту спасіння рідних синочків улюблених і нелюбої свекрові.
І дійсно історія із Євгеном, вкрай красномовна, і може застерегти від подальших невірних кроків. Пам'ятай про неї завжди і ніколи не вір гаслу: моя міліція мене береже. Не береже вона, а тільки губить і підставляє, бо прогнила, уся продажна. І жахливий випадок із Євгеном — свідчить саме про це...
А відбулось все так. Повертався якось Євген після пізнього тренування додому. Наближались відповідальні змагання, а тому кожного дня потрібно було відпрацьовувати і закріплювати прийоми А ще вибудовувати стратегію і тактику наступних поєдинків за методиками тренера, який вже не двічі і не тричі виводив його на п'єдестал пошани. Впертий хлопець був Євген, а тому викладався на всі сто, аж до сьомого поту, тому мабуть і не врубився відразу, почувши грубий нетверезий чоловічий регіт і тоненьке дівоче скиглення, занадто вже втомлений був. Та зробивши за інерцією ще кілька кроків все ж зупинився і вгледівся у густу темряву погано освітленого скверу. Хоча вдалося розгледіти лише нечітки сілуети, та і по них було зрозуміло, що двоє нетверезих негідників ухопили дівчину і тягнуть убік кущів. Мить і Євген вже буть поруч;
- Відпустіть її негайно, а самі забирайтеся геть, - наказав він їм.
Та ті тільки зареготали у відповідь:
- Ще один охочий знайшовся! Та ти третій, і тому зайвий, а з цією ми і удвох упораємось.
Євген не став зволікати. Кілька добре відпрацьованих прийомів і один з негідників по-поросячі заверещав, бо дуже вже пронизливий був біль у заламаній руці, а другий великими стрибками, мов наляканий заяць, накивав п'ятами. Звільнена ж із лап негідників дівчина дивилася на Євгена великими ще і досі наляканами очима і ніяк не могла повірити у своє дивовижне спасіння, бо добре знала, у такий пізній час і утакому глухому місці на допомогу ніхто не наважиться.
Та все ж знайшовся, і це був саме Євген. Учасником таких подій він опинився не вперше, бо вже два роки брав участь у так званому бригадмілі, набраному із спортивних відчайдушних хлопців, для оказання активної допомоги оперативникам, а тому знав, що частіше за все негідник, якого він скрутив має за звичай при собі якусь холодну зброю. Перевірити цього сам він не мав змоги, бо утримував злочинця, і тому звернувся за допомогою до звільненою ним дівчини:
- Перевір, будь ласка, його, кишені, може і знайдеться щось цікаве.
І дійсно, правий був Євген, дівчина повитягала з його кишенєй не тільки вузький ніж у саморобних ножнах, а також і важкий кастет, яким легко було проломити найміцнішу голову.
- Ну, ось і речові докази, - константував Євген, - гадаю цілком достатні, щоб покидьок цей отримав по повній. А тепер час вести його до райвідділку. Ти підеш свідком?
- Та я, та я... - раптом завагалася дівчина, - може ти і сам упораєшся, а мені додому вже час. Мама чекає, хвилюється.
Та Євген невблаганий був: - Підемо разом. Засвідчиш усе, що із тобою сталося. Бо я тільки свідок, а потерпіла ти.
- А як вони мстися почнуть? - заканючила дівчина, - Чоловіків у родині нашій немає. Тільки я і мама...
Євген суворо подивися на неї і вимовив цілком вічливо, але із натиском:
- Цей вже тільки після відбуття строку, сподіваюся, достатньо довгого, вийде а поплічник через кілька годин теж приєднається до нього, бо цей перший тільки на вигляд крутий, а на ділі справжня квашня і після першого ж допиту розповість про другого усе, що йому відомо. Ну, годі, ходім, час вже пізній, а коли здамо цього нелюдя, я тебе до самих дверей провожу. Нічого поганого із тобою більш не станеться.
І вони рушили, напочатку утрьох, але вже за кілька хвилин дівчина, ніби у пітьмі розчинлася. Євген не гукав до неї. Знав, що даремно. Дуже ляклива. Така не стане свідчити. А заховавшись, мов мишка у норці, перебуде небезпечну хвилину. Та навіть втеча потерпілої не вимусила Євгена відпустити негідника, бо впертий і справедливий він був. Як винний, та й ще у такій ганебній справі, то мусить відповісти по повній.
У райвідділку нічне життя аж гуло. Приводили і привозили найрізноманітних порушників суспільного порядку. Черговий вказав Євгенові на двері, до яких він і заштовхнув затриманого негідника. За столом сидів огрядний чолов'яга у цівільному. Без жодного слова вказав той йому на стілець посеред кімнати, на який Євген і всадовив затриманного. А далі почалося щось дивне. Огрядного чолов'ягу, перш за все, зацікавив не затриманий негідник, що намагався згвалтувати дівчину, а сам Євген. Хто він, яка в нього адреса, чим займається, хто у нього батьки. Негідник же, вивільнившись нарешті із цупких євгенових пальців, потроху відходив, важко дихаючи і розтираючи занімілу руку.
Коли із запитаннями було покінчено, Євген коротко розповів про те, як запобіг скоєнню важкого злочину, і затримав одного із негідників, а потім виклав на стіл речові докази, але і ті не привернули навіть найменьшої уваги огрядного чолов'яги. Коли ж Євген поцікавивився, чому така неувага до знарядь злочинів, огрядний чолов'га знизав пухкими, майже жіночими плечима, і видавив крізь зуби із явним невдоволенням:
- А звідки я знаю, чиї вони. Ти кажеш — його, а він скаже — твої. Отакенькі справи. І головне — скажи, чому потерпіла не прийшла. А чи була вона взагалі? Може ви із однієї компашки, а тепер посварилися і ти хочеш здійснити на нього наклеп. Ні - головою крутиш? Ну добре! А хоча б адреса потерпілої тобі відома? Ні? Та ти що знущаєшся? Де і як її тепер шукати? Не знаєш? То й і я не знаю.
Євген не очикував такого прийому і не абияк розгубився. Але пізніше узяв себе до рук, поміркував трохи і виклав бригадмільське посвічення. Огрядний чолов'яга узяв його до рук, уважно роздивився і ніби то подобрішав;
- Ну, гаразд! Вірю, я тобі, вірю! Наша ти людина! Але сам повинен зрозуміти випадок складний, неординарний навіть. Даремно ти дозволив потерпілій втекти.
- Та я ж цього тримав!.. Як би я зміг?.. - почав розгублено виправдовуватися Євген.
Та огрядний чолов'яга миттєво зупинив його:
- Нічого, нічого! Ось тобі папір, ось ручка. Сідай і описуй в усіх подробицях. А цього я поки до мавпятника запроторю. Хай посидить, охолоне трішки, а тоді вже і допитаємо. А ти пиши, пиши І пам'ятай, чим докладніше все опишеш, тим більшу будемо мати змогу притягти затриманого тобою до відповідальності..
Огрядний підняв рурку, буркнув у неї кілька слів, і вже меньш ніж за хвилину до кабінету увійшов міліцейський сержант і повів затриманного до так званого мавпятника.
А Євген розпочав писати. Спочатку це вдавалося йому важкувато, бракувало слушних слів, та потім захопився і з головою поринув у недавні події. Одного аркушу не вистачило, двох тех, теж і тільки вже під третім поставив він свій розгонистий підпис. Огрядний чолов'яга потримав аркуші в пухких долонях, наче визначаючи їхню вагу, але не виявив жодної цікавості до їхнього змісту. Деякий час тривала пауза, все більш і більш дратуюча Євгена. І ось коли хлопець був здатний вже вибухнути емоціями, чолов'яга на мить випередив його. І прорипів, хрипким, мов незмащені двері голосом:
- Ну, що ж! Бачу усе виклав, а тому можеш йти. Я тебе не затримую більш.
- А як же той мерзотник, що ледь не згвалтував дівчину? - здивувався Євген, - Я хочу, щоб ви допитували його у моїй присутності. І як він буде уникати, чи вивертатись, я допоможу вам його дотиснути.
Від цих слів огрядний чолов'яга миттєво посуровішив:
- Охолонь, охолонь! Дотискати — це не наш метод. Він сам усе розповість, звичайно, як дійсно винний. А вина його насправді, крім твоїх слів ще ніким не підтвержена. А ти йди. Вдома на тебе чекають мабуть, хвилюються. А як хочеш, наша патрульна машина може тебе і до самого будинку підкинути. Нам це не важко. Так викликати?
- Ні, ні! - закрутив головою Євген втримуючись вже з найостанніх сил, - Я сам, я вже сам як-небудь. Прощавайте!
І гримнувши найостаннє дверима, він полишив кабінет огрядного чолов'яги.
Ніч провів Євген, майже у суцільному безсонні. Заснув лише під ранок. І коли його ледь розштовхала мати, шоб син не спізнився на першу пару, піднятися із ліжка йому було ой, як важко. Але привчений до дисциплини він швиденько поснідав та подався ло вузу. Першу пару відсидів цілком спокійно, а ось вже під час другої його все більш і більш почала охоплювати тривога. Ледь дочекавшись закінчення першої години збіг Єген по сходах до вестибюлю і затерефонував з автомату додому. Рурку підняла мати.
- Це ти, Женю, що трапилось? - стурбовано запитала вона.
Євген на мить затримав подих. Таким чином його вчили стримувати хвилювання, і це спрацювало, Тому і зміг він легко і невимушено розповісти матері дрібну пригоду, вигадуючи її просто на ходу, про кволого п'яндижку, який причипився до дівчини, а вони з хлопцями прийшли їй на допомогу. П'яндижка почав брудно лаятися і намагався учинити бійку, не беручи до уваги своїх зовсім не атлетичних данних. Ось і прийшлося хлопцям, а разом з ними і йому втихомирювати і відводити оскаженілого кволого п'яндижку до райвіділку міліції, де того відразу відправили до мавпятника, щоб той хоч трішечки протверезів і прийшов до тями. У райвіддіку в нього взяли номер телефону і обіцяли подзвонити вранці, щоб вказати на який час прийти підписати свідчення цієї дрібної пригоди. Та з самого ранку не подзвонили, а тепер він просто цікавиться, чи не дзвонили пізніше.
Мати сказала, що ніхто йому не дзвонив і в котрий вже раз попередила, щоб не вв'язувався до бійок і сутичок, бо колись це погано скінчиться. Євген запевнив матір, що завжди розраховує все зазделегідь, а тому навіть і до найменшої халепи ніколи не потрапить. На цьому розмова скінчилася і Євген повернувся до аудиторії.
Хлопець чекав і два і три дні, та з боку міліції ніяких сигналів так і не надійшло. Справ у Євгена було, як то кажуть вище даху, і та подія почала вже забуватися потороху. Та це з боку Євгена, а не фигурантів з протилежного боку. Навпаки, їхня лють проти Євгена з кожним днем все більш зростала. Як стало ясно пізніше, огрядний чолов'яга відпустив негідника, затриманного, відразу після полишення Євгеном райвідділку. І не тільки відпустив, але й повернув негідникові злочинне причандалля: ніж і кастет. Євгенову адресу від негідника огрядний чолов'яга теж не приховав. Чому саме так трапилось, Євген і після не дізнався. Скоріш за все був орядний чолов'яга в одній зв'язці з цими покидьками. Можливо ділилися вони з ним здобиччю, а можливо, і це скоріш за все, поєднували свою злочинну діяльність із роллю таємних інформаторів. Але це було можливо тільки припустити, бо доказів такої співпраці не виявилося..
Все сталося десь за тиждень після цієї пригоди Як і того разу євгенові тренування закінчилися вже опівночі. Пішки дістався хлопець свого будинку, увійшов до під'їзду, піднявся по сходах до ліфту, та натиснути кнопку виклику вже не встиг, бо отримав ззаду потужний удар по голові. Як пізніше з'ясувалося, знаряддям, яким скористався здочинець був шматок труби, на який було натягнуто гумовий шланг від пральної машини. У ті роки такий винахід користувався у злочинному світі неабиякою популярністю, завдяки зручності у користуванні і відсутністю слідів на тілах жертв. Мабуть такою помстою хотіли обмежитися злочинці напочатку, та нерви в одного з них, мабуть, як раз в того, що затримав Євген не витримали і вибухнувши звірячою люттю, він двічі глибоко встромив в євгенову спину того самого ножа, що витягла з його кишенні врятована Євгеном дівчина за його наказом. Від смерті врятувала хлопця випадковість. Як раз за лічені хвилини після нападу закінчилося святкування дня народження в одній із квартир, і гості спустившись у ліфті побачили просто перед дверима кабіни закривавдене нерухоме тіло. Думали що це вже мрець, та хтось, помацавши пульс, вигукнув:
- Живий! А тепер швидку і спішно.
Із швидкою Євгненові теж поталанило, автівка прибула за лічені хвилини, і хдопець, хоч і втративши чимало крові, все ж не втратив життя. Скільки галасу було з цієї події у вузі. Ім'я Євгена не сходило з вуст. На третій день одногрупникам, серед яких була і Інна, дозволили таки побачитись із Євгеном. Той був ще блідий, страшено схудлий, але, як і завжди енергійний і у доброму гуморі.
- Та нічого такого особливого зі мною і не трапилось. Струс мозку зовсім несуттєвий. Легені майже не ушкоджені. Видряпаюсь, будьте певні і дуже швидко. Ой, та який же я радий бачити вас усіх. Сідайте, сідайте. Не вистачило стільців, так гукніть сестричку, вона добра все за мить влаштує. Подробиць і причин нападу він обговорювати не захотів. Сказав лише, що цим займаються відповідні органи, а його досі і не допитували навіть, бо слабкий ще. Та і не цікавлять його подробиці. Головне, що живий, а в недовзі і здоровий буде.
Та не зовсім щирий був Євген із своїми одногрупниками. Ось їй, як близькій людині, багато чого про це розповів, звичайно вже після одужання.
- Бовдур я був! - розказував Євген, - Повний бовдур, тому і потерпів так. І зовсім не тому, що став на захист дівчини, а тому, що повівся наївно і безглуздо. Це мені вже старші товариші із бригадмілу пояснили. Перша моя помилка була в тому, що дозволив потерпілій дівчині, а вона, на щастя, ще і не потерпіла по повній була, піти геть. Крім неї в мене по суті не було жодного доказу факту нападу і спроби згвалтування. Як і сказав, той огрядний чолов'яга, я міг і вигадати усю ту історію з причини особистої непрязні до затриманого мною негідника. Друга помилка полягала в тому, що сам факт мого звернення до міліції не був запротоколований належним чином. І речдоки я передав просто так, а слідів цієї передачи ніде не залишилося. І третя, головна моя помилка та, що свої особисті данні я виклав усі, та ще у письмовій формі, а ось особисті данні злочинця так і залишилися мені невідомі. І про те що огрядний чолов'яга якимсь, невідомим мені чином, пов'язаний був із затриманим мною негідником я можу тепер лише здогадуватися. Доказів аніяких.
І ще одна дивна річ з цього приводу. Знаряддя злочину проти мене знайшли чомусь не слідчі, а хлопці з бригадмілу, і не тільки ножа, але і трубу, якою мені було завдано удару по голові. Я, той ніж, як побачив, так відразу опізнав, дуже вже характерний, з іншим не переплутаєш,
- Ну, і що тепер - запитала наївна у таких питаннях Інна, - справа нарешті розкрутиться, злочинців затримають?
- Та ти що? - аж здригнувся Євген, - Аніяким чином, я ж тобі сказав напочатку, что повівся, як справжній бовдур. Усе, як то кажуть, висохне на корінні. І це в кращому випадку, а то можуть і проти мене справу розпочати за наклеп. Ну, до цього, гадаю, не дійде, бо якісь зв'язки у міліції і сам маю. Та, як мені не прикро, на цій ганебній для мене історії прийдеться крапку ставити — остаточну.
- А як же можливе таке? - запитала невістка Інна, - адже нікуди не ділися ані той огрядний чолов'яга, що тебе круг пальця обвів, а ані той негідник-гвалтівник, що ножа в тебе встромив, невже ж на волі залишаться? Як таке може бути? У голові не вкладається, Це ж наша міліція, вона ж забов'язана нас усіх захищати.
Євген на її слова тільки знизав плечима, глибоко зітхнув, а тільки по тому продовжив:
- Огрядний чолов'яга на допиті звинуватив в усьому одного мене. Бо це саме я уломився серед ночі до райвідділку із стогнучим від болю чоловіком із заламаною рукою. Це саме я без жодного доказу звинуватив його у спробі згвалтування. А потерпілої, яку я ніби то захищав, так і не виявилось Та її і не було зовсім, вигадка це, та ні, вже не вигадка, а справжній наклеп на безвинну людину. Вилучена зброя? Та не було її взагалі, не задокументована вона належним чином. А, як так, то це вже другий наклеп, тепер вже на нього самого, співробітника міліції, а це вже справа підсудна, і стаття відповідна є. Та він не буде зв'язуватися зі мною, бо доброї натури і не хоче мені молоде життя ламати. Як подорослішаю, так і сам свою провину визнаю і більше ніколи не буду так зухвало поводитися. До того ж я все ж з бригадмілу, співробітничаю із органами, допомогаю їм... А все ж треба і перевірити усі мої зв'язки, може я не чесний хлопець студент-відмінник, а справжній злочинець із кримінальними зв'язками завдячуючи яким і отримав ножа у спину, бо не поділив чогось із своїми подільниками.
Ну, ось і все відносно огрядного чолов'яги. А відносно затриманого мною негідника-гвалтівника, ще простіше. Той, кого я незаконно затримав, просто жертва моїх садистськіх нахилів. Адже після того, як я пішов з райвідділку, затриманний сам на сам розказав огрядному, як на справді все було, а в моїй присутності не наважився, так вже я залякав його. Просто негідник той, бідний і нещасний тормознув якусь приватну автівку, а я, що поруч стояв, намагався його відштовнути, щоб самому їхати. А коли хлопець сказав мені, що так порядні люди не поводяться, я почав наносити йому удар за ударом. Звичайно водій автівки злякавшись газанув і поїхав собі, щоб не наражатися на неприємності, а я, побачивши, що автівка від'їхала, оскаженів так, що заламавши руку жертві свого нападу, відвів її до райвіділку, погрожуючи дорогою запроторити за грати. І ще ніби то вихвалявся я зв'язками із впливовими міліційськими чинами.
- І що, таких пояснень вистачило? - вже бкз усякого ентузіазму запитала Інна.
- Більш ніж, - підтвердив Євген, - а тому наполягати ні на чому більше не буду. Вимотала мене історія ця, по повній. А до бригадмілу тепер ні ногою. Не відстояв він мене, не захистив. Ну, годі вже про це. Добре, що живий. А здоров'я справа наживна. Оклемаюся трішечки, і знов до спортзалу. Зимові змагання пропустив, так треба хоч на весняних бронзу якусь вибороти.
Підступність міліції знайшла у цьому випадку яскраве підтвержння, і невістка Інна, остаточно відкинувши перший варіант порятунку близьких, перейшла до другого.
Поділіться цією новиною у Фейсбуці або роздрукуйте:
Переглянули твір - 1380 чол.
у Вас # закладок
Автору за твір:
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 0
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
