Вт, 05.11.2024, 07:49
Меню сайту
Категорії каталогу
Проза [1047]
Прозові твори друкуються тільки тут
Відеовірші [134]
Аудіовірші [49]
Українцям [2698]
Вірш-пісня [545]
Вірші про Україну [1482]
Вірші про рідний край [808]
Вірші про мову [269]
Збірки поезії, поеми [112]
Абетка [23]
Акровірш [32]
Байка [108]
Загадки [15]
Верлібр [144]
Елегія [51]
Історичні вірші [290]
Вірш-усмішка [999]
Вірші про сім'ю [402]
Вірші про рідню [152]
Вірші про жінок [663]
Вірші про чоловіків [111]
Вірші про військових, армію [211]
Вірші про Перемогу, війну [415]
Вірші про кохання [3384]
Вірші про друзів [715]
Вірш-казка [132]
Казка (проза) [29]
Проза для та про дітей [19]
Вірші для дітей [334]
Вірші про дитинство [323]
Вірші про навчання [59]
Вірші про професію [83]
Вірші про eмiгрантів [147]
Вірші в перекладі [708]
Вірші про свята [203]
Вірші про спорт [18]
Вірші про природу [1224]
Вірш-тост, вірш-привітання [121]
Для мене поезія - це [191]
Поети [275]
Поетична майстерня [51]
Оповідання, про поетів, творчість [24]
Релігія [314]
Щастя - ... [600]
Жінка - ... [263]
Життя... [4484]
Філософам [1308]
Громадянину [907]
Метафізика [157]
Опитування для Вас:
Де Ви проживаєте?
Всего ответов: 974

ШЛЯХ до ТВОРУ:  

         
Вірші/статті категорії та розділи української поезії, українська проза
    Твори за тематикою категорії та розділи української поезії, українська проза Проза
 

ПОПЕЛЮШКА 4-7

  •  
  •  

  • А полягав той у тому, що, наразившись на злочин, не до міліції треба бігти, а домовлятися із злочинцями. Звичайно і тут гарантій аніяких, але ж ризиків значно меньше, бо і злочинці у переважній більшості достатньо адекватні люди, і у сво\х вимогах просуваються настільки наскільки потребують обставини. А мочити людей за просто так їм ні до чого.
    І в підтверження цьому пам'ять підкинула їй слушну історію, тепер вже із власного досвіду Трапилась вона на початку дев'яностих, коли звільнена за скороченням штатів, працювала невістка Інна деякий, зовсім коротенький час реалізатором на речовому ринку. Нове робоче місце — металевий кіоск з малесеньким віконечком, до якого майже не потрапляло сонячне світло і вкрай подряпиними стінами невизначеного кольору, з першого погляду навіть привабливим їй здалося, бо хоча і трохи, та все ж відокремлено від інших було — а тому ніхто не штрикав її ліктьми під ребра, не дихав гаряче в обличчя і не підглядав скосу. Це гидливій невістці Інні справжнім щастям здавалося, бо більшість реалізаторів разом із крамом розтатошувалася майже у притул один до одного і торгувала частіше за все просто неба і тільки іноді під благенькими пластиковими навісами, встановленими над довгими прилавками. із мармурової крихти. Не дуже затишно за тими прилавками було, особливо восени і взимку. Дощ, або сніг вітром не тільки на товари, але й на реализаторів заносило. Галас від скупченості був страшений, а саме скупченність найбільш дратує людей, виводить з рівноваги. А тому за прилавками частенько траплялися не тільки сварки, але й бійки.
    А невістку Інну усе це стороною обійшло. До того ж, крам, яким торгувала вона, користувався попитом, і розпродавався швидко, а тому кожного вечора потрапляв їй до рук товстенький стос купонних купюрок, кожна з яких нерідко хоч і була мільоної вартості, насправді майже не мала купівельно здатності, і для того щоб прогодувати самотужки чисельну родину кожного дня їй потрібно було купюрок тих, ой, як багато отримувати.
  • Ось така передісторія наступним подіям була. А щоб перейти до них, треба деякі пояснення додати. Робочий день для невістки Інни завершувався завжди однаково. Перед самим закриттям з'являвся бовдур-здоровань Володя, щоб забрати і передати господареві щоденну виручку. З тієї виручки в присутності Володі отримувала невістка Інна обумовлений хазяїном відсоток, що і складав її щоденний заробіток. Це було зручно і швидко. Підпис при передачі грошей з вказанням суми і заробітку вона ставила у засмальцьованому шкільному зошиті, який щодня викладав перед нею Володя. Ось і всі стосунки із роботодавцем. А про офіційне оформлення і зарахування трудового стажу для майбутньої пенсії навіть і не йшлося. Початковий етап першої стадії ринкових відносин лише формувався. Усі дбали лише про один день, а щодо другого, це вже, як бог дасть. Щодня можна було втратити робоче місце без усяких пояснень. Нові нувориші не полюбляли комусь і щось пояснювати.
    Той день нічим не відрізнявся від інших. Прийшов час закриття. Невістка Інна зачинила віконце, перерахувала гроші, відклала свій відсоток і всілась на стілець очикувати на Володю. За звичай той з'являвся хвилина в хвилину, по ньому сам час можна було визначати. Та тоді щось забуксувало. Обумовлений час давно сплив, а Володя все не з'являвся. Надворі стояла пізня осінь, і теплий ясний день швидко перетворювався на холодні темні сутінки, повні тривоги і небезпеки. Та невістка Інна боягузкою не була, і такі настрої обходили її. У непередбачених ситуаціях діями її керував не емоційний сплеск, а виключно холодний розум. Саме він і підказав подальші дії: заховати виручку якамога далі від сторонніх очей, почекати ще трохи і йти додому, а вже вранці повідомити хазяїна про все, що сталося. Хай він вирішує, що і як робити, а їй самій зайві клопоти ні до чого.
  • Для схованки вона вже давно обрала потаємне містечко, яке без підказки розшукати було практично неможливо і щодня користувался ним, звичайно порушуючи настанови хазяїна, що наказавував навіть справляти нужду просто у кіоску до цеберки. Невістка Інна вже на другий день не витримала смороду, хоч і власного походження і почала полишати на короткий час робоче місце.
    А згодом з'явився ще один привід для відлучок. На новій роботі, яка їй відверто не подобалася,почала вона викурювати щодня дві чи три пачки сигарет. Розуміючи, що це вкрай шкідливо, не двічі і не тричі намагалася обмежувати щоденну норму і приносила із собою лише одну пачку, та завжди не витримувала і, зачинивши кіоск, бігла за новою. Ось саме для цього облаштувала невістка Інна надійну схованку для виручки, якою і скористалася в той вечір.
    Спливав час, за який вона встигла викурити аж п'ять сигарет, та бовдур Володя все ще тинявся лесь. І ось, коли, загасивши шосту сигарету, вона вирішила закривати кіоск і йти додому, почувся умовний стукіт у залізні двері: спочатку чотири швидкі удари, потім після короткої паузи два повільні, а наостанок ще п'ять швидких. Втомившись від довгого очікування і навіть не запитавши хто, невістка Інна посунула убік важку клямку і різким поштовхом розчинила двері. Майже тієї ж миті її було відкинуто усередину приміщення. Від несподіванки вона ледь не впала, а від болю, завданим ударом о гострий кут металевого столу, ледь не втратила свідомість. Та вольова жінка невістка Інна була, а тому навіть і за таких умов не запанікувала, а пильно вдивилася у того, що так зухвало вдерся до неї. А дивитися особливо і не було на що. Невеликий на зріст, худющий, майже з одних кісток і з довгим понурим обличчям, мов зів'ялий без належного поливу огірок. Одні тільки очі палахкатіли, обдаючи холодним вогнем. Прибулець зачинив за собою клямку і хрипким прокуреним голосом наказав :
    - Сідай, стерво, і без галасу. Бо, як нявкнеш щось, отримаєш по повній.
    Невістка Інна, хоч і всілася за його наказом на стілець, та сила волі не полишила її остаточно, і вона, не відводячи зеленкуватих очей тигриці, тримала грабіжника поглядом, мов під дулом револьверу. Грабіжник не витримав і гримнув:
    - Та що ти на мене дивишся так? Ану відведи очі і відповідай, як на духу, де гроші.
    - Які такі гроші? - із натиском перепитала невістка Інна, не відводячи погляду - Немає тут аніяких грошей. Тільки даремно до мене сунувся.
    - Ах, так? - оскаженів грабіжник, - Тоді із тобою розмова піде інша.
    І у руці його виблиснуло довге лезо ножа.
    Невістка Інна на такі його дії знизала плечима і повільно, мов вчителька під час диктанту, вимовила:
    - А я гадала, що переді мною чоловік, а ти гірше будь-якої баби. Із беззахистною жінкою впоратися нездатний. Відразу за ножа хапаєшся. Ганьба тобі!
    - А от побачиш, який нездатний. - вже бився у справжній істериці грабіжник, - впораюся із тобою, ще й як. Тільки перед цим усі гроші викладеш ось сюди!
    І він вказав довгим блискучим лезом на залізну поверхню столу.
    - І не подумаю викладати, - відрізала невістка Інна, - Хто ти такий, щоб я тебе слухалася? Справжнісеньке чмо — не бідьш. А як навіть і вдасться тобі мене згвалтувати, насолоди не отримаєш аніякої. Так і знай! Та що це я про насолоду? Ти ж звичайнісенький зголоднілий вовк, на будь-яку шпарину кидаєшся, мов на амбразуру...
    Це вже для грабіжника занадто було. Він наблизився упритул, і її обдало лютим смородом. У цьому смороді усе перемішано було: застаріла сеча, і давно немите тіло, дешевий тютюн і неякісний самогон, а до того ж щось сире і затхле, що притаманне тільки кладовищам і глибоким підвалом. Невістка Інна відчула ці аромати, і її аж затрусило усю.
    - А ну відходь подалі і швидше! - Бо ти не тільки не чоловік, а навіть і не людина, а просто брудна нечистплотна тварюка! Хто ж тебе витерпить такого?
    - А ось саме ти і витерпиш, - зареготав грабіжник невістці Інні просто у обличчя, - віддаш мені усі гроші, а потім розкладу тебе ось на цьому столі, та й натішуся досхочу. Не відступлюся. А ти усе витерпиш, усе! Ще й вдячна мені будеш, як живою залищилася. Та це буде тільки у тому разі, як слухняною виявишся, а вибрикувати почнеш, усе брюхо распонахаю і горлянку переріжу. Це мені недовго.
    Невістка Інна горячково відшукувала у голові слушні слова і, хоч не відразу, та відшукала, як їй здалося всеж:
    - Ну добре, заволодієш ти мною силомиць, а в нагороду отримаєш тільке одне — невиліковну страшну хворобу. Сифіліс у мене, зрозумів, сифіліс, ще з дитинства від такого ж як ти, супостата.
    - А це вже брешеш! - зареготав грабіжник:- Бреши, бреши, та не забрехуйся. Такі, як ти телички упаковані, сифілісом ніколи не хворіють. Так що не відклякнещ мене своїми балачками. Використаю по повній. Будь впевнена!
    Грунт уходив з-під ніг невістки Інни, та все одно відшукувала вона слова, що здатні були втихомирити нарешті цього покидька. А той вже приставив до неї ножа і вимогав:
    - Де гроші? Кажи, де гроші. Нстобридло мені цацькатися із тобою. Час переходити до іншого, більш приємного. Ти чуєш мене, ти чуєш?
    - Та чую, вже чую! - відгукнулася невістка Інна — Не глуха. Та тільки дарма ти вдерся до мене, бо майже нічого не отримаєш. Ось поглянь, скільки я за день наторгувала - курам сміх! Нещасливий день сьогодні, зрозумів? Єдиним, чим скористатися можеш, це крамом. Як хочеш, винось його, хоч весь. Та краму багато так просто не винесеш — можна тільки вивезти, але ж для цього автівка потрібна, а звідки візьметься вона в тебе, як ти просто із зони. Ох і нещасливий ти, ох і беспорадний. Зголоднів бідолага по жіночому тілу, ось і кидаєшся, мов звір хижий. А насправді ти зовсім не той, за кого себе видати хочещ. Ти ж добрий, по очах бачу. І поведінка така тобі зовсім не личить. Я б тобі допомогла, бо душа надривається дивитися на твою безпорадність. Та тільки як? Я ж і сама не дуже щаслива у цьому світі...
    Насправді ж невістка Інна аніякої жалості чи прихильності до грабіжника не відчувала. А сморід від його брудного тіла і ще більш брудного одягу дратував її нестерпно. Але вона пересилила в собі злість і огиду, а допоміг їй у цьому не холодний розум, яким вона завжди так пишалася а виключно жіноча інтуіція, що і у останньої межі втримує на самому краєчку прірви, рятує не тільки від ганьби, але й і самої смерті.
    Така різка зміна поведінки безпомилково подіяла на грабіжника. Він здивовано подивився на неї і трохи відсунувся.
    - Вірний шлях обрала для подальшої розмови, вірний — уперше за увесь час похвалила себе невістка Інна: - По-доброму треба із такими, виключно по-доброму. І тоді, навіть у таких занедбаних, як цей, душа, хоч і повільно, відтавати почне.
    І не помилилася невістка Інна, бо вже за мить розмова почала перетікати у зовсім інше русло. А тому вже за чверть години по тому, виклав грабіжник перед нею усе своє заплутане, неусталене життя.
    ...Виріс він у тітки, матері не знав, бо запроторили ту за грати тоді , коли йому і двох рочків ще не виповнилось, лише за те, що зійшлася по необізнанності із грабіжником домушником. Та хіба мала бути обізнанність у матері одиначки дев'ятнадцяти неповних літ? Звичайно ні. А була б, зрозуміла б відразу, що грабіжникові, тільки но звільненому, без аніякого притулку, не сама вона потрібна була, а її окреме власне житло. На нього ж, синочка обраниці своєї, що, мов миша, під ногами копошився, грабіжникові було глибоко наплювати. Він майже і не помічав його. Не поталанило майбутньому грабіжнокові ще на початку дитинства, ох і не поталанило. Не бажаний він був, усюди зайвий, а вже беззахисний... про це і казати нічого.А і інакше і бути не могло, бо народила його матір ще шістнадцятирічною школяркою . І батько його був усього двома роками старший від коханки своєї, а тому і пішов вісімнадцятирічним відразу після його народження до армії, полишивши її вагітною. Після ж служби до рідного міста вже не повернувся, а поїхав кудись чи вчитися, чи працювати. Куди саме і навіщо вона так і не дізналася, бо невірний коханець жодного листа так і не надіслав. Може охолов до неї, а може і зовсім не кохав. Їй би аборт зробити і жити собі далі. До речі усі рідні на цьому наполягали. Та не наважилась вчасно, а далі вже пізно було, прийшлося народжувати. І ось залишилася із синочком немовлям самотньою у безгрошів'ї і єдине у чому поталаноло їй — була кімната у комунальці, як спадок від померлого діда, що хоч таким чином попіклуввся про свою нещасливу онуку. Але піклування це марним виявилося, бо не здатна була його юна матір облаштувати родинне гніздечко, а запустила до нього безпритульника домушника. Думала щастя із ним віднайти. Та помилилася. І раювання її не тривало довго. Почав домушник пиячити та останні речі із житла витягати, а коли усі повитягав, пішов на новий злочин — пограбував квартиру і примусив співмешканку свою, а його матір, продавати награбоване. Ось на цьому молоду жінку і було затримано. Сам грабіжник втік, тому і дісталося їй по повній — сім років ув'язнення, яких вона і половини не відбула, бо померла через два роки від запалення легенів. Його ж, дворічного ледь до дитбудинку не віддали, та втрутилсь тітка, старша сестра матері і оформила над ним опікування
    Ох і дісталося малому від тієї тітки. Як то кажуть, по повній. І шмагала, і не годувала, а дорікала так вже кожним шматком хліба, кожною одежинкою, що доношував нелюбий племінник після її улюбленого синочка старшого від нього кількома роками. Як же ненавидів він свою кривдницю тітку, як мріяв помститися і їй самій і її синочкові. Та на початку дуже ще малий для цього був. Не двічі і не тричі утікав . Та його завжди затримували і повертали до немилої і чужої йому оселі.
    Ох, і не сиділось йому у оселі тій. Усі дні до пізнього вечора проводив у дворі, а пізніше на вулиці серед шибенників відчайдух, що не визнавали нікого і нічого, а жили за законами вовчої зграї. У дванадцять років його затримали на базарі за дрібну крадіжку.Той, у кого він поцупив, почав бити його смертним боєм і забив би певно, та на щастя поруч міліцейський наряд проходив і відібрав починаючого злочинця у оскаженілого потерпілого. Це і врятувло. Міліціонери переправили його до лікарні із відбитими нирками і печінкою. Пролежав кілька місяців. Пропустив багато уроків і був оставлений на другий рік. До школи вже не повернувся — вирішив, не потрібно це йому для подальшого життя. А через рік він і тітку полишив, та й подавсь у мандри із веселою компанією нових друзів, що були набагато старші від нього. І саме завдяки цим друзям отримав він свій перший строк. Три роки провів у дитячий колонії для неповнолітніх, де його намагалися перевиховати, та, як і тітка, нові вихователі нетерплячі і безжальні виявилися. Шмагали, залишали без їжи, запроторювали до карцеру, прив'язували на кілька діб до труб опалення у підвалі, де влітку він потерпав від холоду, бо труби були холодні, а узимку від нестерпного жару, бо опалення у колонії працювало на всю катушку. Звичайно перевиховання таке лише додало йому люті.
    У тітки, до якої повернули його, бо опекуншою його була, надовго не затримався. Уночі, підпоївши її разом із синком снодійним, підсипавши його до чайнику для заварювання, поцупив в квартирі все, що тільки можливо було та й подався до іншого міста. Пробув там кілька місяців, потихньку розпродуючи поцуплене, а коли усе було розпродано і їсти стало нічого, прибився до банди злодіїв рецидивістів, і не помітив, як і сам став таким. Так тривало достатньо довго, та одного разу трапився облом, майже повний. Під час пограбування сільскої крамнички хтось випадково побачив світло у віконці, а придивившись уважніше побачив тіні, що, мов ті гадюки, розпозалися по стінах, а приклавши вухо до хиткої стіни, почув ізсередини хрипкі голоси. Цей хтось не розгубивсь, відразу зателефонував до міліції, і вже за кілька хвилин прибули дві автівки із синіми мигалками, а з них повискакували молоді запальні менти, що вже засиділися на нічному чергуванні, а тому, різко відчинивши двері крамнички наказали грабіжникам, а серед них звичайно був і він, наймолодший, лягати на підлогу і поводитися тихенько, щоб не отримати кулю якусь шальну. Усі підкорилися наказу, і тільки він, сам не відчуваючи що і навіщо робить, кинувся до відчинених дверей, відштовхнув мента, що стояв при вході і пірнув у нічну темряву. По ньому стріляли, його наздогоняли та недовго, бо треба було одягати кайданки на затриманих. Ось так і вцілів. До ранку дістався залізничної станції, заскочив на ходу до товарного потягу, і вже за добу якимсь дивним чином опинився у своєму рідному місті. Це не дарма, не дарма — майнуло у голові. Сама доля повертає на втрачену вірну путь. Досить, вже увесь час ходити по лезу бритви. Треба зупинитися вчасно, а як і не зав'язати із злочинністю, то хоча б хоч трішечки відпочити від неї.
    А рідне місто здалося йому саме таким надійним і бажаним притулком. До того ж тут на нього чекала власна житлова площа. Тільки треба натиснути на тітку, щоб повернула її йому. А не поверне, так він їй таке життя влаштує, що довго не витримає і обов'язково здасться.
    Опинившись у рідному місті, до тітки не поспішав, бажав напочатку через своїх старих знайомих дізнатися, що із нею і як. Ті розповіли, що синочок її, а його двоюрідний брат на строковій службі, а тому тітка, мешкаючи сама, часто водить до себе коханців, і явно не з бідних, бо працюють ті у торгівлі, як і вона сама. Грабіжник запитав також і про свою кімнату у комуналці. Та знайомі відповіли, що кімнату його тітка продала, а на виручені гроші ще рік тому купила синочкові своєму коштовного мотоцикла. Це вже занадто було. Грабіжник озлився. Найняв спостерігача і той невдовзі повідомив, що тітка надовго полишила оселю, поїхавши на чергові гульки до ресторану з одним із своїх коханців, Часу грабіжник не гаяв і вже за годину через балкон потрапив у квартиру тітки, а потрапивши не тільки пограбував, але й підпалив трикімнатну квартиру, повну коштовних меблів, що і згоріла ущент. По неопізнанності він вважав, що нарешті нелюба тітка, його кривдниця опиниться у розтрощеного корита Та хитра тітка і тут не прогадала, бо застрахованана на значну суму була. Та про це він дізнався вже значно пізніше, бо отримав новий строк. Відсидівши знову подався у мандри. Південь, схід, потяги, літаки, теплоходи. Іноді на бобах сидів, та іноді мов той сир у маслі катався. Тоді грав у карти, жив на курортах, заводив коханок. Та одного разу усе водночас і скінчилося. Грабували ювелірний магазин.Дівчина продавчиня вчинила галас, а у напарника його від галасу цього здали нерви і він випустив у продавчиню майже усю обойму. Позбігалися люди, викликали міліцію, напарник, зовсім втративши розум, застрелився, як виявилося пізніше, останнім набоєм і його узяли одного. На цей раз строк був дванацять років, могли присудити і до вишака, бо один із слідчих кілька місяців намагався примусити його зізнатися у двох вбивствах, та він витримав, не зламався і втративши більшу частину здоров'я все ж не втратив життя. Ось тоді у колонії суворого режиму доля і звела його із людиною, завдячуючи якій він зараз не на нарах, а на волі. Про саму людину грабіжник казав якось плутанно, і невістка Інна тільки і зрозуміла: була вона не із тих верств, з яких походив сам грабіжник. А тому коло занять і інтересів цієї людини грабіжник навіть і уявити не міг.. А єдине, що зрозумів, чому і твердив було:
    - Справжнів чоловік. Твердий, і мудрий, мов той змій, тому будь-перед ким у великому авторитеті був. . Всі інші ніщо проти нього були, а тому і корились і тремтіди перед ним, мов ті каганці. І не тількі співмешканці по камері і тупорилі наглядачі, але й найвище начальство теж . Грабіжникові поталанило — бо опинився із всевладною людиною не тільки у одній камері, але й і у його почті, що юрбився навколо нього вдень, а уночі пильно охороняв, чергуючи по черзі, щоб ніхто в нього сплячого ножа не встромив. І, як раз під час його чергування сталося така спроба. Він тільки но очі на єдину тільки хвильку примружив, бо ніч вже до ранку наближалася і його зморювати почало, та легкий шурхіт миттєво звів на ноги. Розплющив очі і відразу побачив тінь, що потихеньку просувалася до ліжка його гсподара. Одного стрибка вистачило, щоб звалити негідника і викрутити йому руку, з якої висковзнув ніж і з тихим стукітом впав на підлогу. А тут вже і інші хлопці з почту підхопилися і допомогли впоратися з негідником і, пробудивши гоподара, запитали потихеньку, що робити далі, а той показав зщепленням пальців одне: душити і тільки. Так і зробили. Накрили негідника подушкою і вже за хвилину той не дихав. Господар помацав його пульс і, впевневшись, що серце вже не б'ється мовчки вказав рукою на негідникове ліжко. Ще неохолонувший труп поклали на жорстке ложе, накрили ковдрою та й миттєво і розійшлися. Особисто він, як дістався свого ліжка, так, мов до прірви провалився — так його передранковий сон зморив. А вранці доповіли наглядачеві, що уночі такий то і такий то вмер з невідомих причин. Прийшли двоє із ношами, поклали на нього тіло, що встигло вже охолонути і унесли геть. Більш про усе це і мови не було ні з боку начальства, ні з боку ув'язнених. Усі і без неї все добре розуміли. А йому ця нічна пригоди допомогла значно підвищити невисокий до тієї миті авторитет. Якось за обідом господар міцно потис йому руку і промовив, як завжди неголосно, але чітко:
    - Таке, що ти зробив, не забувається — віднині я твій боржник.
    Подальші події розгорталися блисквично, Господара їхнього відвезли до суду, повністю виправдали і відразу ж звільнили.
    А вже десь за два місяця настала черга вийти на волю і самому грабіжникові, завдячуючи не виправданню, а добре організованій самим начальством колонії втечі. Як відбулась вона, грабіжник розповісти не наважився, та невістці Інні і не цікаве це було. Вона вкрай втомилася і мріяла лише про одне, щоб усе це якамога скоріше скінчилося, та розчулений грабіжник все ніяк не міг заспокоїтися і продовжував сповідь перед єдиною по-справжньому близькою, як він вважав, людиною.. Та ось нарешті усі слова у нього вичерпалися і він застиг, дивлячись нібі то на неї, та насправді крізь неї, і що бачив він, що відчував, перебуваючи у глибокому роздумі, невістці Інні невідомо було. І тому вона знов почала збирати волю в кулак, щоб дати грабіжникові у разі зміни його настрою з суцільної зворушливості на агресію гідну відсіч. Та цього не знадобилося. Негідник глибоко зітхнув, потер заскорузлі брудні долоні, пильно вдивися в них і, знову піднявши очі на невістку Інну — тепер вона відчула що дивиться він не крізь, а саме на неї, хрипко промовив:
    - Хороша ти баба. І злого тобі не зроблю ані за що. Хочеться, щоб із тобою і надалі все добре було. Та перш за все, треба нам удвох виплутались з з цього мотлоху. А для цього потрібні мені і довіра твоя, і допомога. Без них аніяк. А тепер слухай уважно. Я тут помозкував трохи і до чогось докумекався таки. Звичайно зірки з неба — це не моє, але і без зірок тих можна, як гав не ловити, ухопивши за хвіст долю, мов жар-птицю, злетити — ой, як високо. А що таке доля щаслива у наш час? Та звичайно — гроші, гроші і ще раз гроші. Та не мізерна платня, яку і ти, і я отримуємо від господарів своїх. Грошей повинно бути стільки, щоб не залежити не від кого, а навпаки зробити усіх від себе залежними.
    Невістка Інна дивилася на грабіжника і ледь впізнавала. Ще кілька хвилин тому самий ковалок пристрастей і люті, скаженішої за кип'ток, він перетворювався просто на очах в сильного і поміркованого чоловіка, що вміє будь яку найпройгришнішу ситуацію обернути на свою користь і отримати заслужену перемогу, а разом із ним і вона вирветься із будь якої багнюки. Відчувши це, а головне у це повіривши, невістка Інна струснула головою і випалила у перший раз за увесь цей час майже щиро:
    - Та вірю, вірю тобі! Розказуй, що маю робити, і я зроблю, із радістю. Одне прохання тільки до тебе — викладай задумку свою в усіх деталях, щоб я осягнула її і в разі необхідності пораду якусь дала. Поради мої завжди слушні, бо я баба розсудлива і слів на вітер не кидаю.
    Грабіжник у відповідь посміхнувся, як і завжди криво і хижо, але невістка Інна відчула за цим прихильність, та що там прихильність — саму ніжність до себе, і серце її відтануло — на цей раз вже остаточно.
    А грабіжник тим часом говорив:
    - Ну і баба ти! Коли б моя була, усього б діставсь. Та розумію не для мене ти. Занудишся зі мною і дуже швидко.
    Але чим зможу, тим допоможу тобі, і можливість така у мене є. Ось слухай і поправляй, як що не так буду казати. У таких справах друга голова не завадить. Мій хазяїн, ну шеф, як я зву його. витяг мене з колонії не просто так, бо просто так він нічого не робить, а для справи. І в чому справа ця полягає? Та звичайно в тому, щоб приносити шефові прибуток, ну й і самому якимись крихтами з прибутку того користатися. Зараз мій шеф перебуває у штаті хазяїна твого, ну якийсь такий собі юрист консультант. Поки це його влаштовує. Він же після ув'язнення, втратив гроші, дружбанів, коханок. Тепер усе це відновлювати треба, ось і пристроївся, тимчасово звичайно, біля хазяїна твого, а той не такий простий, як може здатися попервах. Майже все у нього в тіні, а назовні лише дещо проглядає. Усі навкруги шепочуть, що він вже давно, майже два місяця мільонер, звичайно долларовий, а офіційно дрібний ділок торгаш, з якого і узяти нічого. Звичайно хоче хазяїн твій ще більше збагатитися, і тут здається йому, що шеф мій може стати у пригоді, бо дуже слушні поради дає. Ось, завдячуючи одній з таких, і я перед тобю. А задумка у шефа мого така була: я, якого після втечі ніхто і ніде не бачив, бо переховувався більше місяця по підвалах серед брудних бомжів, одного разу, тобто сьогодні, разом із такими, як я втікачами, витягну всю денну виручку у реализаторів твого хазяна із усіх кіосків, а їх у нього більше сотні. Для цього Володю твого із помічниками пов'язали і кляпи до горлянок їхніх позатикали, щоб не пручалися і не нявчали до ранку. А ось ранком їх обов'язково знайдуть, і вони довго усім слідакам локшину на вуха будуть вішати про те, як їх захопили і пов'язали бомжі. Звичайно, бомжів розшукувати марно, бо всі вони на одне обличчя і без жодного документу.
    Реалізатори ж, такі, як оце ти, все це підтвердять.
    - Не розумію, - уперше втрутилась у розповідь невістка Інна, який зиск із цього всього матимуть мій хазяїн і твій шеф — гроші їм повернуть, увесь крам цілісенький...
    - Ось тут ти і помиляєшся, дуже помиляєшся — похитав головою грабіжник, - поперше, до ранку весь крам з кіосків буде вивезений, а він застрахований, подруге до цього краму додасться крам, що існує лише на паперах, і сума виплат у кілька разів зросте, а потретє, ти і усі інші пограбовані реалізатори, стають вічними боржниками твого хазяїна і будуть довіку сплачувати йому майже усю свою платню, а почнуть рипатися, отримають по повній.
    - Ну і падлюка ж твій шеф! І як тільки таке могло прийти людині до голови? Робітників своїх на справжнісеньких рабів обертати? - вибухнула запальна невістка Інна.
    На цей емоційний вибух грабіжник лише знизав плечима:
    - Не гарячкуй! Бо насправді вільних людей у наш час не залишилося. Це я тобі кажу, що встиг пройти і Крим і Рим. Кожен від когось чи чогось залежить, кожен вимушений комусь запродаватися. Така вона паскуда — наша сучасність. А щоб уникати цього, треба усіх супротивників своїх хоча б на крок випереджати. Ось ти розумна — тож порадь мені щось корисне.
    Невістка Інна насупила щіпані бровенята, замислилась і вже через кілька хвилин вигукнула:
    - Та це ж зовсім просто. А шеф твій, обов'язково передай йому, справжнісеньке чмо. Бо не докумевся до такої простої речі.
    Від цього вигуку грабіжник значно пожвавішав, одну об одну потер брудні долоні і, пильно дивлячись невістці Інні в обличчя, задоволенно промурмотів:
    - Та ти розповідай, розповідай вже, а то терпець мій урветься, яку подлянку ти там вигадала? Га?
    - І зовсім не подлянку, - видавнно образилася невістка Інна, - а геніальний план, яким чином провчити мого хазяїна, і втерти ніс твому шефові. Так слухай. Ти сам казав, що мій шеф майже повністю у тіні, і тому більшу часть грошей тримає не у банках, а по різних схованках, а може і у одній великій. Ось твій шеф і повинен про це дізнатися, а як дізнається, справа за тобою і твоїми хлопцями. Влаштуєте напад, і вичистите схованку із грошима, а може і декілька схованок до останньої копійчини. Як це здійснити, ти значно краще від мене знаєш, бо справжній профі у таких справах. А як із твоїм шефом бути, сам вирішуй, передати пограбоване йому, чи залишити собі. Я б особисто залишила, бо шеф твій така падлюка, що хоч раз і його варто провчити. А хазяїнові моєму настануть кранти, повні. Гроші ж тіньові, щоб повернути їх до відповідних органів не звернешся, прийдеться проковтнути та йти у старці. Бачиш, яка порада моя. Якщо скористаїшся нею по повній, то і грошей по повній отримаєш, і сам долларовим мільонером станеш.
    Глибоко запалі очі грабіжника по-вовчому спалахнули, а у відповідь їм, по тигрячому жовтими вогниками спалахнули очі невістки Інни.
    Як спланувала, і сталося, а вже за три місяця по тому, отримала вона від злочинця великий стос стодолларових купюр, не мільони звичайно, але повністю достатньо для того, щоб облаштувати власну справу, яку трохи пізніше вона і здійснила. А те що не дісталася у ній захмарних висот і знову пішла служити на нового хазяїна, то вже була не її провина, а її біда.
    Ось саме на цьому і зупинилася невістка Інна, впевнившись, що домовляння із злочинцями дає більше шансів на успіх, ніж звернення до міліції. Вона вже і прикидувати почала, яким чином відшукати злочинців тих і здійснити перший контакт із ними, як поводитися, а головне, як завоювати прихильність їхню, та тут задзвонив телефон, і вона вистрибнувши із глибокого м'якого фотелю, вже за мить прокричала у рурку на всю потужність легенів:
    - Я слухаю! Слухаю я! Говоріть, та що ви мовчите? 

Додав: вершник (11.03.2016) | Автор: © Юрій Іванов
 
Розміщено на сторінці: Проза

Поділіться цією новиною у Фейсбуці або роздрукуйте:

Переглянули твір - 1441 чол.
 
  
  у Вас # закладок

Автору за твір:

 



Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 2
avatar
1
1 Лілія • 12:17, 13.03.2016 [Лінк на твір]
Спасибі за насичену прозу.
avatar
0
2 вершник • 18:18, 13.03.2016 [Лінк на твір]
Щиро дякую за увагу і розуміння


Додати коментар:

Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ComForm">
avatar


ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин

(50 коментарів Ви можете переглянути на сторінці "НАШ ТОП ++")
leskiv: Єдине, що залишилось в українців зараз, це - віра в Господа. Наші "друзі" знову вже вкотре зрадили нас.

leskiv: Оптимістичний, життєстверджуючий вірш. respect


leskiv: Щиро дякую. s-7


     


Форма входуу
ОНЛАЙН - РОЗМОВНИК    
    (міні-чат)

    АВТОР-АДМІН САЙТУ: Facebook,
    Instagram,
    Viber: 0680839579
    E-mail: vagonta@gmail.com


НАЙПОШИРЕНІШІ
КЛЮЧОВІ СЛОВА
Copyright MyCorp © 2006 Хостинг від uCoz