Прийшов до хати. Розчинив дверцята благенької платяної шафи і оглянув свій малочисельний невибагливий гардероб. Вихідний костюм, зшитий у райцентрі до випускного вечора у школі відразу забракував — похорони — це жахливо і зовсім не привід чепурится, хоч якось. Але й у звичних трениках і футбольці з'являтися на очах багатьох людей не варто. Треба одягти щось пристойне і в той же час непомітне. З пристойного в нього виявилися дві речі - чорні брюки в яких здавав екзамени у старших класах і темнобрунатна сорочка, вже трішки замала для нього, але не настільки, щоб звертати на такі дріб'язки увагу. Розклав на столі стареньку, але ще лостатньо міцну ковдру із сукна, увімкнув до розетки праску і вже десь за десять хвилин уважно оглянув себе у дзеркалі. Власний вигляд його задовільнив. Все за задумом. А тепер добре начистити черевики і можна вирушати. Ой, та тільки навіщо? Лише для того щоб впевнитися, що Галя мертва, і він вже ніколи і ні за яких умов не почує її дзвінкого срібного сміху і не побачить широкої і щирої, по-справжньому сонячної посмішки на її милому, знаному до найменшої дрібної рисочки обличчі. Не хотів, це так, але не піти на похорони Галі не міг. До того ж почав відчувати свою провину за те, що так все трапилось, що не був наполегливим, як належить закоханому чоловіку, що, як і Галя, підкорився рішенню її матері і не чинив ніякого спротиву від'їзду своєї коханої до міста. І навіть вже потім не виборював своє кохання, як належно. А коли вона не писала йому, хіба не варто було замість образи поїхати до неї і, хоча б на колінах вмовити не полишати його. Але гординя перемогла. І тепер вже нічого не виправити, не повернути, а залишається тількі одне - піти і віддати останній борг коханій, по-справжньому і вперше у житті, людині.
Вийшов з хати, спустився з ганку, оглянув свій квітник. Троянд звісно вже не було, але залишилось ще кілька великих схожих на вгасаюче полум'я темночервоних жоржин і хризантем, блідих і примарних. Хризантем він не полюбляв, бо не живими здавались вони, а штучними. І не йому одному, адже ж не дарма ще у раньому дитинстві почув від когось, що личать квіти ці не весіллю, а виключно похованню. І ось тепер стали вони на пригоді. Пішов до літньої кухні і взявши великого ножа, зрізав шість жоржин і вісім хризантем. Ось лише тількі ці квіти він і був в змозі принести на проводи у останню путь бідній Галі, що нічого вже не побачить і не почує і ніколи до нього навіть мимохідь не всміхнеться.
Раптом він завмер у роздумі, бо згадав, що не тільки квіти може принести Галі на проводи у останню путь, а ще щось, придбане ним у якості подарунку після від'їзду Галі до міста, бо сподівався на зустріч із нею у найближчий час, який насправді так і не настав, бо кинула його Галя і обрала іншого, а йому навіть і слова не сказала на останнє — посоромилась мабуть.
А що, як покласти невручений подарунок до галиної труни, - майнуло у голові, - адже його було придбане для саме неї, хай і залишається із нею назавжди, як спомин про нього, що так колись її кохав.
Розумів, що не розумно поводиться, та перебороти бажання свого не зміг, тому підійшов до комодику, потягнув ручку шухляди на себе і вже за мить тримав у руці маленький полієтоновий пакетик, в якому тільки і було, що кілька блискучих дрібничок: тоненька срібна каблучка із прозорим камінцем блакитного забарвлення і маленькі також срібні сережки і з точнісенько тими ж камінцями. І камінці не випадково були вибрані ним саме такі, за відтінком вони дуже вже нагадували галини очі. Розкривати пакетика не став, а відразу поклав до нагрудної кишені сорочки
Ну, ось і все, можна вирушати. Він так і намагався зробити, та все ніяк не наважувався. Зустріч із мертвою Галею лякала його, але раптом поривом вітром донесло від Галиної хати надриваючі серця звуки траурного маршу, що із усіх сил вигравав місцевий духовий оркестр, складений із пенсіонерів і старшокласників, справжнім ентузіастом цієї справи Опанасом Мусійовичом, колишнім оркестрантом військового оркестру, списаним із нього, як за віком так і слабким станом здоров'я.
Похопцем залишив двір, причинив за собою хвірту і попрямував на зов траурної мелодії через дві вулиці, що відділяли його і галину садиби. Ще здалеку побачив катафалк, і кілька автівок, а оточувала їх чималенька юрба односельців. В переважній більшості були це літні жінки і маленькі діти, які особливо охочі до таких видовищ.
Ворота садиби були навстіж розчинені. Перед ганком на стільцях стояла світла лакована труна, надто завелика, як йому здалося для тендітної Галі. Він забажав підійти поближче та між ним і труною щільним заслоном стояла юрба. Тому й зупинився на мить, вирішуючи, що ж йому робити за таких обставин, і раптом відчув, як хтось смикнув його за рукав сорочки. Різко обернувся і побачив перед собою Ладу. І була вона не сама, на лівиці її примостився білявенький, ще зовсім маленький хлопчик, на вигляд не старший ніж рік чи півтора. Звідки вона тут і хто цей малий, що міцно тримається за її шию? Адже із тіткою Тамарою, вони ніби то зробили усе, щоб Лада ні у якому разі не дізналася про поховання Галі. А тепер вона тут, яким чином, звідки дізналася? І не сама. Хто цей малюк? Та невже ж синочок Галі? Та певно, що так. Он як сусіди до нього придивляються. Та Лада добре тримається, ніби і не помічає нахабних поглядів. Він страшено зніяковів, жодна думка не приходила до голови, та Лада, зрозумівши його стан, одним помахом вільної руки зупинила всі його марні намагання:
- Не питай ні про . Мені все відомо. А це синочок галин. Бачиш який гарненький. Та тепер круглий сирота. Хлопець уважно придививсь до малюка. На Галю він був зовсім несхожий, та щось знайоме проглядалося в його рисах. Але що саме, до нього так і не дійшло.
Поділіться цією новиною у Фейсбуці або роздрукуйте:
Переглянули твір - 1258 чол.
у Вас # закладок
Автору за твір:
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 0
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
kraynyuk46:Так, зло і підлість трапляються серед людей. Але, на мою думку добрих, чуйних людей більшість. Вони підтримають і допоможуть. Треба вірити в к
у Вас 
