Добре було все прописано тіткою Тамарою, майже бездогано, та життя частенько піднкидає людям зовсім неочикувані події і збіги обставин.
Ось і тієї ночі, як раз на середені неосновної вузенької траси між селом і райцентром, якою за стратегичним задумом тітки Тамари, мала їхати Лада, щоб ні у якому разі не зустрітися із похороним кортежем Галі, прорвало водовідну трубу та так, що довелося негайно викликати бригаду ремонтників, озброєну потужним ескаватором, який менш ніж за годину перетнув трасу глибокою траншеєю. І тому, коли до цього місця під'хала автівка із Ладою, керована молодим та вже досвіченим водієм Сашком, ремонтні роботи були у самісенькому розпалі. Тітка Тамара, що хоч суворо і наказала Сашкові оминати центральну трасу, але причини наказу не пояснила, щоб той, не дай то Боже, не вибовтав Ладі чогось зайвого, ось Сашко і не дуже вже переймався пошуками можливих варіантів, зіткнувшись із перепоною, а відразу різко розвернувся і помчав у бік основної траси. Кілька хвилин і всіх справ. По новенькій широкій трасі їхати було легко і зручно. Поперше, не треба придивлятися до стрічних автівок — чи не зачеплять, а по друге, новий асфальт гладенький без жодної вибоїни чи вимоїни, і мчати по такому було саме задоволення.
Боковим зором і Сашко, і Лада помітили стрічний чималенький кортеж автівок, що промчав повз них. В голові був автобус, так званий катафалк, на якому перевозять небіжчиків, а позаду рухалось більше десятка легковушок. Серед них були дві “волги” - одна біла — друга чорна, інші ж в переважній більшості набагато старші за віком, п'ятірки, сімки, «москвичонки», і навіть вже зовсім благенька не одноразово перефарбована “победа”.
-Хтось помер! - миттєво майнуло в голові у Лади, та відразу і забулось. Її ж це аніяким чином не торкалось. Проїхали ще близько кілометру і раптом побачали на узбіччі з протилежного від них боку постать огрядної високої жінки поруч із білою “волгою”, що помахом руки намагалась їх зупинити. Водій Сашко запитувально подивився на Ладу, адже у їхньому екипажі вона була головною, і та, хитнувши головою, промовила:
- Зупинись! Може вона поспішає кудиcь. Не кидати ж її на призволяще. Допоможемо.
Сашко різко загальмував, автівка зупинилась, і Лада вибравшись назовні, попрямувала до жінки дізнатитись, що трапилась з її автівкою. Трохи наблизившись, дівчина побачила, що жінка не одна, біля її ніг стояв малесенький хлопчик, тримючись ручкою за спідницю жінки.. Побачивши Ладу, жінка мимоволі зробила кілька кроків назустріч. і хлопчик, що ще нетвердо тримався на ніжках, впав і тихенько заскиглив.
- Бідолашний, - майнуло в голові, - забився мабуть і скиглить. Але ж чому так тихо? Невже боїться? А кого? Та певно цієї жінки. І тінь неприязні мимоволі огорнула мозок. Але потім, глибоко зітхнувши, Лада примусила себе не робити занадто швидких висновків, на які її частенько штовхала запальна вдача.
- Ні, - заспокоювала вона себе, - перш ніж робити якісь висновки, треба для початку поспілкуватися, розібратися, що і як. З такими думками попрямувала Лада до жінки із хлопчиком і промовила наблизившись:
- Добридень. Що із вами трапилось?
- Та таке лихо, - заметушилась жінка, вода у радіаторі вскіпіла, мов у самоварі, Так сичить, так парує, що ось-ось розірве усе вщент.
І вона вказала рукою на автівку, над якою і дійсно здіймалася завіса білої пари.
- А де ваш водій? - запитала Лада.
-Та ось він перед вами, - криво всміхнулася жінка і ткнула себе в груди, а потім додала: - взагалі це справа мого чоловіка, та ось сьогодні прийшлося таки і мені за кермо сісти. Нещастя у нашій родині, справжнє горе, синочок наш єдиний загинув у автокатострофі, а разом із ним і невістка. Та не сама — вона вже на четвертому місяці вагітності була. І лікарі казали, що хлопчик мав народитися, а тепер ми із чоловіком одні на увесь Божий світ...
Чоловік мій — колишній війсковий, міцний, мов та скеля, завжди був, та все ж до кінця так і не витримав випробувань. Бо відразу після поховання синочка нашого сердечний напад із ним трапився. Тепер у лікарні в реанімаційному лежить. Тому труну із невісткою повинна везти я сама без нього. Та ще і оцей під ногами плутається. Навялився на мою голову. Хіба до нього мені, та іще у такому стані?
- Він ваш онучок? - не втрималась від запитання Лада.
-Та хто його зна, - знизала плечима жінка, - онучок він, чи байстрючок. Ані від тата, ані від мами жодної риси не успадкував.
-Таке буває іноді, - вирішила заспокоїти жінку Лада, - що частенько немовлятка народжуються схожі на бабусь чи дідусів...
- Коли б воно так було...- зітхнула жінка, - коли б так. Та на жаль ні, на превеликий жаль, бо я бачила фотку батька ось цього і вона ткнула пальцем у бік хлопчика. Мов дві краплі води...О-хо-хо — мов дві краплі. Одні тількі очиська поросячі чого варті, Де ще знайдеш такі? Та ніде. І це не пуста підозра. Невістка моя зустрічалась колись із цим вузькоглазиком. Матір невістчина казала, що те по-дитячому було, не по-справжньому , а виявилось он як. І що ж мені тепер із цим байстрючком робити? Ростити, немов свого? Не можу! Розумієте, не можу...Та годі про це. Воно вам мабуть і не цівкаве Якщо зможете допогти, допоможіть, а як ні, хтось інший допоможе.
- Чому ж ні? Допоможемо. - запевнила жінку Лада, - обов'язково. Водій у мене екстракласс. Все знає і все вміє. Правда, Сашко?
-Та правда, правда! - зніяковіло промурмотів Сашко, що дуже соромився, коли хтось вихваляв його занадто, - Хвилин за десять певно і впораюсь. А ви тут почекайте. І краще на узбіччя зійдіть. Автівки тут, мов скажені, носяться. А до речі до якого села ви так поспішаєте, може до... - і водій назвав село її рятівника, бо не отримав наказу від тітки Тамари приховувати від Лади факт поховання Галі, яку знав ще з дитинства і в яку таємно був закоханий, як і багато інших місцевих хлопців.
-Так-так! - підтвердила його слова огрядна жінка, - саме туди. Ой, лишенько мені, коли б чоловік здоровий був, хіба б я потільопкалася через пів-країни. Сам би, без мене впорався...
Почувши запитаняя Сашка і відповідь жінки на нього, - Лада придивилася уважніше до малесенького хлопчика біля спідниці жінки, і у голові вибухнуло:
- Божечки! Та як я відразу не здогадалася, на кого схожий цей нещасливий із власною бабусею малий. Та на нього... Звісно ж на нього, мого коханого, з яким от-от, попри усе, прийдеться мені розлучатися. А із цією загиблою невісткою він точнісенько колись зустрічався, та що з того, це ж колись було. Невже ж ревнувати стану до загиблої? Та яка ж я після цього нікчема!..
Лада хитнула головою відігнала недобрі думки і запитала у огрядної жінки: - А до речі, як звали вашу загиблу невістку?
- А навіщо це вам? Ну, Галею. - знизала плечима огрядна жінка.
- Та певно, що так, Галею, - підтвердив слова жінки водій Сашко, - і додав, - який жах! Вона ж у нашому селі першою красунею була. І всі хлопці, як один, були у неї закохані, і я теж. Та вона гордою була, нікого до себе і на гарматний постріл не підпускала. Хіба ось тільки... - почав було водій, та раптом подивився на Ладу і замовк. Він же добре знав із ким приїхала до села ця струнка добре вдягнена городянка. І його Сашкова начальниця, до того ж рідна тітка обранця Галі, якому колись він так заздрив, ніколи не вибачить йому цих відкровень. Ні, від гріха треба триматися подалі, вирішив Сашко і замовк, похмуро опустивши голову і нікому не дивлячись у вічі.
Та це вже зайвим було, бо Лада добре усе зрозуміла і саму ситуацію, і стан Сашка, а головне те, що її обранець разом із своєю тіткою обвели її вкруг пальця. Та вона не образилась на них за це, бо ж вони,.. та що там вони... Це саме він, її єдиний, хотів вберегти її розхитані недавніми жахливими подіями нерви, у рівновазі. Це саме він намагався не дати їй зануритися у журливі думки з приводу, хоча і чужої та все ж смерті, до якої вона нещодавно була так близька. Це багато чого варте. Багато чого. І серце Лади наповнилося вдячністю своєму рятівникові і найжаданішому у світі. І її раптом, мов блискавкою, вдарило::
-Та мені ж поталанило, неабияк поталанило. Із моїм єдиним і жаданим мені довго не бути. Я ж відразу вирішила, що ані за яких обставин не стану перетинати йому життєву путь, а ось із малюком, справжньою копією його, я при бажанні зможу завжди бути разом, адже рідній, та хто його зна, може і не рідній, бабусі він завжди буде не до серця, і вона віддасть його будь-кому, аби тільки не бути із ним поруч.
- Ну, як так, то до справи. Нащо околицями блукати? Усе буде добре. Я відчуваю: усе.
Лада тряхнула головою і знову звернулася до огрядної жінки:
- А можна я вашого хлопчика на руки візьму? Здається він вже і втомився стоячи. Малий ще. І такий гарненький, такий розумничок. Ну іди іди до мене...
І хлопчик, відірвавшись від спідниці жінки, охоче пішов до Лади І та підхопила його легеньке тендітне, але вже налите силою тільце, і притулила до грудей.
- Ой, та які ж ми серйозні, та які ж в нас бровенята зведені, навіть смужка поміж ними вирізнилась... - ніби то жартома і в той же час уважно приглядаючись до хлопчика, що міцно обвивав її шию, прощебетала Лада
І диво дивне — бровенята розійшлися, вузенькі поросячі очиська перетворился на ледь помітні шпаринки, а на, до того стиснутих у вузеньку смужку вустах, засяяла, мов те сонечко, щира і безтурботна дитяча посмішка, і Лада відчула, як малий ще міцніше притулився до неї. І їй стало так затишно, так спокійно. А у голові не вщухала думка:
-Та який же він схожий... на нього... мого рятівника і найріднішу у світі істоту. Мабуть і має якусь рацію ця огрядна жінка, що не бажає визнавати його за свого онука. Та я визнаю його своїм за будь яких умов, за будь яких. Хіба важливо, хто він насправді, до серця він мені, до серця, і це головне.
А загибла невістка цієї жінки, його матір, справді була колись із ним, моїм любим. І певно кохали вони одне одного палко. Та не склалося. А тепер вже пізно про щось казати. Було поміж них серйозне щось, чи ні, хто ж тепер відповість. Скоріш за все, ні. Адже він спочатку такий необізнаний був у цих справах. А може поміж них, все ж, мов лісова пожежа, трапилось, за єдину мить. Ну, не буду заглиблюватися, і ні до чого це мені. А може переді мною саме те диво про яке я читала колись. І вона згадала...
Одну дівчину силою видали за нелюба, а до того та мала коханого хлопця. Часи були суворі і аніяких близьких стосунків поміж закоханими до шлюбу бути не могло. Так і в цій історії — палко кохалися дівчина і хлопець, та за дозволену межу не ступнули аніразу. До того ж, після першої шлюбної ночі із нелюбом слуги носили по всій місцевості закривавлене простирадло, яке мало свідчити про повну непорочність нареченої. Та ось настали перші пологи молодої дружини, і в неї на диво усім народився хлопчик в усьому схожий на її колишнього коханого. Ревнивий нелюб розлютився і жорстоко відлупцював ні у чому не винну дружину. Потроху все зоспокоїлось, до того ж молода жінка завагітнила удруге. Нелюб очикував, що другий синочок в усьому буде схожий на нього. Та знову сталося не так, як бажалося. І другий хлопчик був в усьому схожий на того першого коханого, від якого силою відірвали колись дівчину. Нелюб розлютився ще сильніше і вигнав дружину із двома маленькими хлопчиками із замку , в якому мешкав. Більше ані своєї дружини, ані її синочків нелюб не бачив і навіть не чув про них. А десь вже під старість один мудрець подорожній, що завітав до нього на ночівлю просвітив його, та вже пізно.
-Таке траплячється, хоча і не часто, що іноді діти у жінки народжуються схожі не на її чоловіка, а на того давнього, єдиного, обраного її серцем. Надто палке було кохання і воно виявилося сильніше за природу. Нелюб уважно вислухав мудреця, а наступного ранку, слуги не добудилися старого нелюба, бо той давно вже був мертвий.
Невідомо скаільки б поринала Лада у думки і мрії, та огрядна жінка опустила її на грішну землю:
- Ну, здається все, мотор дирчить. Давайте мені малого, і буду рушати, бо вже і так запізнилась.
Від несподіванки Лада здригнулася, та швидко прийшла до тями і перевела погляд на малого, а той вже міцно спав, пригорнувшись до її грудей.
- І в цьому щастить мені, - подумалося їй, - не треба повертати малого бабусі. Хай їде сама, так їй зручніше буде.
І Лада потихеньку, прикладаючи палець до вуст, щоб часом не пробудити малого, хрипко прошепотіла:
- Рушайте, шановна, рушайте. А ми за вами слідом, аж до самого села. Неможливо кидати людину напризволяще за таких обставин. До того ж у нас аніяких вже таких важливих справ у райцентрі нема. Вирішімо наступним разом.
Огрядна жінка відразу ж погодилася залишити малого із Ладою. Вони розійшлись по автівках і рушили. Увесь час малий спав, і жодного разу, навіть коли вже навіть сильно трясло на вибоїнах і колдобинах, не прокинувся...
Поділіться цією новиною у Фейсбуці або роздрукуйте:
Переглянули твір - 1153 чол.
у Вас # закладок
Автору за твір:
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 0
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
