***
І тут у суцільне галасіння втрутився хрипкий пронизливий крик галиної свекрові і націлений він був вже не на нього а на галину матір:
-Так, ось ти яка разом із своєю дочкою підступницєю! Обвели удвох мого синочка-дурника круг пальця. А я відчувала, а я не хотіла цього шлюбу. Та де там! Смазлива на личко Галька твоя була! Ох смазлива! А чоловіки на такі речі падкі. Ох і падкі. Тому і не втримала синочка свого, не втримала..
- Галочка моя найкраща! - казав він - не відступлюся від неї.
І мій чоловік, старий та дурний теж розум останній втратив:
- Хай одружується, - мені казав, - хай одружується. Галя така мила, така юна! І так синочка нашого любить. А мені аж кортить побачити онучків наших майбутніх . Вони ж справжні янгелятка будуть від таких батьків вродливих. Я вже тільки і мрію про них... тільки і мрію.
Тьху, дурний! І з таким більш ніж двадцять років прожила, а тепер і до самісенької смерті доживати маю, без синочка, без онучків! Божечки, божечки, та защо? Ой,сину, мій сину! Нащо одружився ти із голодранкою, вона ж тебе обхитрила, вона ж тобі зрадила, вона ж тебе до смерті довела... Тільки вона...
Тут вже не витримала галина мати і заголосила:
- Та як у тебе тільки язик повертається про мою загиблу донечку-красуню так висловлюватися?
Хочете знати людоньки добрі, як все насправді відбулося? Хочете? Так я вам розповім. Усе, як на духу, розповім. Так от... Галочці моїй тільки п'ятнадцять було, коли син оцієї стерви її охмуряти почав. Та Галочка трималася, нічого зайвого не дозволяла йому, бо вихована не у блуді була, як оце твій! - і галина матір спрямувала тремтячий вказівний палець у бік галиної свекрові і продовжила:
- Це саме твій і звабив її підступно, підпоївши якоюсь гидотою. Чи не так? Мовчиш. Бо правду кажу. А тепер слухай далі, і ви людоньки слухайте, нехай аніяких таємниць не залишиться, бо нащо вони тепер, як Галочка, кровиночка моя вже мертва!.. А син ось цієї... -
і знову тремтячий вказівний палець галиної матері хіба що не встромився в галину свекров: - Це саме твій синочок заманив донечку мою, ще зовсім дівчинку, до своєї компанії. А там підсипав до бокалу із шампанським якоїсь гидоти. Галя напочатку навідріз відмовилась пити щось спиртне, та уся підступна компанія разом із синочком твоїм підняла її на сміх, мов поводиться, як зовсім маленька. Ось Галя і випила увесь той бокал клятий одним духом, щоб доказати усім, що вона вже доросла. А потім від тієї гидоти, що твій синочок донечці моїй підсипав, втратила Галочка свідомість, повністю, а як до тями прийшла, зрозуміла, що і честь свою жіночу втратила. Ось воно, як усе насправді відбулося. Галочка моя відчайдушна була і того ж дня на синочка твого заяву до міліції подала. І засудили б його, як гвалтівника неповнолітніх, та ні, ти, стерво, витягати синочка взялась — і Галочку вмовляла і від мене днями не відходила. Галочка ні за що б не погодилась, та я слабкішою від неї виявилася. І не тільки сама погодилася усю цю ганебну для Галочки моєї справу шлюбом залагодити, але й ще донечку свою вмовила із твоїм негідником до шлюбу піти. Чи не так кажу, стерво? Мовчиш — значит усе так і було. А чому погодилася моя Галочка? Та тому, що дізналася вже про свою вагітність. А вишкрябати життя ненароджене навідріз відмовилась. А ти, стерво вже після народження Галею цього вузькоглазика і мені і їй дорікала, мов Галочка його на стороні завела. Навряд можливо було таке, бо синочок твій від неї ані на крок не відходив, бо ревнував страшено, а проте, як і прада, що вона віл цього понесла, - і вона знова штрикнула палцем у його бік, - не засуджую її, вона ж кохала його, по сравжньому, до нестями, а синочка твого тільки що терпіла — через силу. До цього я ніколи прихильна не була, бо ненавиділа страшено, це правда. Та правда і те, що на відміну від синочка твого він не гвалтівник і до Галочки завжди, мов до королевни, ставився, бо за цілісенький рік, а я за цим пильно спостерігала, на тілі Галочки найменшого засосика, або синця не залишив. А перебуваючи із покидьком твоїм, Галочка, донечка моя, тільки те і робила, що кремами їх замазувала.
Галина свекров терпіла слововив галиною матері, бо крити було нічим, та під кінець все ж не витримала і знову вибухнула: - Та хто б там вякав про цнотливість? Ти ж перша розпусниця на усю округу. Скільки співмешканців у тебе перебуло і скілька ще буде, ніхто і не порахує. Я з тобою вже два роки спілкуюсь, хоча б краще очі мої ніколи тебе не бачили, і завжди ти, мов кішка драна, уся в синцях і забоях а одного разу і з переламаною рукою навіть. Не аби які пристрасті мабуть у твоїх співмешканців були... Ох і далеко синочку моєму загиблому до них, ох, далеко!.. Та годі! Зараз не про це. Не хотіла на людях у день похорон казати, але, як ти почала, то і я продовжу.То ж слухай, і ви людоньки добрі слухайте, усю правду, таку якою вона насправді була. Вкоротила твоя Галька віку синочку моєму, ох і вкоротила. Це ж саме вона його примусила їхати відразу після дня народження, не давши і відіспатися, хоч трохи. А чому? Та тому, що дуже вже про вузькоглазика свого не у шлюбі зачатого вболювала, бо недужого у баби і діда залишила. Так, не полюбляла я його, і чоловік мій ще більш від мене, не полюбляв, бо не справжній онучок він наш, а зозулятко Галькою шльондрою, такою ж, як і ти, стерво, до нашої родини підкинуте. Але доглянутий він у мене був на усі сто, я ж, на відміну, від інших порядна жінка. Та Галька все одно, не довіряючи мені, погнала чоловіка, синочка мого, у дальню дорогу, і, як виявилось, на смерть. І що ж тепер? Від синочка мого майже нічого не залишилося. Тіла його мені не показали навіть, чоловік мій заборонив, щоб не знепритомніла. Так і поховали у закритій труні. Зате Галька твоя, хоч і мертва, та на вигляд ще справжня красуня. Чи справедливо це? Та ні у якому разі. А в живих тільки два вузькоглазики залишилися. Один ось тут перед вами, - і вона ткнула пальцем у його бік, - батько, а другий на руках он у тієї доброї жінки, що хоч не на довго позбавила мене від його небажаної присутності, син. І що мені тепер робити? Цього маленького ненависного вузькоглазика доглядати до останніх днів, бо завдячуючи підступності Гальки твоєї вважається він онучком моїм. А я не хочу, чуєш, не хочу. Бо він не мій, не мій!. Може ти візьмеш? Відвертаєшся? Та знаю, знаю, і тобі він не до вподоби.
Після цих слів галиної свекрові юрба жінок знову загула, мов бджолиний рой, та тому, що водночас, жодного слова з гуду того вирізнити було неможливо. Він стояв на виду в усіх пригнічений і безпорадний. Сперечатися чи виправдовуватися не міг і не хотів, та як би і схотів, хто б його став слухати. Збуджені жінки зиркали у його бік з неприязню і осудом. І раптом він почув за спиною вже зовсім близько голос Лади. Оглянувся і побачив її із маленьким хлопчиком, що пригорнувся до неї, як до найріднішої істоти і дивиться на все вузенькими поросячими очиськами, саме такими, як у нього. Ні, не дарма дві пригнічені горем жінки, вважали цього хлопчика його сином. Схожість дійсно була, але як таке могло трапитися він не розумів, адже з Галею були тільки дитячі любощі, а до справжніх стосунків ніколи не доходило. Бо надто малі були, надто наївні. Особливо він у чотирнадцять років. Це тільки із Ладою нещодавно відчув себе справжнім чоловіком, а до того був тільки недосвіченим у таких дорослих справах хлопчиком.
Поділіться цією новиною у Фейсбуці або роздрукуйте:
Переглянули твір - 1756 чол.
у Вас # закладок
Автору за твір:
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 0
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
