А тітка Тамара тим часом, висловивші усе, що накопичилось в ній під час довгої труської дороги на адресу свого ледащого чоловіка, що і пальцем не здатний поворохнути навіть заради неї, замовкла і поринула у розмірковування далекі не тільки від цієї дороги, але й від людей, що перебували на данну хвилину поруч із нею. І торкалися вони її дорослих дітей, сина і доньки, що повивчившись давно вже полишили родинне гніздечко. Син Олександр, здобувши фах ливарника у Жданові,там же і працює. Двадцять шість, а вже начальник великого цеху. Одружений. Отримав трикімнатну квартиру. Двоє діточок. Два синочки. Старший п'ятирічний Славко, непосидючий шибенник. Як повз чого пробіжить, так обов'зково зачепить і розіб'є. Вихователька у дитсадочку вже і в кут його ставити втомилася. Рукою махнула і вирішила, якщо вже вродилося таким перекати-полем непосидючим, нехай таким і росте. а її все це нехай обходить. Хіба можливо за таку мизерну платню такі пекельні муки терпіти. І ось вже другий рік зростає Славко без жодного дорослого піклування. Усе навкруги себе трощить, а сам жодної подряпини, жодного забою за увесь цей час не отримав, бо вправний і точний у кожному русі. А вже розумник який. Читає не по складах, а по-дорослому, рахує не до десяти, а до самої тисячи. Тітка Тамара гостювала минулого року у сина і раділа за старшенького Славка. Дуже вже той нагадував її саму у тому ж віці. І добре, що на відміну від її суворих батьків, що намагалися обмежувати її у кожному русі, невістка і син ставляться до непосидючого чада поблажливо і з порозумінням. І тому зростає він вільно, без цькувань і заборон, а завдяки цьому досягне мабуть свого призначення у повному обсязі, а не так як вона на половину або чверть.
А ось молодшенький трирічний Богданчик, і вдень і вночі був для неї болючою скалкою, що терзала її душу, позбавляла спокою. Слабенький кволоий, ходить, ледь-ледь похитуючись, і швидко втомлюється. Тому ще і досі на прогулянку не ведуть його за ручку, а вивозять у візочку. Говорить нечітко непослідовно і зрозуміти його важко. В кого це він такий і навіщо, журиться тітка Тамара. І йому бідолашному важко, а як важко із ним батькам і навіть їй, бабусі, що мешкає так далеко від нього. А ще турбує і навіть ображає те, що і син, і невістка приховують від неї правду про Богданчика. Говорять
лише навкруги та навколо, а від прямих запитань про молодшенького онука завжди ухиляються. І дарма так роблять. Бо у неї ж зв'язки і не аби які, саме у медицині. Дві кращі подруги по навчанню перебуваюь у шлюбі із світилами цієї царини. — Катруська із головним лікарем дитячої обласної лікарні, а Наталка із доцентом невропатологом у медичному інституті. Тільки гукни — і прилетять на допомогу. Але мовчать син із невісткою, і не достукатися турботливій бабусі до них...
Ох-хо-хо! Ох-хо-хо! - зітхає з цього приводу тітка Тамара і крутить заклопотаною у вічних справах головою. Кілька хвилин сидить у підводі із заплющеними очима, та ось вже інші турботи, інші клопоти випливають із середини назовні. І стосуються вони на цей раз дочки-улюблениці Ганусі.
- Ну, як можливе таке , - запитує у самої себе тітка Тамара, - щоб молода, вродлива, освічена жінка потурала усім забаганкам повної нікчеми? Ох, не розумію я цього... Гнати, гнати треба його під три чорти, а вона замість цього панькається із ним. Що ж ти робиш, Ганусю, недолуга моя, що ж ти робиш? Він собі життя занепастив, а тепер і за твоє узявся. А ти тільки радієш цьому! Та ще й у кожному листі до мене пишеш: - Божечки! Яке це щастя! Повернувся до мене, повернувся! Тьху! - тільки і можна сказати, рядки такі читаючи. А тепер поміркуй, Ганусенько, хоч трішечки, звідки це він до тебе? Та із заслання? А де до цього був? Під слідством. Ледь, ледь до таборів не запроторили. Лише у останню мить зглянулися над ним, бо слабкогрудий, не витримає суворих умов ув'язнення. Та що там зглянулися? У відповідних органів про такі речі мова ніколи не йдеться. А все робиться із розрахунку. Помре бідолашний, а на Заході такий галас підіймуть, що, як то кажуть, мамо, не горюй. А це для імиджу великої держави шкідливо. Хай краще на волі з усіх боків вкрай обмеженій побідкається, то може і сам, як то кажуть поміж нами зоотехніками, копита відкине, це найгірший, але найсправедливіший варіант для нього. Бо, як напаскудив, відповідай по повній! А найкращий та найменшймовірніший, бо дуже вже впертий і гонористий, покаятися і визнати всі свої хиби і помилки і повернутися до лав будівників, хоча вже край підтоптаного та все ж соціалізму, як то прийнято тепер про нього висловлюватися із людським обличчям. Яке воно насправді обличчя те, усім добре відоме, та як іншого немає, то і таке згодиться. Живемо ж усі і лиха не знаємо. А він, і такі, як він, воду каламутять. Підточують підвалини буття. І мабуть найбільшу насолоду йому принесе йому та мить, коли обрушиться і залишиться самісенька руїна. Ганьба йому за це, ганьба! А як йому, то ї Ганусі моїй теж ганьба? Ні, не можу, адже ж вона найрідніша для мене. Олександр що? Син. Завів нову родину і нею опікується. А до батьків старіючих уваги в нього зовсім не багато. Та він і у дитинстві до нас не дуже уважний був. Поважати поважав, та й тільки. І вже змалечку власний шлях прокладав за своїм розсудом, якого в нього, правду кажучи, завжди вдосталь було. Увесь в батечка свого і мого чоловіка. Для буття це майже ідеально, бо завжди і добробуту у хаті і поваги від людей вистачає, а ось для душі усього цього все ж малувато. Я на вигляд он яка, справжній кремінь, нікому спуску не даю, будь кого здатна приборкати і підкорити. Та це лиш зовні. А всередині у мене ще й досі малесенька дівчинка якій не перепало у дитинстві і крихітки душевного тепла. Ось тому так і тягнуся до Ганусі. Для мене вона ще з пелюшок єдине сонечко, яке завжди разом, яке ніколи не зійде за хмари і не полише на самоті. Які ж ми близькі були, як ділилися усіма секретами, як довіряли одна одній. Гануся, як і Сашко, теж розумниця не аби яка була. Та на відміну від брата, тягнуло її не до точних наук, не до залізяччя, а до книжок із пригодами, а потім і віршами, до глибин граматики і не тільки української чи російської, але й до декількох іноземних, які вона не за програмами, а самотужки опановувала Саму тітку Тамару цікавили речі зовсім іншиі. Їй цікаво було ще змалечку спостерігати за комахами, птахами і тваринами. Відзначати, чим вони різні, а чим однакові. Заглиблюватися у їхню поведінку і дізнаватися про їхні звички і уподобання. Їй би на біолого вчитися треба було іти. Та важкі родинні обставини змусили у чотирнадцять років полишити батьківську оселю і їхати до райцентру вчитися на зоотохніка. Це було не зовсім те, про ще вона мріяла, та все ж найбільш близьке для неї, ніж щось інше. Звичайно, навчання можливо було продовжити і заочно, та тут запальну натуру її підхопили нагальні виробничі справи, яких на тваринцьких фермах завжди вище даху. За кілька років авторитет її зріс настільки, що за порадами до неї почали приїздити спеціалісти, а потім і керівники не тільки з усього району, але й і області. Кілька разів її перетягували до себе голови колгоспів і радгоспів і вона безтурботно змінювала місце проживання, бо була незаміжня, а тому не прив'язана до якогось родинного гніздечка.
Та ось на її шляху трапився такий собі сякий механізатор Дмитро. Тітка Тамара велика на зріст і кремезної статури була, а поруч із Дмитром тендітною здавалася. Оця зовнішня, а зовсім не душевна схожість мабуть мабуть і зблизила їх напочатку. Та трапилось так не відразу, а напочатку довго приглядалися вони дне до одного. Мабуть підсвідомо з'ясовували, хто і що із себе насправді уявляє. Так протривало півроку, а потім проводжаючи її із клубу, де вони дивились разом новий фільм, до гуртожитку, де вона, як зав фермою займала окрему кімнату, Дмитро нарешті наважився і зробив їй пропозицію, звичайно не так, як це за звичай робить герой коханець наприкінці кіношної меладрами, стаючи на коліно і простягаючи своїй обраниці букет червоних троянд, а чисто у своєму, лише йому притаманому дусі, легенько щтрикнувши ліктем свою супупутницю під бік і промурмотівши ледь чутно, а до того ж і хрипко: - А знаєш що? Може вже досить вештатися вечорами вулицями, немов ті малолітки, а зажити у власній оселі, як дорослі поважні люди. Ми ж такі і є насправді. Ти завфермою, я завмайстернею. У тебе кімната у гуртожитку, у мене теж. А із печатками з загсу, гадаю, нам двокімнатну у новому двоповерховому будинку дадуть. Я чув, що його вже за місяць здадуть. Ну що згодна?
Тітка Тамара, а тоді ще просто Тамарка, зиркнула на нього співлобу, хотіла спочатку під три чорти післати, за таке безбарвне недолуге залицяння, бо, як і всі молоді дівчата, не дивлячись на ранні солідні габарити і пацанськи звички, була вкрай романтично налаштована, все ж втрималась і відповіла йому згодою. І правильно зробила, бо інакше б так би навік залишилася у дівках. Дмитро, це вона підсвідомо відчувала, її доля. Однаково великі кремезні, вони ідеально підходили одне до одного зовнішньо, а внутрішньо теж, бо мали схожі уявлення і звички. До того ж тітці Тамарі поталанило, чоловік був значно слабкіший від неї за силою духу, і вона усі роки подружнього життя їм одноосібно керувала, і він в усьому слухвся її, тому і не прогадав. Поступово, з її великою допомогою вивчився на механізатора. А без неї навряд би таке сталося, бо на відміну від своєї дружини, що все схоплювала на льоту і тут же впроваджувала у правктичну площину, Дмитро мав розум неповерткий, і тому над кожним дріб'язком мав надовго замислюватися. Та дружина навіть такий серйозний недолік чоловіка перетворила на гідність, бо швидко зрозуміла, що як довго втокмачувати чоловікові щось, то воно вже закарбовується у ньому назавжди. І завдяки цьому здавав він в інституті найскладніші екзамени на добре і відмінно, визубрював цитати класиків марксизму-ленінізму, завдячуючи чому швидко став спочатку одним з найкращих політінформаторів, а троху пізніше членом парткому і навіть райкому. А як так, то і кар'єра його достатньо успішна була. До зірок не злітав звичайно, та у своєму рідному болотці задніх ніколи не пас. Головний механізатор, постійний член президій нарад різного рівня, досвічений впливовий номенклатурник. Ось такого чоловіка отримала тітка Тамара собі під пару. А іншу пару довелось би у країні велетнів шукати. Тільки як? Дорога ж до неї нікому не відома.
Тітка Тамара пребрала у голові всі подробиці історії свого заміжжя і знову повернулася думками при свою улюбленицю Ганусю, яка несподівано повела себе так, що підставила під караючий меч держави не тільки себе, але й своїх найближчих родичів - батьків - не останніх людей у районі і брата - не останню людину на величезному металургійному комбінаті.
- Божечки! Та що ж і як із цим робити? - жалілася собі тітка Тамара, - Гануся ж, як я вперта і ні за що від свого не відступиться. І треба ж було перетнутися шляхами моїй Ганусі із цим слабкогрудим божевільним. А напочатку, як я за неї раділа. Не розгубилася у чужому місті. Без жодної пвдтримки, або як прийнято висловлюватися блату, вступила до престижного столичного унівепситету, подалавши захмарний конкурс. А вчилась як! Завжди підвишену стипендію отримувала. Науково працею вже з другого курсу займатися почала і плідно. У кількох конкурас студентських робіт переможицею була. А до того ж факультативно відвідувала лекції і семінари з мов іноземних і почала робити переклади. Дуже вдалі — казали усі. Одним словом, так добре було, що краще вже й не буває. Так у трудах і турботах промайнуло п'ять років навчання. Настав час захисту диплому. І тут.... Тітка Тамара і досі здригається від цього — тут! Здригається та зробити щось несила. Так і як передбачити наступні халепи хоч якимось чином було. Ну, призначили їй керівника дипломної роботи. Ну, був з молодих та ранніх. Ще й тридцяти не виповнилось, а вже три роки, як доцент. І не якась там посередність, а сама майже що геніальність. В усякому разі Гануся так розповідала, додому приїджаючи, а очиська під скедьцями окулярів аж палали. А їм, батькам, що було робити, чуючи ці слововилови. Звичайно радіти, як донечці так поталанило. З таким, певно що захистить навідмінно, залишиться при університеті, вступить до аспирантури, отримає науковий ступінь, а тоді може і заміж вийде і почне обдаровувати щасливих батьків онуками. Певно так би і сталося, як би не закохалася їх Ганусенька у свого керівника аж по самісенькі вуха. Та не дуже впевнена була, що кохання взаємне, том уперше за життя і не поділилася з матусею, як завжди зазвичай це робила, про свої почуття. А та, дурна і недолуга, як звинувачує себе тепер тітка Тамара не здогадалася вчасно. Тому й пішло все шкереберть.
А напочатку непогано все пішло. Зарахували до аспирантури Ганусю, і вони, щасливі батьки, назбирали на перший внесок до житлового кооперативу, щоб їхня улюблениця не тинялася, як вони в її віці по гуртожитках, а мала власне гніздечко, і не якесь там вбоге у малометражці, а двокімнатне із окремими кімнатами і великими площами службових помешкань. А коли Гануся вселилася до раю свого двокімнатного, майже відразу обставили його імпортними меблями і поміняли ненадійну радянську сантехніку на надійну імпортну. Так минув рік, другий, і раптом дзвінок. Підхопилася, а рурці закеханий тремтячий голос давньої її подруги Майки, що працювала на технічній посаді в одному з відділів обкому: - Ти сама? - першими чином поцікавилсь Майка.
-А що? - захвилювалася тітка Тамара у відповідь, - Сама... А нащо ти питаєш про це?
- Дізнаєшся! - грубо гримнула на неї Майка, - А зараз визирни за двери та й подивись, чи немає когось поруч. А як впевнишся, що немає замкни двері і знову бери рурку. Я на проводі. Швидше, швидше! Не лови гав!
Тітка Тамара підхопилася із м'якенького фотеля, який нещодавно замінив їй у службовому кабіінеті обшарпаний та любий старенький стілець, і вперевалку майже побігла до дверей. Різко відчинила, а за ними, як назло, невдаха ветеринар, від якого вона вже два роки не знала, як і здихатися за повною профнепридатністю того.
Ти чого? - чорною хмарою налетіла на нього тітка Твмара, - Вештаєшся тут у робочий час без діла, а всі справи запустив
-Та я як раз до вас з цього приводу, - затарахтів ветеринар невдаха, - два бички животами мучаться. Я їм усе за настановою з підручника зробив, а вони ще дужче заревли. Я до них, заспокоїти, хоч чимсь хотів. Так один мене копитом зачепив, ледь не впав, а інший ледь на роги не настромив. Я звідти і відразу до вас...
- А нащо до мене? - вскипіла тіткаТамара, -Тебе йолопа вчили, тобі негідникові стипедію сплачували, і ти не відмовлявся. А тепер з будь-якого дріб'язку до мене біжиш. Так знай — загубиш, під суд підеш, і кілька років схлопочеш. Це я тобі вже точно обіцяю! А тепер йди з моїх очей, та хутко. бо я за себе не ручаюсь. А тепер геть і негайно, а завтра вранці з'явшься и все докладеш. І не дай Боже, бичков не врятуєш. кінець тобі. Тепер вже точно буде!
Ветеренар невдаха кулею кинувся до сходів. Одна мить і його вже не було, тільки залізні двері громом гримнули.
Тітка Тамара повернулася ло кабінету, зачинила замок на два оберти і повернувшись до фотелю взяла рурку до рук. А в ній невдволений голос Майки:
- Слухай, подруго! Дуже вже довго ти двері зачиняла. До мене прийти невдовзі повинні, і це буде надовго. А мені багато чого потрібно тобі сказати, та наодинці. Чужі вуха у таких справах — ні до чого.
А тепер слухай і не коментуй, бо і не помітиш як якийсь негідник вухо до дверй прикладе. Так ось, забігав сьогодні до мене... Ну звідти звичайно... І просив передати тобі наступне. Дружка твоєї Ганусі, ну, того самого, що дипломом її керував сьогодні ніччю заарештовано. Здогадуєшся, з яких причин? Антисоветчина, саміздат, спілкування із ворожими голосами, а головне його пасквіль закардоним видавництвом надруковано і тепер по усій Європі матінці гуляє. Одним словом за словами ну того самого... ну, ти розумієш, про кого я, на п'ять чи навіть і сім років дружок твоєї Ганусі схлопотав. На щастя,участі її у всіх його злочиних справах ніби то і немає, та на допит її певно викличуть. Надто часто вони спілкувалися. Навіть і про роман між ними той саме натякає, але все це поки ще бездоказово. І як буде Гануся твоя обережно і з розумом поводитися, біда обійде її стороною.
Поділіться цією новиною у Фейсбуці або роздрукуйте:
Переглянули твір - 1882 чол.
у Вас # закладок
Автору за твір:
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 0
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
