Є в мене, в славному місті Одеса, давні друзі: Зіна і Олександр Сазонови. Раніше вони проживали по провулку Суворова 2 в старому чотирьохповерховому будинку ще царських часів. До моря не так далеко. Перейти через парк ім. Т.Г.Шевченко, спуститися вниз і вже на міському пляжі «Лонжерон». Ми з дружиною не один раз влітку зупинялися в них на відпочинок.
Одного разу поїхали ми на Олександрових «Жигулях» рибалити на Хаджібейський лиман. Ранок виявився трохи вітряний. Вітер гнав хвилю і з нею всяке сміття до нашого берега. Вудили ми спінінгами в режимі «закидушки». Любимим харчем для тамтешніх карасів була креветка. Недоліком було те, що креветка, при закиданні, часто зривалася із гачків від удару об поверхню води. А карасі в лимані великі, товстопикі від 0,8кг до 1,2кг. Менші нам не попадалися.
Ото ж я кажу Олександру:
Давай я заведу в руках наші гачки у воду, щоб не зривалася креветка. –
Так і зробили. Я роздягнувся, взяв в одну руку його гачки, в другу свої, зайшов по шию у воду, потім трохи ще підплив, опустив його гачки на дно, потім за кілька метрів ліворуч свої. І тут хвиля захлиснула мене і вода попала до роту. Бридка така. Виплюнув, добрався до берега. Піймали ми тоді п’ять карасів: я – два, а Олександр – три.
На другий день я трохи занедужав. Піднялась температура до 37,1град, якась в’ялість. Через два дні я з дружиною поїхали до Хмельницького. Закінчилась відпустка. Температура не проходила. Лікар заводського медпункту направила мене до міської лікарні в пульманологічне відділення.
В ті часи в лікарню попадали через приймальний покой де міряли артеріальний тиск, температуру, зріст, вагу і сестра відводила в душову кімнату. Там мився, здавав свою одежу і отримував лікарняну: білі кальсони й сорочку (для жінок видавали довгу нічну сорочку).
Ото ж лікують мене й лікують всякими ліками – не помагає. Пропав апетит, температура вночі зростає до 38,5 та до 39 градусів. Потовиділення таке, що я двічі за ніч міняв змокрілу сорочку, а на ранок температура спадає до 35,5 градусів. Сили настільки пропадають, що вранці злізти з ліжка важко. Лікарі вже все перепробували. Дружина моя ходила до «Лєчсанупру» де за телефоном директора нашого заводу (колишнього секретаря міському партії), їй дали дефіцитних угорських антибіотиків. «Лєчсанупр» в ті часи – це спеціалізований, добре оснащений усім, лікарський заклад для партійної номенклатури та членів їх сімей. Щось на кшталт нинішньої київської «Феофанії», тільки обласного рівня.
І ці ліки не допомогли, і консиліум збирали, а я все тану, як свічка. Дружина плаче (як потім мені розказувала, що їй лікарі сказали, аби готовилася до найгіршого). І от, якось, не знаю від чого, мені прийшла в голову думка, щоб не вживати ніяких ліків. Сестра приносить ліки, пояснює коли і які приймати, а я тихенько, щоб ніхто не бачив, складаю їх у паперовий кульок і викидаю в унітаз. Через день полегшало, стала вирівнюватися температура, потім з’явився апетит і, як казала дружина, «блиск в очах». Незабаром мене виписали додому.
І що за діагноз був записаний в моєму листку (бюлетені) непрацездатності? Ніхто не вгадає: «Ліхорадка нєопознаного ґенеза». Ось так!
Прислухайтеся іноді до свого «внутрішнього голосу», корисно!
Читаю ваші оповідки час від часу. Непогано, я вам скажу. Вони часом, як ліки від хандри. Почитаєш, і настрій піднімається трохи. Простенько, зі смаком і повчально. На чужих помилках треба вчитися. Пишіть ще. Всіх благ!
Прочитала. Посміхаюся. Добре розумію, що Вам з дружиною тоді було не до сміху. Подібна ситуація була і у мене. Виписали сильний антибіотик, а одна жінка й каже: - Подивіться на вкладку. Там написано, що ці ліки дають побічний ефект на печінку. То краще не вживати їх. Я прислухалася до поради. Все обійшлося якнайкраще. ***Зичу Вам здоров'я, п. Петре, успіхів та наснаги у творчості! З повагою!
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
