Стара поралась у кухні та раз у раз поглядала на стрілки великого електричного годинника, що висів на стіні напроти вікна. Ой! Лишечки! -тихенько побивалася вона, - а як не встигну, що тоді? Василь не полюбляє чекати. Нагадує завжди, що часу в нього обмаль. На справи ледь вистачає. А тут ще й вимушені затримки, із провини нелюбої матері, яку він і так ледь терпить поруч з собою.
Ой, лишечки! Та чому ж на переїзд погодилася? Жила б господинею у своїй хаті. І хай би казали, що вкрай занедбана та, що потребує негайного ремонту. Це б їй байдуже було. На свій коротенький вік, що залишився, вистачить, а про подальше і турбуватися не слід.
Так, так, але ж і залишатись на самоті серед роздраю і нестатків не мед було б. Не допоможе ніхто, і не захистить, а навпаки будуть через паркан напівзруйнований зазирати і насміхатися над старою дурепою, а як відвернеться чи замислиться на мить, то цупити останнє, хоч воно їм зовсім не потрібне.
Та годі, годі замисливатися над цим. Як би відмовилась і навіть опиратися почала, все одно підхопили б під пахви і силомиць перевезли до міського раю. Бо це їм потрібно було. А що потрібно їй самій, їм байдуже, адже не поважали ніколи, і з потребами її не рахувалися.
Ось і став той рай міський старій пекучишим за пекло. Та годі, годі побиватися, треба справу робити, бо Василь ось-ось прокинеться, а снідонок все ще не на столі. Із тривогою поглядає стара на стрілки електронного годиники, а ті невмолимо наближаються до одиннадцятої, а ось вже перейшли за неї.
Та встигла все ж стара, впоралась, сніданок по тарілках пораскладений і по чашках розлитий на столі стоїть. А ось вже у кабінеті сина двері ледь рипнули і почулися василеві кроки, човгаючі бо у капцях, наблизились до туалету і вщухли. Всілася стара на табурет і чекає, а у постаті напруга, у очах туга, бо не вільно все робить, а з-під палки.
Та ось нарешті почула стара, що полишив Василь туалет і перейшов до ванної кімнати. Задзюрчала вода, під її дзюрчання вона ледь не заснула та струснула головою і втрималась на межі дійсності. Ох, і довго миється Василь, наче кочегаром працює, а не за столм дні і ночі просиджує. Акуратист, куди там. Увесь в свого діда, а її батька. Той теж матінку її до нестями доводив нескінченними ранковими вмиваннями. Та та, хоч гримнути на нього могла, а вона хіба може? Звичайно, ні. А тому зчепила останні зуби в роті, крутить закуйовженою головою і мовчить, мовчить, а з очей вже сльози котяться. Та кому яка справа до її сліз?..
А тим часом дзюрчання води припинилося, почулося човгання, загуркотіли розчиняючись кухоні двері на роликах, і на порозі з'явився Василь — у махровому халаті в дивовижних визерунках, на ногах капці - м'якенькі без задників, ходи і насолоджуйся, а ось у неї фетрові, жорсткі, невісткою Інною придбані. Нестерпні для старих ніг, мов ті колодки, і ступні в них не відпочивають, а перебувають у вічній напрузі... Та невістці Інні це байдуже:
- Нащо, мамо, вам інші? Пошкандибаєте кілька років і в цих. Зате міцні і ніколи не розірвуться, як ваші попередні...
Слова невістки Інни ще в пам'яті не вщузли, а у вухах вже голос Василя:
- Мамо, їсти, та швиденько! Ніколи мені.
Підхопилася з табурету, підняла очі, примружені, блимаючі, а в них синове обличчя — мокре волосся ретельно розчесане, скельця окулярів аж сяють. Увесь охайний такий. Не підступитися до нього з жодного боку. А тому треба коритися його словам беззаперечно, як корилася колись словам свого батечка, на якого такий схожий син. І хтось сторонній, хоча і із самісеньких глибин їства підказує їй слушні слова:
- Сідай до столу, Васильчику, сідай! Сніданок на тебе чекає вже. А я поки у коридорі посиджи, щоб не заважати тобі. А як потреба яка виникне, поклич, я завжди поряд.
Василь схвально хитнув головою, і тієї ж миті підхопилась стара та й зачовгала до коридору. А Василь тим часом потягнувся ложкою до тарілки із вівсяною кашою. Ох і не полюбляє він цю кашу. З великою б насолодою гречану їв, гарячу із холодним молоком, та дружина знає краще, як і чим йому харчуватися, щоб не втратити остаточно залишків здоров'я, підточеного виразкою. Турботами дружини виразка перебуває у не найгіршому стані і майже нічим не нагадує про себе, та все ж завжди треба бути обережним, хоч і набридає це часом, та ще й як.
Впорався Всиль з вівсяною кашою і прийнявся за парову котлетку із курячої грудки. Ох, з якою б насолодою з'їв би він повну миску жирної тушкованої свинини у духмяній підливі, та дружина хіба що на свята піддається його потуранням:
- Любий! Я ж виключно про тебе турбуюсь. Том не заважай мені цього робити. Для тебе ж буде краще і звичайно для мене теж. А ось прийде твій день народження, тоді і відсвякуємо його за твоїм смаком.
Зітхнув Василь, доївши парову котлетку, і прийнявся за саморобний сир, про який ніколи не забувала дружина, та який вже не раз ставав йому поперек горлянки. А до сиру стара мати подала йому велику чашку узвару із сухофруктів, І узвар цей не до смаку — куди б більш влаштувала його хоч найменша, та все ж чашечка справжньої духмяної кави, до якої так тягнеться із ранку усе його їство. Та і тут дружина стоїть непохитно:
- Ні у якому разі. Зловживати кавою - вкрай шкідливо. Ось за вечерею, коли повернуся додому, тоді інша справа. І мені до смаку і тобі на користь перед довгою безсонною ніччю.
Та ось і з сиром і з узваром покінчено. Тут нарешті і дарує доля Василеві хоч якусь насолоду від їжи у вигляді вінегрету, що зазделегідь приготувала стара мати. Їсть Василь і аж мружиться від насолоди. Така смакота! Та ось і з вінегретом покінчено. Тепер залишається склянка холодної миненралки. Дружина каже, що саме ця минералка підтримує його у належному стані. Кілька великих ковтків і від сніданку можна переходити до нагайних справ. Але перед цим треба дозволити собі хоч найменше задоволення, а саме викурити довгу слабеньку сигарету, яка хоч якось зкомпенсує його вічні самообмеження. Дружина б звичайно не поставилась до цього схвально, але треба ж хоч колись розслаблятися, особливо під час такою виснажучої роботи, як написання дисертації у найкоротший термін, який він зміг дозволити собі серед невідкладних справ, що оточили його останнім часом з усіх боків, мов снігові завали.
Дописання найважливішої глави — це перше. Бо вариант, написаний кілька років тому, ще надто розпливчастий і непевний його вже не влаштовує. Треба додати останні екперіментальні данні, підтверженні розрахунками, а на останнє скласти слушне обгрунтування. Це найтяжче та найважливіше, бо без нього, вся його багаторічна напружена пряця так і залишиться лише більш-менш слушними здогадками. Та ні. Які там здогадки. Он скільки контейнерів із новими матеріалами і усі мають якості, які заклав в них саме він, і ніхто інший. Недарма ж кілька разів на тиждень приходять запрошення від закордонних вчених і підпрємців із запрошеннями. Керівництво його НДІ не в захваті звичайно, та видає що дуже вболюває за нього і готове надати будь-яку людську або фінансову допомогу. І надає. Із рипом, позіханнями та все ж робить. І це добре, бо сам би він давно захлинувся у вирі нескінчених невідкладних справ. А кілька років тому — відразу після розвалу Союзу, навіть у бік його дивитися не бажало. Утримувало на мізерній платні, та ще й погрожувало закрити його напрямок, як безперспективний. А звідки перспектива та мала з'явитися? З безгрошів'я? З відсутності найнеобхіднішого обладення? В експериментальній науці такого не буває. Вона стоїть на тому що кожна ідея, кожна знахідка повинна підтвержуватися вдало і на належному рівні проведеному експеріменті.
| 
у Вас 
