Деякі натякали йому, що справжньому вченому залізяччя не до чого. Аркуш паперу, олівець — і досить. То хай вже ремісники здійснють на практиці доробки чистої науки. І приводили безліч прикладів вчених світового рівня, що крім карколамних математичних викладок ні з чим справи більше не мали. Дійсно були такі, та він був нез їхнього числа. Ще навчаючись у школі, він замислився, чому сучасна наука повсякчас намагається щось розщепити. Молекули, на атоми, атоми на позитрони, нейтрони і електрони, а вже ті ще на щось менше. Якщо продовжувати у тому ж дусі, чи не розпорошиться світ, чи можна його бути після цього зібрати до купи? А може піти шляхом іншим, і з цих найменших частинок спробувати скласти щось таке, чого ще немає у світі, велике дивне і неповторне. Звичайно воно має бути не тільки цікавим, але й корисним людству, яке до цього ще і гадки про нього не мало. І йому аж закортіло стати не ротрощувачем матерії, а її будівником. Такий був поклик душі, і для його здійснення він йшов довгі роки, що нарешті склалися у два десятиріччя з невеликим додатком.
Він стояв у розчиненого вікна розмірковуючи над цим, та тут інша думка виникла у заклопотанній голові, точніше не думка, а спогад про давнє та болюче.
А трапилося усе, коли він навчався на третьому курсі університету. У гуртожитку, у якому він мешкав справляли так зване комсомолське весілля. Звичайно він також був запрошений на нього. Відбувалося весілля у великій залі, куди понатягали столиків і стільців з усіх трьох університетських їдален. Усе відбувалося за заздалегідь заплоанованим сценарієм.Навіть і тамада,звичайно комсомолський, був, що підглядаючи раз у раз до папірця із занотованим сценарієм, вів весільну церемонію від початку до успішного, звичайно, а то як же, завершення.
Василеві швидко стало нудно від запланованої казенної церемоніїї. Тому, випивши кілька келихів шампанського за здоровья молодих, він вирішив піти до своєї кімнати, впасти до койки і дочитати нарешті перекладену статтю із американського наукового журналу, що видала йому на руки під чесне слово, попри всі заборони, знайома бібліотекорша, усього на два дні, а він розслабився і навіть через чотири був лише десь на середині вкрай цікавого,але і вкрай складного тексту.
Сьогодні, впораюсь,а завтра віддам журнала! Це вже точно!- вкотре за цей тиждень пообіцяв сам собі Василь, крокуючи довгим коридором п'ятого поверху, на який помилково заїхав, натиснувши не на ту кнопку у лифті. У коридорі було тихо. Гучна музика весілля сюди вже не долинала.Тому кроки, відлунюючись від стін, звучали у вухах, наче барабанний дроб. І раптом у цій майже цілковитій тиші почулися тихенькі та все ж відчутні жіночі зойки і схлипування, що раптом перейшли на ридання. А на тлі жіночого голосу пролунав зухвалий чоловічий : - Замовкни! Бач яка принцеса знайшлась! До ліжка не хоче! А на підлозі будеш? Знаю,що будеш, бо інакше, сама знаєш, ножичком поштрикаю і примушу таки з вікна виструбнити. А тут височенько - п'ятий поверх. Не знаю,чи вцлієш. Ну лягай, лягай до ліжка! Скільки вже можна? А я тобі ось так і ось так додам !.. Боляче? Я ж казав.
Ридання перервалися, і почулися зойки, але дуже вже тихенькі, мабуть через те, ріт у жінки був затулений долонею.
Запальний за вдачею, чекати Василь не став, різко потягнув ручку дверей на себе. Двері відразу піддалися, бо були замкнені лише на благенький гачок, і відчинилися.
У кімнаті, що відкрилася перед Василем було темно і холодно. Придивившись побачив, що вікно навстіж відчинене, а на його тлі майорять дві постаті — жіноча і чоловіча. Треба світло увімкнути - майнуло у голові. А це не важко було, бо в усіх кімнатах гуртожитку вмикачі світла розташовувались справа від дверей. Василь потягнувся, і дійсно відразу намацав вмикач. Натиснув і очі аж засліпило від стоватної лампочки. Та засліплення недовго тривало. І вже за кілька митевостей перед Василем вирізнилось напружене обличчя хлопця перекривлене хижою посмішкою. Стьопа! - відразу впізнав Василь, - з четвертого курсу фізтеху. Недобрі чутки про цього Стьопу ходили, особливо про його стосунки із дівчатами. Мов не двічі і не тричі гвалтував він їх, грубо і відкрито. Та ще й по-звірячому знущався. А потім вихвалявся так званими своїми подвигами перед хлопцями Ті слухали його і тільки головами хитали, не знаючи вірити чи ні гаким жахіттям. А ось згвалтовані дівчата мовчали, ніколи не скаржились, такі нажахані були його погрозами.
Одним словом знаною і помітною постаттю у студентському середовищі був цей Стьопа. І перш за все, зухвалістю і зверхністю до усіх без виключення. І при кожному непорозумінні, а їх в нього траплялось кілька на тиждень завжди вихвалявся своїм впливовим батьком на вкрай відповідальній посаді, який кожного кривдника свого єдиного сина у порохно розітре, живого місця не залишивши. І всі вірили, всі побоювалися Стьопу, всі намагалися хоч чимось йому догодити
І ось зараз Василь наочно впевнився, що недобрі чутки про поводження Стьопи із дівчатами були не байками. Дійсність виявилася значно жахливішою за всі розповіді. Перед Василем стояла одна з Стьпиних жертв. Білява тендітна дівчина маленька на зріст. Рука в неї була заламана так, що дівчина аж хилилася до підлоги обличчям, викривленим болем і очима повними жаху. У такому стані Стьопа утримував її однією лівицею. А в правиці в нього був довгий і вузький ніж, так звана фінка. І ним він штрикав свою жертву, хоч і неглибоко, але доволі відчутно і в груди, і під ребра, а одного разу навіть у тоненьку шийку. І це все робилось без поспіху, цілком спокійно і впевнено.
Побачивши таке, Василь у першу мить аж захлинувся від гніву і обурення. Таке і у найстрашнішому сні не могло наснитися.
- Ти!.. Ти!.. - тільки і був він у змозі вимовити у першу мить.
Стьопа ж від його появи не виявив жодного хвилювання. Ще кілька разів штрикнув ножем дівчину, тепер у спину. Та здригалася від кожного штрикання, але не скрикувала і навіть не зойкала, а тільки потихеньку скавчала, мов цуцення, якого шмагає злий хазяїн. Стьопа схвально хитнув головою убік дівчини і вимовив поблажливо із задоволенням. А ось так вже краще. Навчив таки тебе тримати язика за зубами. Гострий в мене ножичок. Відчуваєш? А ти корись, корись йому і вцілієш. А то може у вікно вистрибнеш, як спочатку погрожувала. Ось воно вікно. Поруч — стрибай! Та ні, ти тепер дівчинка вихована і робити дурниць більше не будеш. А роздягнешся сама повністю і повільно. Я, коли повільно, ой, як полюбляю. А потім до ліжка вляжешся і будеш мене чекати. А я не забарюся. Ой, і побавлюся ж я із тобою, на усі сто. А ти будеш прохати: ще і ще. Та мені це вже стане непотрібно. Підеш геть, і мовчки, мовчки! Відчула, який в мене гострий ножичок. Ну добре! З тобою усе з'ясовано. Тепер із цим очкариком треба дещо з'ясувати.
І Стьопа уперше за час свого монологу перевів погляд з дівчини до Василя. А той, мов прикипів ногами до полу. І не те щоб дуже злякався, а просто не міг вирішити, як і з чого почати. У Стьопи ніж. Це небезпечно, і перш за все для дівчини. Від такого звіра чекати можна чого завгодно. Тому для початку його треба відволікти, хоч якоюсь та бесідою. З чого ж розпочати? Та підбирати слів не прийшлося. Стьопа заговорив сам:
- Слухай ти! Чого зеньки витрищив. Ану забирайся геть і швиденько. Ти заважаєш нам. А може і тебе на смажене потягнуло. Та ти спізнився трішки. Я перший. А як тобі вже так горить, почекай за дверима. Як набавлюсь досхочу, так тобі її і ппередам. А тепер забирайся. І не гадай навіть комусь щось розповісти про побачене, бо кранти тобі будуть повні. Йди вже йди! Обрид ти мені...
Василь набрав повітря до легенів і вигукнув:
А ну полиш її, негайно полиш! Ти не людина і навіть не звір! Ти гірший. Кат. Від народження. Будь якого суду тобі замало. І єдине, чого ти вартий — це страти найстрашнішої, найжорстокішої. Може хоч тоді , перед смертю відчуєш, скільки зла накоїв.
Хоч Стьопа хижо і зиркнув у його бік, та Василь відчув, що таки вибив з-під нього рівновагу. Затрусилася правиця із ножем, невпевнено викривився ріт, відразу втративши показну мужність. зсутулились до цього прямі і навіть розгорнуті плечі.
Але негідник ще далеко не був подоланий. І про це свідчили його наступні слова:
- Досить базікати про мою страту, йолопе! Вона не відбудеться, ніколи. Ти лише селюк, уявивший себе Ейнштейном. За тобою ніхто не стоїть, а за мною увесь державний апарат. Тому і буду робити усе, що мені заманеться. Усе! А тому кинь усі лицарські несінитниці з голови. Бач який захисник знайшовся. Я і тільки я буду вирішувати долю цієї телички. А ти йди геть, бо набрид. А будеш впертість селюцьку виказувати, швидко роги обломаю. Та що там роги — голови на плечах не втримаєш!
Та попри погрози, Василь зробив крок уперед.
Стьопа крутнув нещасну дівчину і поставив її щитом між собою і Василем. Та бідолашна аж зойкнула від різкого болю, але негідник не звернув на це жодної уваги, а втупивши погляд у Василя засичав тоненьким фальцетом:
- Ще крок, і я заріжу її — не підходь! А за вбивство, яке може статися виключно із твоєї вини, відповідатимеш ти! Мій тато це облаштує. Зрозумів. Йди геть! Востаннє тобі кажу.
| 
у Вас 
1
