Цей випадок стався зі мною восени 1968 року. Я, учень другого класу Остерської середньої школи №2 сильно захотів пити. Пити я захотів після великої перерви, під час якої перекусив булочкою з котлеткою, яку дбайливо поклала вранці в мій ранець бабуля. Для моїх молодих читачів скажу, що в ті часи в усіх школах були бачки з кухлями, з яких радянські учні повинні були пити воду. Для абсолютної більшості інших - це не було ніякою проблемою - підходили, брали з оцинкованого бачка кухоль (у нас в школі його прикували до бачка ланцюжком - "шоб не вкрали!"), підставляли під крантик, набирали і сьорбали. Але я ніколи і ніде не був, ЯК ВСІ - я не міг пити із загального кухля, яким користувалися десятки найрізноманітніших ротів. Бабуся - колишній медпрацівник, навчила мене, що правила особистої санітарії та гігієни - ЗАКОН. І я це сприйняв саме, як ЗАКОН. Я не міг напитися із загального алюмінієвого кухля. Ну не міг!
Але пити хотілося страшенно. І я вирішив схитрувати. Я підійшов на малій перерві до бачка в коридорі, нагнувся, відкрив крантик і став ловити, пересохлим від дикої спраги, ротом, цівку води. Я не присмоктався до цього крантику, як робили шкільні хулігани і двієчники - я ловив ротом тільки цівку води. Не встиг я зробити кількох жадібних ковтків, як чиясь рука схопила мене за вухо і боляче крутонула. Це була Катька - шкільна технічка.
Катьку ніхто інакше, ніж Катька, не називав, хоча було цій нещасній українській бабі років під 40. Катька була алкоголічкою і виглядала, як стара. На ній в усі сезони завжди були чорні роздовбані чоловічі черевики, пузирячися на колінах, "прості" бавовняні панчохи світло-коричневого кольору і запраний, рваний в декількох місцях сатиновий чорний халат. Обличчя в Катьки було синюшне, а волосся завжди було заховане під "коробочною" хусткою, які носили в селі українські тітки та бабусі. Катьку ніхто не любив в школі і діти дуже часто над нею потішалися, кидаючи навздогін: "Алкашка! Катька! Ги-и-и!" Я ніколи не робив нічого подібного - мене навчили вдома, що старших, які б вони не були, слід поважати. Проте, Катька ставилася до мене погано - чистенький, добре вихований єврейський хлопчик. Німий докір всьому її вигляду та суті. З подібним я стикався потім десятки разів. Як не дивно, але стикаюся і до цих пір - ТЕМНІ ненавидять СВІТЛИХ. Але зараз не буду про це, бо тема ця окрема і дуже велика.
- Ти шо, свиня?!, - засичала Катька мені в обличчя, обдаючи перегаром і часником, - усі діти, як діти, а ти, як та свиня! Он-де кухоль, пий з кухля!
- Вибачте... Я не можу з кухля...
- Як так?! Ти шо, самий кращий?!
- Моя бабуся каже, що в цьому кухлі - до чорта бактерій... Це небезпечно...
- Ти свиня! І бабця твоя - така ж!
Навколо нас стали зупинятися школярі. Вони реготали і їм явно подобалося, що цього чистьоху-жидка так чудово принизили. Я стояв повністю знищений...
Відбила мене від Катьки наша вчителька Панна Діомидівна (вона була родом із сибірської глибинки і там в них практикували такі дивні імена). Завівши в клас, Панна Діомидівна почала заспокоювати мене і говорити щось про те, що Катьку скоро викинуть зі школи і я не повинен звертати на цю алкашку уваги. Панна Діомидівна порадила мені брати з дому 250-грамову баночку з-під майонезу з кип`яченою водою. У нас були вдома такі баночки і притерті пластмасові кришки до них, але... Боже мій, як же було соромно відкрито пити з такої баночки і бути НЕ ЯК ВСІ!
З тих пір пройшло вже майже п`ять десятиліть, але цей випадок врізався в мою пам`ять назавжди. Я пам`ятаю все, що тоді сталося, до найдрібніших деталей...
Катька-технічка була звільнена зі школи трохи пізніше за прогули і запах алкоголю, який хронічно від неї виходив. Потім по нашому містечку пройшла чутка, що вона померла поганою смертю - згоріла у своїй хаті на п`яну голову...
Навіщо я все це зараз вам розповів? Ви знаєте, цей бачок, з прикутим до нього алюмінієвим кухлем, на мій погляд, був свого роду символом тієї епохи. Як і технічка Катька і школярі, які без будь-яких проблем і питань хлебтали воду з одного алюмінієвого кухля, прикутого ( "шоб не вкрали!") до бачка, мало не собачим ланцюгом.
08.04.14г.
На цьому старому-старому фото - будівля Остерського середньої школи №2. Її давно вже знесли і зараз там скверик...
| 
у Вас 
0
