Вибори 2010 ( Або один кадр реальності) Частина друга.

Вибори 2010. (Або один кадр реальності)
Друга частина

    Валерій біг першим і тримав коробку з документами,- Валентина трішки відставала, бо була на підборах. Але ж сніг… Снігу було місцями по коліна. Військовий, щось бормотав собі під ніс, але теж біг. Добігли до дверей…Олександр вже чекав. Неначе спортсмени, всі учасники забігли до будівлі, важко дихаючи.

На першому поверсі стояли міліціонери. Вони тільки мовчки поглянули на людей, які ввійшли не по правилам. Коли зайшли до окружної виборчої комісії, то одна із членів комісії запитала: Що ви таки запихані. Ви що бігли? Всі мовчали. Валентина нервувала про протоколи чи були правильно оформлені і підписані.

Голова окружної виборчої комісії оголосила номер дільниці і про її прибуття. Прочитала протокол, і проголосували за прийняття документів.

    Група з чотирьох людей спускалася вниз по сходинках і старалися нічого лишнього не говорити. На вулиці вони підійшли до воріт, де стояло так багато людей, що їх здавалося неначе було мільйон. Вони проштовхалися через натовп, щоб вийти. Хтось крикнув: Ви звідки взялися? –Хіба ви заходили? Ви що з неба впали? Але всі мовчали…

Потім, коли відійшли від цієї будівлі, то засміялися від душі. Тільки один міліціонер невдоволено казав: Ви що? А якщо б примітили? Я ж при виконанні.

-Все добре, пане міліціонере! Все просто «замечательно», буде що дітям розказати, - з радістю сказав Валерій.

        Валентина зупинилася і оглянулася на людей, які чекали своєї черги, щоб здати виборчі протоколи. Що вони тут роблять? – подумала пані. Що роблю я? Нащо це все і ради чого? Ради того, що всім говорили про свободу, а насправді заганяли в куток. Де кожен житель України думав, що він живе в демократичній і вільній державі, а насправді йде тиха репресія, яку ніхто не бачить. Нам державні мужі будуть обіцяти і говорити голосно про якісь права, а правда в тім, що нас, людей, б’ють кнутом у вигляді «класних» законів. І не помічаючи, що по людських долях їде репресивна державна машина. Так, права була секретар дільничної виборчої комісії, що всі прийшли заробити. Це ж треба так бідно жити, щоб погодититись на таке брехливе дійство. Вміло державність тримає свій народ. Вибори, не тільки для бідних, але і для того, щоб прийти до влади.…. Господи, прости нас усіх нерозумних і наївних!

-Валентино Василівно! - гукнув Валерій.

-Що ви стоїте, - Ходімо, всі вже зачекалися. Ото будуть раді, що ми так швидко справилися. Дивуватися будуть. Ми, як чарівники.

Валя посміхнулася, - пішли швидше, щось я змерзла. Кави хочеться, такий стресовий день. Слава Богу, що все закінчилося.

-Яка там кава, може, щось міцніше,- з веселістю сказав Олександр Іванович.

Четверо людей пішли туди, де знаходилася дільнична виборча комісія, залишаючи позад себе уривки слів, які розліталися у морозному повітрі надії…

P.S. В 2010 році Президентом України став Віктор Федорович Янукович. Хоч на цій дільниці, де була головою Валентина, більше голосів отримав інший кандидат –Юлія Володимирівна Тимошенко. Чи були це тоді правдиві вибори,- розкаже історія. Але боротьба була тоді нелегка. Та після цього Президента залишився кровавий Майдан, втрата Криму і війна на сході , яка призвела до загибелі людей. Він повів себе «по- понятіям», як в бандицькому світі, бо простий «парєнь»,- як люди говорили, майже свій.

    Всі мають бажання. У кожного воно своє. Проблема в тім, що люди не вміють домовлятися, бо різні бажання у них. І що зробити, щоб не було хаосу в суспільстві, бо кожен буде виборювати свої інтереси? Бажання не завжди бувають правильними. Вони скоріш за все корисливі, сумнівні, небезпечні…. Люди самі створили державність, щоб захистити хоч якось свою власність. Як же утримувати людей? А їх можна утримувати репресивною владою, і не обо’язково про це говорити суспільству…

2017 рік.

Ірина Пшиченко.