ПОПЕЛЮШКА 6-10

Почувши такі невтішні для слідства відомості, старший, заплющивші втомлені очі, помовчав трішки, а потім буркнув, ні на кого не дивлячись, - Ну, тут ми нібито все з'ясували, - час закруглятися. Сашко, випиши хлопцям дві повістки на завтра об чотирнадцятій ноль-ноль, а цього громадянина, - і він хитнув головою убік Василя, - до остаточного з'ясування всіх обставин справи відправимо до слідчого ізолятору, там нам із ним клопоту менше буде.

Про те що було далі, Василеві і досі споминати не хочеться. Ні, його не принизили, бо слабкодухості він не виказав, на допитах тримався виважено і чим далі тим все більш спокійніший був. А це не легко вдавалося. Слідчі намагалися грати із ним то так, то сяк. Для цього поділилися на злих і добрих. Як черга злих була, то гримали, погрожували, переводили на кілька днів до рецидивістів, гадали, що ті так чи інакше зламають його, бо інтелигент, хоч і сільського розливу, а вийшло навпаки, ніхто з криміналщиків його не чіпляв, а підтримував майже кожний.

- Ти, Васю, правильно вчинив, - казав йому похмурий чолов'га, що був у камері чи не найвищим авторітетом, - Садисти і гвалтівники — подонки і жалю до них не повинно ні в кого бути. Ти молоток, дівчину з-під ката висмикнув, це дорогого коштує. Тримайся! А ми тебе усі підтримувати будемо. Знай це! А тепер тримай кусень сала і цибулину, гадаю, тобі вони не завадять.

Такі слова та іще від такої персони звичайно покращували йому настрій. Та все інше — слизьке і гидке, до якого все ближче і ближче підштовхували його хитромудрі і підступні слідчі, повнило його душу зневірою у саму можливість відстяти свою правоту. Бо лжа, яку йому навішували, мов лапшу на вуха, поставала перед ним все більш всесильною і непереможною.

- Ти хлопче, - казали вони йому, - можеш вигадувати усе, що тобі заманеться, навіть і не вигадувати, а викладати усе, як на духу, та ти один, і ніхто підтвердити твоїх слів не може, а може ще і не хоче, бо навіщо із свідка перетворюватися у підозрюваного. Ти б такого собі побажав? Гадаю, що ні. А тут ще багато чого цікавого з'ясувалося останнім часом. Виявляється хлопці прибігли на допомогу зовсім не тобі , а твоєму супротивнокові, бо на подальших допитах всі вони почали згадувати про ніж, про який голосно кричала дівчина, вбігши до зали, де вони усі перебували. І не тільки про сам ніж, але й про те, що ним ось-ось когось заріжуть. Ось хлопці і побігли на допомогу, але кому саме не знали. А вбігши до кімнати, накинулися помилково на потерпілого, бо коли ти позбувся ножа, потерпілий відрази отримав над тобою верх, бо без ножа ти виявився значно слабший від нього. Ось і опинився у потерпілого на плечах. Тому хлопці і вирішили, що треба допомогати саме тобі, як переможеному. А все подальше вилилося у штовханину, в якій і ти прийняв чималу участь. Та і в ній, на відміну від інших надто вже виважений був. Бо, заздалегідь усе розрахувавши, смикнув потерпілого за ногу так, що той випав із вікна. Певно сподівався, що від падіння з такої висоти помре і не зможе свідчити проти тебе, але на щастя, він вижив і розповів нам, як все було насправді. Виявилось, що ти вже давно запав на цю дівчину і переслідував її, де тільки міг. Про це нещодавно посвідчили її подруги. І додали, що переслідування твоє переходило усі межі. Вони навіть намагалися поговорити з тобою з цього приводу — та де там - послав їх не тільки під три чорти, але й подалі.

І на це весілля тебе ніхто не запрошував, сам з'явився — і лише для того, щоб продовжити стеження за своєю обраницею, яка не двічі і не тричі тобі відмовляла. Мовчиш? Зрозуміло — крити нічим. А навіщо ножа на весілля прихопив — не ковбасу ж різати? І знову мовчиш. А тому, що очей не зводив зі своєї обраниці, яка тобою знехтувала під час усього перебування на весіллі. А коли твій майбутній супротивник Стьопа її на танець запросив, вискочив, зі столу мов ошпарений, та і застиг посеред зали, продовжуючи дивитися на дівчину, що сказала тобі тверде і остаточне — ні. Та на людях накинутися на більш щасливого супротивника свого все ж не наважився, і тільки побачивши, що твоя обраниця і Стьопа залишили залу, пішов за ними слідом. А коли закохана парочка усамітнилася у кімнаті на п'ятому поверсі, ти, вичекавши кілька хвилин, про це посвідчив сам потерпілий, увірвався до кімнати, зірвавши гачок з дверей і накинувся на них з ножем. І перш за все почав погрожувати не Стьопі, а своїй обраниці.. А Стьопа, набагато сильніший від тебе, на цей раз сплохував, бо до тієї миті з ножем аніяких справ не мав, том ти поступово загнав перелякану парочку у кут. Але глухим і смертельним, для тієї парочки той кут, на щастя не став. Стьопі вдалося зробити відволікаючий обманий прийом, і твоїй обраниці вдалося висковзнути з кімнати і кинутися за допомогою, та і услід їй ти вигукував погрози, обіцяв знайти де завгодно і вбити. Ось вона бідолашна десь і заховалась так, що навіть ми вже два тижні не можемо її розшукати. А нам вона вкрай потрібна для з'ясування усіх обставин цієї, на щастя не такої вже заплутаної справи, якою вони видавалася напочатку. Коло свідків поширюється і з кожним днем в тебе залишається все менше шансів полегшати свою участь щиросердим визнанням свої провини. А вона надто вже велика — тут не тільки погроза позбавити потерпілих життя, але й і спроба здійснення цієї погрози. Тільки щасливий випадок, що супротивник твій, хоч і весь скалічений, та живий, а міг би потрапити не до лікарні а просто на кладовище...

Ось таку бредятину вперто день за днем вдолблювали підступні слідчі Василеві в голову.

Інший би зламався, або навпаки — розпалився надмірно. Але не дарма він мав врівноваженого і в той же час впертого батька. До того ж аналітичний розум завжди вказував вірний напрямок поведінки. І полягав він в тому - не сперечався по-дурному, не виходити із берегів, мов ріка у повінь, найменших запитань не ставити, зате запитання слідчих міцно тримати у пам'яті - на всяк випадок. Хоча, який там випадок? Звідки йому взятися було , як тримали у повнісенькій ізоляції і скоріш за все для того, щоб, вивевши решта решт із рівноваги, навішати усіх собак відразу, бо будь яка людина за відсутністю інформації поступово слабшає і втрачає контроль над собою. Він добре розумів це, а тому не давав собі жодних послабшень, завжди тримав себе у належному тонусі і впевнений був - не зіб'ють його з пантилику, а ось він одного разу затисне таки їх у глухий кут. Але не зараз, ще зарано — треба терпіти і триматися — тільки так. Та якже насправді було йому важко не зриватися на істерику. А слідчі чекають на неї, аж очима по усіх кутках нишпорять, чи не там вона заховалася. Та ні, глибоко затиснута вона завжди при ньому. А ось слідчі раз у раз зриваються з гальм і зовсім себе не контролюють. Цим неодмінно треба скористатися, а як не скористатися, то впевнитися, хоча б для себе у тому, що далеко не все у показаннях чисельних свідків проти нього сходиться і не має протиріч. А як так, то більшість цих показань, якими так хизуються перед ним слідчі, просто брудні вигадки і не мають під собою жодного підгрунтя. І мабуть не тільки тому тримають його у суцільній ізоляції, щоб вивести із рівноваги, а ще й тому, що не наважуються влаштовувати йому очні ставки з так званими свідками, серел яких чимало його друзів і добрих знайомих. Не могли вони так раптово і одностайно зрадити. Ну може хтось з них і виявився слабкодухий, але не всі. Бути такого не може бути, щоб всі, І від таких думок йому ставало майже радісно. Ні, як він сам себе не здасть, то ніхто цього не зробить. А тому треба і надалі відмовчуватися і уникати усяких зіткнень.

Одного разу, коли його завели до слідчого Дужченка, що вже чимало крові з нього попив, він побачив у кабинеті крім нього незнайомого сивого охайно вдягненого чоловіка років п'ятидесяти. Щось знайоме промайнуло у його рисах. Але з ким була схожість Василь відразу не здогадався, і тільки коли Дужченко назвав прізвище цього чоловіка, зрозумів перед ним батько негідника Стьопи. Якого дідька він припхався сюди, - із злістю подумав Василь, - певно для того щоб влаштувати мені якусь подлянку. Мабуть він сам, як і його підступний синочок непогано знається на цьому... І Василь не помилився, бо вже за мить, на запитання Дужченка спрямованого не йому, а саме Стьопиного батьку, чи знайома йому ця людина, тобто він, той із гнівом, явно показним, а підстуністю щірою, заявив, що не одного разу бачив цього дуркуватого молодика не тільки у свого під'їзда, але й раз навіть і у під'їзді. Поводився той молодик, досить дивно — обличчя відвертав, а за спину щось ховав. Коли ж батько Стьопи, поставив йому пряме запитання, якого біса у такий час той робить у чужому під'зді, молодик цей, тобто він Василь, відштовзнув його досить грубо і побіг вниз по сходах, а у світлі вуличного ліхтаря виблиснуло щось вузьке і довге, скоріш за все ніж, яким пізніше, він, тобто Василь, так зухвало погрожував його синові і дівчині Олені, що була із ним у тій зловісній кімнаті гуртожитку, з вікна якої цей дуркуватий та тим не менш злочиний молодик, тобто знову він, Василь, трохи пізніше викинув його сина із розчиненого навстіж вікна п'ятого поверху.

Така відповідь не справила на Василя жодного враження, бо чогось подібного він і очикував. Тому не став метушитися і щось так доказувати, а пропустив усі слова Стьопиного батька повз вуха, наче і не чув, про що той мить тому з таким апломбом і видаваними почутями заявлявю І правий був Василь, бо переграв значно старшого від себе і наскрізь підступного брехливого чоловіка, бо той підхопився і кинувся на спокійного сидячого на стільці Василя. Тій тільки підняв руки захищаючись, а жодного слова так і не зронив з вуст. Прийшлося втручатися слідчому Дужченку, а потім і наглядача з коридору. Вдвох вони ледь втихомирили галасливого, забіякуватого свідка, що раз за разом так і рвавсь до бійки. Вже сидячи на стільці, із склякою води у тремтячій руці Стьопин батько продовжував лаятися і погрожувати. На тому і завершився такий невдалий для потерпілої сторони допит. Ваисля вивели з кабінету і повернули до камери. І постала абсолютна тиша. Ніхто не викликав його більше, нічого не вимогав і не пропонував. Василь вже і занудивсь трішки від цього спокою, бо дуже вже звик за останній час до напруженої щоденної боротьби за свої гідність і правоту.