ПОПЕЛЮШКА 6-16

На наступному тижні відбулось ще кілька очних ставок Василя з іншими свідками, хоча і трохи дивних, бо жодного разу не було ініюційовування прямої бесіди підслідного із свідками, все обмежувалося лише його присутністю у кабінеті. І це був достатньо вірний хід. З одного боку, свідки, не вступаючи у дебати з підслідним, не збивались і давали послідовні виверені на багатьох репетиціях свідчення, а з другого, показували йому своєю кількістю неможливість опиратися такій силі.

Та впертий Василь і тут не піддався — слухав брехню своїх слабкодухих однокашників, що брехливо погодилися свідчити проти нього, мовчки з легкою іронічною посмішкою на вустах. І від неї їм ставало не по собі — голоси починали тремтіти, а очі бігати.

Та ось нарешті увесь запас свідків, що був в наявності, повністю було вичерпано, і Василя знову надовго залишили у спокої. Його вигляд, як і раніше, залишався спокійний і впевнений, та то було тільки зовні, а всередині усього вистачало — тривоги і нетерпіння, зневіри і навіть жаху. Як йому хотілося знати, що діється за стінами слідчого ізолятору. Та один безбарвний день змінювався іншим, а жодної вісточки не долітало з волі.

Пізніше, вже вийшовши з Сізо, він дізнався про все. І найвищим щастям було для нього чути, що далеко не всі піддалися підступній лжі слідчих, а виявили не тільки розум, але й наполегливість, щоб допомогти йому, малознайомому однокашнику, чи здібному, але дуже вже в'їдливому і гонористому студенту.

Більш за все його визволенню посприяв Максим Полторак. Як і інших василевих одногрупників його викликали на допити, схиляли до співпраці із слідством у брехливій шитій білими нитками справі. І зовні він ніби то піддававсь, не заперечував ніколи і нічому, а потай зайнявся розшуками дівчини, єдиної, що могла надати справжні свідчення і розставити усі крапки над “і”. Але її ніде не було і ніхто не знав де її шукати. Подружки відмовчувались, чи то не знаючи, а скоріш за все не довіряючи малознайомому настирливому хлопцю. Він вже і впадати у відчай почав, та тут у одної з дівчат, Світлани Саприкіної, щось здригнулося всередені, адже Максим так яскраво розповідав про поневіряння Василя, мужнього рятівника її одногрупниці, якому тепер замість подяки загрожує довгий тюремний строк за повністю сфабрикованою справою, бо за спиною негідника Стьопи стоїть впливовий і підступний батько, а за синою Василя анікого, бо багатьох його одногрупників залякали, він теж не двічі і тричі піддавався обробці слідчих і добре знає що і як діється навколо цієї жахливої історії, а тому єдина надія для Василя — це правдиві свідчення її зниклої подружки.

Світлана довго вагалася та нарешті розповіла Максимові, що стьпині дружки перестрілу визволену Василем дівчину відразу після усього, що сталося і пригрозили їй смертю, якщо вона зараз же не зникне з очей. На смерть перелякана та забігла до своєї кімнати у гуртожитку і, впавши на ліжко, розридалися. Дівчата почали розпитувати, що і як з нею, і нарешті вона усе розповіла. Тоді її найкраща подружка Тася Алтухова, родом з сибирської глибинки запропонувала переляканій дівчині їхати до її старшою сестри у далеке селище, де та жила разом чоловіком і двома дітками.

- Вони тобі допоможуть, бо чоловік моєї сестри шановна і поважна людина — головний інженер великого ліспромхозу, а тому і прийме тебе до себе на роботу, звичайно у конторі, і у гуртожиток пристроїть.. А зараз не можна часу втрачати — треба цію ж мить речі збирати — і на вокзал, бо як візьмуть у оберт слідчі, то вже вирватися із їхніх рук буде неможливо, і дружки Стьопи легко вб'ють тебе де-небудь.

Дівчата підхопилися, нашвидкоруч зібрали потерпілу дівчину у дорогу, і вже за кілька хвилин вона разом із Світланою висковзнула із кімнати і попрямувала до вокзалу. Тому допитати її слідчим так і не вдалося. На всяк випадок, щоб ніхто не обмовився ненароком, сьогодняшньої адреси дівчини-втікачки, крім Тасі Алтухової, ніжто з її одногрупниць не знав.

Максим замислився, що ж робити, як дістати свідчення і в той же час не завдати шкоди врятованій Василем дівчині. Писати і тижнями очікувати відповіді хлопець не схотів, а тому домовився із Тасею Алтуховою замовити телефонну розмову із дівчиною -буглянкою і вмовити її хоч якимсь чином виступити на захист свого рятівника Василя. Як відбувалася та розмова ніхто не знав, але відразу ж після неї Тася Алтухова написала заяву із проханням надати їй відпуску за сімейними обставинами строком на десять днів — вчилася вона добре, і їй не було відмовлено. Проводжав і зустрічав її Максим, а зустрівши відразу ж вихопив з її рук папку із свідченнями дівчини-біглянки. Їх він в той же день поніс на ксерокс і зробив з них аж п'ятнадцять копій, на всяк випадок. Три, а разом із ним і оригінал залишив собі, а всі інші роздав надійним друзям. Останні ж два екземпляри він вручив Тасі Алтуховій з проханням: одну залишити у себе, а іншу вислати на адресу дівчини-біглянки заказним листом. Наступного дня він відправився на квартиру до професора Карпука, домовившись із тим зазделегідь, і там вручив йому оригінал свідчень, сказавши при цьому, - Хай побудуть поки у вас, так надійніше, до вас їхні руки не дотягнуться, а якщо справа дійде до суду, тоді ви будете в змозі їх йому пред'явити.

Професор похвалив Максима за далекоглядність і передбачливість і обіцяв свою підтрику і в разі ускладнень стосунків із слідством. Ще день Максим провів у роздумах, вибудовуючи у голові майбутню розмову з приводу свідчинь дівчини-біглянки, а наступного дня відразу ж після лекцій, він їх ані за яких умов не пропускав, зайшов до телефонної будки і набрав номер слідчого Дужченка, який той дав йому наприкінці ще першого допиту. Почувши гучний і впевнений голос слідчого хлопець спочатку представився, а потім заявив видавано непевно, що хоче дати дуже важливі для справи свідчення. Слідчий зрадів, що ще один одногрупник буде свідчити проти Василя і того ж дня запросив його до себе.

У кабінеті Максим ще деякий час продовжував грати комедію, розмовляючи тихим невпевненим голосом з боязкими нотками. Дужченко увесь час підбадьорював свідка не вагатися, а розповісти всю правду, як на духу — з правдою завжди легше, запевняв слідчий хлопця, - а щоб її зафіксувати в мене є завжди помічник, що занотує слово в слово твої покази, а тобі залишиться лише їх підмахнути.

Максим чекав саме цих слів, бо чув їх вже не раз під час попередніх допитів і сказав, похитуючи головою, - Гадаю, що на цей раз занотовувати нічого не прийдеться, бо все вже викладено на папері.

І не даючи слідчому отямитися, у ту ж мить витяг з кишені вдвічі зігнутий конверт з однією з трьох копій, що були у нього і промовив, все ще розигруючи з себе боягуза, - ось, беріть, читайте — тільки за ради Бога, не кажіть нікому, що це я вам іх передав.

Слідчий взяв до рук конверто і прочитав на ньому свої призвіще, ім'я і по-батькові, а унизу припис — передати у власні руки.

І що ж там? - у невдоволені розтягуючи рота запитав Дужченко.

Не знаю, - знизав плечима Максим, - папірці якісь — я їх не витягав. Вони ж не мені, а вам.

А як вони потрапили до тебе? - продовжував допитуватись слідчий Дужченко

- А дідько його знає як! - майже заверещав Максим, і обличчя його викривилось майже справжнім жахом, - Прокинувсь, а оце, ну, конверт на тумбочці лежить — хтось підклав. Ох, боюся я усяких нерозумілостей — хай їм усім грець!

А у своїх хлопців в кімнаті ти питав, може хтось бачив? — не відставав слідчий, затискаючи боязкого на вигляд хлопця у глузий кут?

Та не наважився я, - продовжував мурмотіти Максим, - потихеньку заховав і в той же день до вас.

Молодець, молодець! - підбадьорив боягуза слідчий, - А тепер подивимось що там такого у конверті.

І його довгі цупкі пальці потягли папірці з конверту, а вже за мить з його вуст пролунав здивований скрик, - Овва! Та там не прості папірці, а ксеросні копії з рукописного текста. І який довгий - ціле послання — аж на шости аркушаш. А почерк хоча і дрібний, та чіткий і розбірливий — скоріш за все жіночий. Про що ж невідома поки ще громодяночка хоче повідомити нас? Ану, почитаємр, почитаємо, це стає вже цікавим, - і слідчий заглибився в читання. Кілька хвилин тривала тиша, під час якої Максим уважно стежив за виразом обличчя Дужченка — і не дарма, бо раптом той підхопився і в один стрибок впритул наблизився до нього, - хлопець ледь-ледь встиг посунути стілець назад і уникнути зіткнення.

Що злякався, шмаркач? - загримів голос розлюченого Дужченка просто над головою, - Дурити нас взявсь? Так знай — не вийде нічого у тебе. Ану зізнавайсь, хто тобі оце передав? Тільки не кажи, що на тумбочці побачив — не повірю! Кажи, де оригінал цієї фальшивки? І швиденько, а не то замкну тебе на кілька днів до карцеру. Мало не здасться

Ой, навіщо мене туди? Я ж ні в чому не винний. Оь тільки виявив, і відразу ж до вас. Нащо це мені? У такі ігри не граюся, бо спокій полюбляю, спокій! Розумієте?

Та слідчий вже не бажав нічого розуміти, а викликавши наглядача доручив тому замкнути цього розумника, так виразивсь він на максимову адресу, туди де потемніше і похолодніше.

На волі Максим опинився лише наступним пізнім ранком. На прощання Дужченко пообіцяв йому, у разі якщо він не зізнається, звідки взявся той конверт, написати до універу таку маляву, після якої вже на другий день його виключать із вовчим квітком і більш нікуди не візьмуть.

На ці слова Максим реагував суцільними пихканням, і скигленням, та Дужченко його і слухати не хотів, а тільки вказав на двері.

Але вже за хвилину, тільки но опинившись на вулиці, хлопець повністю перетворився — хода зробилась легкою, а на вустах засяяла усмішка переможця. Перший раунд у слідчого він виграв беззаперечно, а крім того заклав надійний фундамент ще й на виграш раунду другого. І раунд той не забарився. Вже увечірі, коли він повертався з бібліотеки до гуртожитку, почув ззаду себе шаркаючі кроки. Він уповільнив ходу, і кроки за спиною теж уповільнилися. Значить він не помилився переслідують саме його. А як так, то треба полишити людний проспект ы звернути до якоїсь бічної вулички, а ще краще провулочка, там для приватних розмов і вияснення стосунків значно сприятливіша атмосфера. А перед такою важливою зустріччю треба з'ясувати, кому аж кортить з ним поспілкуватися. А ось і піджодяща вітрина, все що позаду видно, мов у дзеркалі. Так, їх троє — один на зріст не те, що високий, а просто височенний. На перший погляд непереможний, бо до його щелепи і не дотягншся навіть, а він в той же час своїми довгими руками дістане кого завгодно, і де завгодно. Але добре відомо також, що із реакцією у таких частенько бувають проблеми, неповерткі — і цим можна скористатися, - саме мені, бо із цим у мене повнісенький порядок. І тому легко влучу у якусь вразливу точку, а рукою, чи ногою — це вже як складеться, заздалегідь не розрахуєш, на автоматі краще виходить.

Двоє інших з цієї трійці непоказні. Риси облич, мов змащені, які статури заховані під сорочками-ковбоками навипуск не визначиш. А ось рухи не приховаєш. У того, що зліва від височенного впевнені, добре окреслені, що видає добре треновану і координовану людину, а ось у того, що справа зовсім не чіткі, та ще й повільні, що відразу видає в ньому тюхтія і телепня. Такий вже точно нічим не зашкодить. Але досить їх розглядати, бо можуть щось запідозріти, краще нехай перебувають у невідомості.