ЛОТЕРЕЯ НА "ЗЕЛЕНУ КАРТКУ"

Розиграші лотереї "зелених карток"- одного з основних американських імігрантських документів, який дає право на роботу і проживання, проводяться в США вже більше десятка років. Дозвіл на постійне проживання, або грін-карта - бажаний документ, що стає першим кроком по дорозі до американського громадянства.
В Україні про лотерею більшість узнала в останній десяток років, раніше ж про неї чули в основному ті, що мають в Америці близьку рідню (це, переважно, жителі Західної України) або - добрих друзів. Мабуть, знаходилися й такі, що виловили інформацію зі скупих повідомлень українських газет чи радіо, але їх було небагато. Я сама ще десь в 1995 році, живучи в Україні, якось чула перебіжне радіоповідомлення про розиграш американської "зеленої картки", але не встигла розібратися і тим паче повірити в якусь ледь окреслену можливість поїздки до цікавої супердержави Америки.
Тим часом лотерея йшла повним ходом, добавляючи в країну емігрантів усе нових і нових сміливців, частина з яких ступала на землю Нового Світу без того, щоб їх там чекали родичі або знайомі.
Звичайно, багато людей в Україні та інших економічно ослаблених державах шукають зараз можливості поїхати куди-небудь на заробітки аби не принижувати своє життя кам`яновічним існуванням у час, коли планету опоясують космічні ракети і супутникові, комп`ютерні зв`язки. У час, коли на побут усі намагаються тратити якнайменше часу, стараючись відвоювати його на можливості розширення кругозору, на роздобуток харчів для розуму, а не тіла (хоча в американського населення в більшості мрії направлені на заробітки, бо саме заробітки потім допомагають здійсняти багато інших намірів). Коли економіка дуже відстає, побутові потреби в житті людей розростаються до розмірів монстра, який з`їдає безжалісно увесь час, пускаючи його на єдине - роздобутки харчів, одягу, можливостей для елементарного існування. Змагатися з монстром несила. І в найдуховніших людей опускаються руки, як би вони не боролись, з`являється безнадія від неможливості щось змінити і угараздити. Багато хто згоджується йти на крайні заходи, аби не плакати в подушку, зчепивши руки у безсиллі, аби не бачити розчарованих і пригаслих очей дітей, яким не можна подарувати найменших ними бажаних радощів, аби не ховати свої сто разів зацеровані шкарпетки на фоні непоясненного, миттєвого збагачення деяких своїх ровесників і розуміти, що за це вони продали душу Сатані...
Одним з крайніх заходів є і еміграція, виїзд до чужої країни у зрілому віці - ця мовчазна згода на початок життя спочатку, буквально з перших літер нової абетки (правда, мало хто з емігрантів хоче залишитися вік на чужині, більшість півсвідомо планує покращити свій матеріальний стан і повернутися на Батьківщину, до рідної землі, хоч віка доживати...)
Тож знання про лотерею "зеленої картки"може допомогти багатьом людям, бо хоч вона й лотерея (тобто, розрахована тільки на удачу), проте все ж таки – це один з шансів на легальність, законність перебування, без якої в чужій країні так важко. Як вирахував один мій знайомий, можливість виграшу – від 1 відсотку. Мало, але більше, ніж можливість виграти гроші в лотерею. До того ж, цей шанс на сьогодні реальний, адже щороку з України прибувають все нові й нові володарі виграної "зеленої картки". Наприклад, в 2002 році з України прибуло 4 035 таких осіб (за даними з сайту «брама» -http://www.brama.com/novakhvylia/greencard/DV2003results.html), а всього «зелену картку виграли 87 156 осіб. Більше, ніж з України, в*їхали тільки з Гани (6333 осіб), Нігерії (5989), Ефіопії (5562) та Бангладешу (4935). В Росії виграли 2695 «зелених карток», в Польщі – 3855 (друге місце після України).
В 2001 році мігрантів з України було 5511 осіб, більше було тільки з Гани, Нігерії, Сіерра Леоне. Росіян, котрим поталанило виграти, було 2754, поляків – 4707. Найбільше українців приїжджають із західних областей, жителі східних – або не вірять в можливість виграти, або більше задоволені проживанням в своїй країні.
В 1999 році можливість виїзду на проживання в Америці завдяки лотереї одержали 8,035 українців з 113422 тих, що виграли.
Час від часу Америка забороняє участь в лотереї для якоїсь країни (коли з неї за певний час вїхала велика кількість імігрантів. Зараз, наприклад жителі Росії не можуть грати в лотерею.
Ще більше надіються новоприбулі емігранти на цей виграш уже тут, в Америці, реально зіткнувшись з труднощами здобуття документів (але останнім часом нелегали не можуть використати свій виграш, бо вже своїм недозволеним проживанням вони порушують нинішні закони Америки).

ІМІГРАЦІЯ З УКРАЇНИ
За повідомленням Служба імміграції і натуралізації США (СІН), протягом останніх років майже вдвічі більше українців на законних підставах іммігрували до США. Зокрема, в період з 1998 по 2001 роки до США легально виїхало 54356 українців. При цьому, в 2001 році в США в’їхало 20975 українців (2% всіх легальних іммігрантів), в 2000 році - 15810 українців (1,9%), в 1999 році - 10123 (1,6%) і в 1998 році - 7448 (1,1%). В 2001 році Україна була на 12-ій позиції за кількістю легальних іммігрантів до США. Росія знаходилась на 14-у місці (61399 осіб). Першими в списку були Мексика, Індія, Китай, Філіппіни та В’єтнам. Загальна цифра включала в себе як знову прибулих в США осіб, які отримали в’їзні візи за кордоном по лінії Держдепартаменту, так і осіб, які вже проживають у США і отримали посвідку на постійне проживання шляхом звернення в СІН із заявами про зміну їх імміграційного статусу. Тим часом, збільшується й нелегальний виїзд з України – кожен сьомий її житель, через бідність та безробіття, за даними УНІАН, працює за кордоном.
Станом на 1 липня 2002 року понад 7 мільйонів громадян України були змушені залишити Україну в пошуках роботи (це було заявлено на відкритті Міжнародної науково-практичної конференції "Права людини в Україні").

ЯК ВИНИКЛА ЛОТЕРЕЯ

Але як почалася лотерея "зелених карток", як і чому виникла її ідея? Думаємо, багатьом буде цікаво щось дізнатися про цей, такий популярний нині, захід.
За свідченнями преси, лотерея "зеленої картки" виникла з ініціативи частини американського Конгресу аби відновити рівновагу іміграційного напливу, яка була порушена законодавчими актами з 1952 по 1986 роки, і знищити іміграційну дискримінацію за ознакою національності. Закон про іміграцію і громадянство 1952 року об`єднав різні закодавчі акти в єдине ціле і заклав основи Іміграційного закону 1990 року, найменш дискримінаційного за всю історію країни. До того ж: поправки до Закону 1952 року, підписані президентом Ліндоном Джонсоном в 1965 році відкинули обмеження в кількості (квоті) для іміграції за ознакою національності для вселенців з країн Азії і Латинської Америки, а також Південної, Східної і Центральної Європи. Зате було введено такі обмеження для представників із Східної і Західної півкуль.
Законодавчі акти 1976, 1978 років встановили єдину квоту для імігрантів з усього світу).
Завдяки Закону про іміграційну реформу й іміграційний контроль 1986 року (відомому також як Закон про іміграційну амністію) було легалізовано (надано документи для законного проживання) більше як двом мільйонам вселенців, у основному з країн Латинської Америки і Азії.
Закон 1990 року про іміграцію значно збільшив іміграційну квоту і тим самим окреслив можливість великих зрушень в американському суспільстві.
В уже зазначеному законі 1986 року були також нечіткі настанови для Держдепартменту. Він повинен був виділяти протягом двох так званих фіскальних (з жовтня даного року по жовтень наступного) років по 10 тисяч додаткових зелених карток для жителів країн, з яких завдяки законодавчим поправкам 1965 понизився відносний рівень в`їзду до Америки. Відбирати особи для одержання зеленої картки треба було тільки за часом надходження заяв, тобто, хто перший зголосився, той і виграв.
Відповідно з цими настановами, Держдепартмент оголосив про введення програми НП-5 - першої в історії Америки лотереї «зеленої картки». В ній могли брати участь жителі 36 країн, котрі ввійшли в список Держдепартменту. Реєстраційний період тривав лише тиждень (з 21 січня по 28 січня 1987 року). Перші 10 тисяч заяв, надісланих на адресу поштового ящика Держдепартменту, вважалися такими, що виграли. Не було жодного обмеження на кількість заяв, що можуть надходити від одного учасника.
1988 року Конгрес продовжив програму НП-5 ще на два фіскальних роки (1989 і 1990) і збільшив до 15 тисяч кількість "зелених карток"для розігрування. До того ж, майже паралельно, на 1990, 1991 роки планувалася друга програма, ОР-1. На неї щороку виділяли 10 тисяч зелених карток. Але, на відміну від програми НП-5, переможців почали вибирати не за часом надходження заяв, а проводячи розігрування лотереї. Тобто, виграш мав попадати випадково. Тоді ж вперше ввели правило, що від одного учасника має бути лише одна заявка. Всі ці нововведення, одначе, - лише перша, але зовсім не остання спроба змін в процесі реєстрації заяв і розігрування. Вони свідчать, що пошук найкращого рішення про відбір осіб на "зелену картку" продовжується вже більше десятиліття і все ще не знайдено найкращих варіантів.
З Іміграційним законом 1990 року почався поступовий перехід до програми "Діверсіті Імігрантс" (ДВ-1) - лотереї "зелених карток" у тому вигляді, який ми знаємо зараз.
Відповідно до Закону, перехід до програми ДВ-1 продовжувався протягом трьох років: з 1 жовтня 1991 року по 30 вересня 1994 року. Цей період названо програмою АА-1. Щороку на неї виділялося 40 тисяч "зелених карток", до того ж, 40 відсотків з них назначалося для вихідців з Ірландії. Відбір переможців знову проводився за часом надходження заявок, а не за методом випадкового вибору - лотереї. Знову було знято також вимогу, що один учасник може надсилати лише одну заявку.
Проте в 1991 році, коли вперше задіяла програма АА-1, люди надіслали аж 19 мільйонів заявок. Мабуть, через це зміни в законі не забарилися.
Технічні поправки до Закону 1990 року, прийняті Конгресом в 1992 році, повторно заборонили і необмежену кількість заявок, і вибір переможця лише за часом надходження заявок. Тобто, знову лотерея. Сталися також деякі інші зміни. Хоча б те, що "зелені картки", котрі залишилися з попереднього року, стали додавати до 40 тисяч "зелених карток", визначених для даного року. А картки для членів сім`ї переможця стали брати з 40-тисячної квоти.
Ці зміни щодо розігрувань призвели до того, що різко ( в 1517 разів) скоротилася кількість заявок, котрі надійшли в наступні два роки перехідного періоду. Надійшло відповідно 1,1 і 1,2 мільйони заявок.
Починаючи з 1 жовтня 1994 року процес щорічного проведення лотереї за програмою ДВ-1 було названо регулярним.
Якою ж вона є, нинішня лотерея?
До її учасників не ставиться звична вимога про наявність роботодавця або близьких родичів у США (але, між іншим, якщо це є, - більше гарантії одержати "зелену картку" уже після виграшу).
Від учасників лотереї не вимагається подання прохання (яке представляє собою немаленьку пачку документів, серед яких - детальна заява, супроводжуючі листи та багато іншого), учасники лотереї надсилають по інтернету лише заявку певної форми, з основними даними про учасника лотереї і членів його сім`ї. У цих даних мають бути вказані повні імена, дати і місця народження заявника і членів його сім`ї, адреса для кореспонденції, а також - якщо це заявника стосується- "умовна батьківщина" по одному з батьків, чоловікові чи дружині. А також фотографії всіх членів родини – чоловіка чи дружини і всіх дітей до 21 року, навіть від попередніх шлюбів.
Поки що для учасників лотереї відсутня звична в інших випадках вимога за звернення з проханням про видачу візи. Найважливіше – вміти користуватисж комп`ютером, щоб надіслати заяву і фотографії розміром 5 на 5 см (їх стали вимагати, як ми вже зазначали, лише з 1996 року), або знайти спеціаліста, що зробить всі необхідні компютерні роботи.
Для учасників лотереї відсутня така звична в іміграційних справах багатоетапність розгляду основного прохання. (Приклади найбільш поширених справ - звернення до Міністерства за дозволом на працю і прохання родича чи роботодавця до Служби іміграції та натуралізації. Розгляд кожної з названих справ ділиться на багато підетапів, часто продовжується великою кількістю запитів одного чи іншого відомства про додаткові документи й інформацію).
На учасників лотереї не поширюються звична в іміграційних справах довгочасність прийняття рішень. Повідомлення про виграш приходить до учасника вже через кілька місяців після відправлення заяви. (Можна порівняти з тим, що дозволу на працю від Міністерства праці іноді чекають роками, після чого для тих, котрі одержали дозвіл, починається етап розгляду основного прохання в Службі іміграції і натуралізації - етап,котрий також може затягнутися на довгі місяці, а то й роки).
Якщо трапився виграш, на майбутнього імігранта не поширюється правило, котре дуже часто застосовується для відмови у видачі "зеленої картки" - звинувачення в брехні чи перекручуванні фактів (ця вимога існує щодо інших прохань доіміграційних органів). Закон чітко і однозначно забороняє відмовляти переможцям на основі такого звинувачення як формальної перепони до іміграції в США після виграшу в лотереї. Інші категорії заявників не можуть і мріяти про подібні поблажки.
В лотереї "зеленої картки" можуть брати участь не всі країни, а лише ті, що мають порівняно невеликий іміграційний потік до США протягом п`яти попередніх для лотереї років. Країни визначаються за певними формулами щороку. Отже, їх перелік може мінятися з року в рік, від лотереї до лотереї.
На основі виграшу в лотереї, загальна щорічна кількість імігрантів не може перевищувати 55 тисяч осіб (в перехідному періоді, як ми пам`ятаємо, було 40 тисяч). Щорічна кількість імігрантів з кожного регіону не може перевищувати певного відсотка від загальної кількості імігрантів, а щорічне число учасників з кожної даної країни не може бути більшим, ніж 7 відсотків від 55 тисяч (тобто 3850 осіб). Про всі ці тонкощі не повідомляється в офіційних текстах.
Закон про іміграцію 1990 року передбачав не всі умови лотереї і таким чином лишав її організаторам можливість щорічно змінювати правила лотереї, вносити уточнення і доповнення. Наприклад, Закон 1990 року мовчав про те, як виграш у лотереї поширюється на членів сім`ї переможця.Чи входять "зелені картки" для членів сім`ї у відведену для переможців кількість карток? Якщо ні, то кожна лотерея додає Америці не 55 тисяч імігрантів, а 55 тисяч сімей. Якщо так, то імігрантами стає не 55 тисяч сімей, а 55 тисяч осіб, що, звичайно, набагато менше. (Дійсним для нинішніх правил лотереї є саме останній приклад, відповідно до Технічних поправок 1992 року).
Але Закон про іміграцію 1990 року залишив можливість змінювати правила в залежності від обставин. Початок дії лотереї і час, на це виділений, теж можуть змінюватися і змінюються з року в рік.

МЕТА ЛОТЕРЕЇ

З усіх перерахованих особливостей лотереї випливає, що за її допомогою іміграційним законодавством створена особлива частина іміграційного потоку із 55 тисяч імігрантів щороку (а кількість, у залежності від обставин може бути значно збільшена). Для цієї частини створені особливі, привілейовані умови. Завдяки їм, імігрантом може стати не тільки той, хто мріє про це і готовий заради своєї мети переборювати всі труднощі, пов`язані з лформленням прохання, на довгий час чекання, на витрати, але й той, хто просто потрудиться вислати фотограф і заявки.
Ця особлива складова іміграційної течії, створена лотереєю, має завдання знищити непропорційність такої течії. Адже щороку з однієї країни чи частини світу емігрує значна кількість населення, з інших - невелика. Це залежить від того, що деякі країни і регіони мають більше можливостей для відповідності умовам еміграції, або від помітно більшого прагнення людей виїхати звідти, чи у зв`язку з іншими причинами. До того ж, як ми знаємо, відсоткова кількість для країн - учасниць лотереї має на меті регуляцію всередині самої лотереї.
Якби в лотереї могли брати участь всі країни, то можна було б подумати, що вона створена лише з благородною метою - відкрити шляхи для іміграції для тих, хто не має в США ні близької рідні, ні роботодавця. Але лотерея поширюється не на всі країни. В неї не допускаються саме країни з високим рівнем іміграції в попередні лотерейні роки (в першу чергу, деякі країни Азії і Південної Америки). Тому очевидно, що летерея є інструментом іміграційної політики США. З її допомогою відносний рівень іміграції з інших країн підтягується до заданих поміток.
Те, що лотерею започаткувало іміграційне законодавство саме в 1990 році, теж не дивно. Адже саме в цьому році абсолютна кількість імігрантів була збільшена з 290 тисяч до 700 тисяч на 1992, 1993 і 1994 роки і до 675 тисяч на 1995 і подальші роки. При такій високій абсолютній визначеній кількості, диспропорції іміграційної течії могли бути особливо небезпечними. Тому і було введено цю особливу складову - лотерею "зелених карток".

ЛОТЕРЕЙНІ КВИТКИ

Звичайна лотерея має свої лотерейні квитки. Якби мета лотереї "зелених карток" була тільки дати можливості виграшу тим, хто хоче стати американським імігрантом, але не має в США близької рідні чи роботодавця, то можна було б застосовувати лотерейні квиткии. Їх могли б поширювати американські посольства (хоча б, за доступну всім символічну плату).
Небажання купити квиток означало б небажання імігрувати, на що можна було б не звертати уваги. Але мета лотереї - зовсім у іншому: в тому, щоб переможців було не менше 55 тисяч і щоб вони представляли країни за певними пропорціями. Прагнення "набрати" встановлену 55-тисячну кількість виявляється навіть у тому, що кожного року виграші спочатку одержує приблизно 100 тисяч людей. Тобто біля 50 відсотків із них, таким чином, виявляються "запасними". Навіть найнижча символічна плата за лотерейний квиток могла б стати значною перепоною для здійснення цієї мети. У всякому разі, в перші роки, поки ідея лотереї не досягла необхідного рівня популярності в усьому світі. До того ж, якби оплата була дуже малою, вона могла б навіть не повернути витрат, пов`язаних з друком і поширенням лотерейних квитків.
Продаж квитків не був би виправданим. Очевидно, тому організатори лотереї вирішили від нього відмовитись (у всякому разі, в перші роки лотереї). Лотерея проводиться за вільною участю.

ОДНА ЗАЯВА - ВІД ОДНОГО УЧАСНИКА

Але вільна участь - не така вже й вільна. В 1991, першому році перехідного періоду лотереї, кожному учаснику дозволялося посилати скільки завгодно заявок. Але їх надійшло занадто багато, як ми вже знаємо. Протягом 7 днів реєстраційного періоду було надіслано 10 мільйонів заявок. Плюс, 9 мільйонів було дискваліфіковано як такі, що надійшли із запізненням або до встановленого дня. До того ж, реєстраційний семиденний період підходив тільки для початкового (пробного) періоду лотереї. Беручи до уваги невизначеність часу прибуття листів (особливо, закордонних), такий короткий період прийому заяв не давав можливості взяти участь у лотереї для тих, хто того бажав. Але якби заявки приймалися не 7 днів, а місяць, (як було визначено для постійного етапу лотереї), то могло надійти до 100 мільйонів заявок (з розрахунку 19 мільйонів на тиждень). Тобто, це було б вдесятеро більше, чим нині. Або і набагато більше: адже лотерея набирає силу й популярність і кількість учасників збільшується з року в рік. Можливо, саме те, що такий величезний наплив пошти важко було б опрацьовувати в Центрі проведення лотереї і в поштовому відомстві і привело до рішення: одна заява від одного учасника. Всі заяви мають бути розглянути і порівняні. І тому учасники, що надіслали більше, ніж одну заяву, будуть позбавлені участі в лотереї. Звичайно, те, як можна провести розгляд такої величезної кількості пошти за короткий період, залишається загадкою. А тому викликає сумніви в тих, хто над цим питанням задумується. Очевидно, деякі заявки, що надійшли від одного учасника, можуть залишитися невиявленими. З іншого боку, може бути помилково знятий з участі в лотереї і хтось, що надіслав лише одну заявку. Таке значне спрощення реєстрації заявок, якщо воно існує, дуже розумне і виправдане метою лотереї. Адже її правило "одна заявка - від одного учасника" викликане тільки бажанням стримувати кількість заявок, аби їх не надійшло надто багато.
Але на нечіткості деяких умов іноді пробують заробити гроші посередники (нібито допомогаючи людині виграти в лотереї). Вони посилають багато заявок. Користуються вони і ще якимись іншими логічними вичисленнями й технічними прийомами, вписують різні адреси для кореспонденції, але невідомо, чи все те їм справді допомагає. Якщо виграти поталанило, беруть з клієнта великі гроші, якщо ж ні, - що поробиш, - пояснюють, - лотерея. Тоді в клієнта пропадає тільки завдаток.
Проте очевидно, що виявити заявки від однієї й тієї ж самої людини досить важко. Адже має бути проведене встановлення особи на основі анкетних даних. А навіть це нелегко. За даними преси, в 70-х роках Міністерство транспорту США проводило великі дослідження можливості встановлення особи водіїв-володарів карточок на право їзди за анкетними даними. Було виявлено, що навіть в одній і тій же країні ні ім`я та прізвище, ні дата чи місце народження не визначають особу достатньо точно .Завжди існує висока вірогідність існування кількох чсоловік з однаковими повними іменами, що народилися одного дня в одному й тому ж самому населеному пункті. Навіть при абсолютно однакових дівочих іменах матерів дітьми можуть бути різні люди. Дослідження, як ці, що проводилися Міністерством транспорту США виявили, що ідентифікація особи на основі тільки анкетних даних неможлива. Потрібен документ, що має номер, який належить одній-єдиній людині. В З`єднаних Штатах таким документом може слугувати свідоцтво про народження (і то лише тоді, коли воно видане штатом, а не графством), карточка *"соушл сек`юріті", паспорт, "зелена картка" та деякі інші засвідчення особи.
Але ці документи не можуть бути використані в лотереї. По-перше, обробка таких даних зайняла б занадто багато часу. А по-друге, тому, що підняло б питання про законність використання названих даних. Адже Закон про приватне життя, котрий був прийнятий 1974 року і став діяти з 1 січня 1975 року, забороняє на вимогу такого номера державними органами США всіх рівнів. Законом передбачено і винятки, але до лотереї вони жодного стосунку не мають. Вимагати ідентифікаційний номер від іноземців, що проживають за межами США, ще більше затруднило б завдання. тому від вимоги таких даних організатори лотереї відмовились. Тому в заявці є тільки дані про заявника. Але так само, як можуть існувати люди з однаковими іменами й прізвищами, що народилися в одному місці в той же день, так само можуть співпадати й адреси для кореспонденції. До того ж, адреса для кореспонденції може бути іншою, ніж адреса проживання учасника. Для кореспонденції найчастіше подається адреса друзів, знайомих чи адреса, орендована в спеціальних бюро. щодо останнього, десятки, а часом і тисячі адресатів одержують пошту за однією адресою (пошта потім сортується службовцями бюро або самими адресатами). використання орендної адреси не заборонено умовами лотереї.
Тож, можна допустити, що однакові заявки вважаються поданими однією особою не з достовірністю, а лише за степенем можливості (хоч і дуже високим). І саме за цією основою знімаються з участі в лотереї. Мабуть, враховується й те, що участь в лотереї - не право, а привілей, до того ж причини програшу не можуть бути виявлені тим, хто програв.

ФОТОГРАФІЯ І ПІДПИС

В 2004 році до умов лотереї додалися значні зміни: віднині заяву треба було надсилати разом зі знімкою тільки через інтернет. При цьому зазначалося, що нововведення повинні захистити лотерею від порушень її правил. Порушення такі, мовляв, відбувалися і деякі учасники відправляли по кілька заявок. Згадувалося також, що більше мільйона заяв в кожній з попередніх лотерей були відсторонені від участі за недотримання правил. Деяких таких порушників було виявлено вже на інтерв`ю в посольстві або Центрі іміграції і натуралізації (може бути, що лише за їхніми власними признаннями).
Отже, таким чином визнано, що порушення траплялися. А фотографія - досить вдала знахідка організаторів, хоча теж, на думку знавців, не довершена.
Організатори лотереї ніколи не заявляли про те, що знімка буде використовуватись для ідентифікації заяв. Але громадськість - журналісти, адвокатами і учасники лотереї чомусь зробили саме такий висновок. Висновок, який навряд чи могли передбачити організатори лотереї, бо він є неймовірним. Але сталося саме так - люди, не надто задумуючись чи так вірячи в чудеса американської техніки і комп`ютеризації, закріпили в своїх уявленнях неможливе.
Знавці вважають, що лотерея "зелених карток" увійде не лише до історії іміграційного законодавства Америки, але й до літератури з психології. Адже достатньо провести найпростіші підрахунки, аби усвідомити, що ідентифікація такої значної кількості заявок за фотографіями не може бути здійснена. За кілька місяців, призначених для цієї роботи, її не могло б виконати навіть усе людство разом, а колектив із 3,5 мільйона працівників повинен би займатися ідентифікацією знімок кілька сотень років.
Порівняння заявок у посольстві й іміграційному центрі неможлива ще й тому, що туди навіть теоретично не може надійти більше одного виграшу, що випав одному учаснику, а значить, і не більше однієї фотографії. Отож порівнювати не буде з чим...
Те, що фотографія не використовується для визначення особистості учасника, підтверджує й інше. В умовах лотереї зазначається тільки, що має бути надіслана "недавня фотографія такого-то розміру". Там не вказано, що знімка повинна бути в три чверті, з видимим правим вухом, як цього донедавна вимагалося для всіх іміграційних заяв-прохань. До сьогоднішнього дня ще нема технічних засобів для ефективної ідентифікації знімки. Тоді як існують, наприклад, засоби установлення особи за відбитками пальців, голосом, сітчатки ока. А також, - за вухом, хоча про це відомо небагатьом. І навіть сама "зелена картка" останнього зразка, зареєстрована в Центрі іміграції і натуралізації США як форма І-551, потребує подачі фотографії на три чверті з видимим правим вухом. З`ява такої знімки на "зеленій картці" стала важливим етапом у розвитку оформлення останньої. Відсутність такої знімки в деяких, раніших зразках "зеленої картки" є однією з причин для обов"язкової для всіх заміни попередньої форми на нову, котра повинна була бути здійснена не пізніше 20 березня 1996 року.
Визнано, що вухо забезпечує абсолютно надійне визначення особи. Між іншим, деякі нацистські злочинці були виявлені за фотографіями п`ятдесятирічної давності. спеціалісти вважають вухо надійнішим засобом,чим відбитки пальців. Адже відбитки пальців можна змінити, а вуха можна хіба що позбавитися.
Проте у лотереї знімка використовуватись не буде ще й тому, що вона - предмет делікатний. Якби запрошувалася конкретна фотографія для встановлення особи, це могло б викликати серйозні заперечення. І не тільки всередині країни, а й за кордоном. Адже мова йшла б щороку про ідентифікацію більше 7 мільйонів іноземців, із яких лише 55 тисяч мають шанси стати в майбутньому постійними жителями США. Те, наскільки обережним є підхід Міністерства юстиції і Державного департаменту Сполучених Штатів до питання знімок, засвідчує і наступне. В паспорті громадянина США, як уже зазначалося, фотографія - без видимого вуха. нема сумніву, що вимога про фото іншого типу визвала б немало критики. Адже становище громадян США і іноземців (так само, й володарів "зеленої картки" зовсім не однакове). Навіть питання про введення номера Соушл Сек"юріті в документи, що засвідчують особистість, спричинило останніми роками гостру політичну боротьбу. На думку багатьох, такий захід не відповідає основним засадам американської демократії.
За якими ж ознаками щорічно дискваліфікуються сотні тисяч заявок учасників лотереї? Ось вони, ще раз: через невчасне прибуття для реєстрації; неправильне чи неповне оформлення.
Але якщо це так, то для чого потрібна фотографія й інтернетне відправлення? Адже організатори лотереї не грають з учасниками в якісь ігри, вся система лотереї продумана дуже серйозно. Таємниця саме в тому, що це в багато разів збільшує вартість гри влотерею. Раніше, перебуваючи в США, неважко було відіслати "жменю" заявок за друга чи родича в іншій країні. Сьогодні для цього потрібно одержати знімки, знайти компютерного спеціаліста, а це - не тільки грошові витрати, але клопоти та затрата часу. А головний же удар, як уже зазначалося, наноситься посередникам, котрі вже встигли пристосуватися час від часу заробляти собі гроші на популярній державній лотереї.
З кожним роком ускладнюються і умови одержання "зеленої картки". Зараз отримання повідомлення про виграш ще не означає автоматичного отримання документу, котрий дає право на постійне проживання в Америці. Воно стає тільки першою сходинкою на шляху до вимогливого перегляду купи заповнених переможцем паперів (в тому числі, про наявність достатніх матеріальних цінностей. Непогано б також мати запрошення на роботу, хоча б у довільній формі). Пізніше починаються різні оплати - на затрати процесу лотереї, за інтерв`ю, за саму "зелену картку". На сьогодні то виходить біля 2 тисяч доларів на особу. Тобто, стає немалою сумою навіть для імігрантів, котрі вже працюють в США, не кажучи вже про закордонних переможців. Але що ж, - позичають гроші, продають майно - і сплачують. Бо праця в Америці має виправдати і виправить ці затрати і борги. До того ж, володіння "зеленою карткою" відкриває світ - можна мандрувати до будь-якої країни. На звання громадянина США переможці лотереї можуть претендувати через п`ять років, як і інші категорії.

ХВИЛІ ЕМІГРАЦІЇ НА РІКАХ СЛІЗ

На етапі нинішньої популярності еміграції до Америки виграш лотерейної "зеленої картки" уже перетворюється для багатьох на ходіння по муках. Власне, це стається майже з половиною переможців, адже картки одержують лише половина з них.
Нам відомий випадок, коли одна сім`я два руки перебувала в процесі вирішення питання виграшу і зрештою, на остаточному інтерв`ю в Варшаві (інтерв`ю для переможців лотереї-українців проводяться у Польщі) сім`ї було відмовлено. В консульстві було вирішено, що підпис несправжній. Хоч жінка-переможниця стверджувала, що вона підписалася сама, - підпис було виконано друкованими буквами.
Батьки інших знайомих виграли лотерею, але видача її затримувалась, бо той, хто виграв, одного разу порушив закон США, побувши в Америці трохи довше, ніж дозволяла його віза. Тож у видачі виграної «зеленої картки» було відмовлено. Але діти, що вже жили в Америці, прислали звідти лист від адвоката, котрий доказував, що візу перебуто на термін, менший 180 днів. А це ще дозволено законом.
Батьки поїхали до Польщі ще раз і виграну «зелену картку» їм все-таки дали. Казали, що рідко хто з тих, кому відмовили, добивається свого права і вертається знов з доказами.
Історія більшості хвиль еміграції пишеться сльозами і горем. Часом кров`ю, як у випадку воєнних і повоєнних українських та інших біженців. Історія нинішньої хвилі позначається тим, що популярна для в`їзду країна Америка все тісніше закриває свої раніш гостинні ворота. Її іміграційні правила стають все більш жорсткими, а отже реальність стає жорстокою для людей.
Невідомо, чи буде колись про це говоритися, але Америка, яка обережно ставиться до власних громадян, шанує їх права, не надто побивається про жителів інших країн. Власне, кожне відкриття візи американським посольством зараз уже стало лотереєю: відмова, відмова - раптом, раз! - для когось удача. Хоча дуже рідко вона буває просто випадковою. У будь-якому випадку їй передували довга підготовка людиною до приїзду на інтерв`ю, моральні і матеріальні затрати, безсонні ночі, сльози і нервові зриви. А досить тільки подивитися на довжелезні черги під посольствами США, на те, як, забравши плату за інтерв`ю, людей мучать різними запитаннями і потім не відкривають візу, навіть не пояснивши чому. І, звичайно, не повертають назад грошей.
Що вже й говорити про повернення людям змарнованого часу, про безцінні нервові затрати, про їхню втрачену віру в себе і зламані надії.
Хтось скаже: але що за розмови! Чи хто просить людей стояти в тих кілометрових, зайнятих з ночі чергах під посольствами? Самі йдуть. То нічого й скаржитись.
Звичайно, ідуть самі. Але не з доброго дива. Не так уже й багато таких, хто вибере можливість проживання в далекій заокеанській країні просто заради цікавості і духу мандрівки. Людям дихають у спину горе і нестатки...

РАЙДУГА І БЕЗДНА ЛОТЕРЕЇ

А чим є насправді ця популярна американська лотерея! Подумати наприклад, людина виграла "зелену картку". У яку веселку почуттів і бездну думок ступає вона з цієї хвилини! Скільки надій і розчарувань, скільки сумнівів і поривань переживе вона до того часу, поки дійде до дня інтерв"ю. А з паперами! Не так просто відповісти на всі запитання, які ставляться в надісланих анкетах. Немалі гроші треба заплатити за проходження медичної комісї в одному-єдиному визначеному, наприклад, для українців місці - в київській клініці Амосова. Туди треба приносити також довідку про щеплення, а якщо їх (щеплень) не вистачає, платити десятки доларів за кожне необхідне.
А головне - треба показати свою матеріальну спроможність жити в Америці. Аби це довести треба або мати багато власних грошей, матеріальні статки або грошові вклади в США. Чи - запрошення на роботу до Америки. Чи - завірену і нотаризовану спеціальну форму про спонсорів, родичів або друзів, котрі зобов`язуються матеріально підтримувати новоприбулого. Тому дехто з переможців у лотереї прямо зразу йде до доброго адвоката, який допоможе вийти з ситуації. Родичі чи дуже близькі друзі переможців часом наймають юриста прямо в США (адвокати в Америці страшенно дорогі, година їхньої праці оцінюється сотнями доларів). Дехто, бува, продає те, що має, аби доказати свою матеріальну влаштованість. (Правда, у повідомленні про виграш на цей рахунок конкретно пояснюється: нічого, мовляв, не продавайте і не звільняйтесь з роботи, цей виграш - ще не гарантія одержання "зеленої картки", на кожну картку припадає по два переможці... Але, раз вступивши у боротьбу за одержання свого виграшу, багато хто, вірячи в майбутню перемогу, йде на все. І це теж зрозуміло, бо не вірячи, перемогти неможливо...) Також у повідомленні про виграш категорично попереджається, що заявник повинен мати хоча б середню освіту, інакше не варто й пробувати (не знати, чому про це не питається вже в самій анкеті, яку заповнюють для участі в лотереї).
Отже, в цієї боротьби за здобуття "зеленої картки" - ваблива назва, - лотерея. Але умови одержання тієї картки нелегкі. Проте можливі. Хай когось не залякають ці розповіді про труднощі. Бо щороку в Америку приїжджає з України (і, звичайно ж, з інших країн) маса сімей і одиноких людей, що виграли у лотерею. Вони влаштовуються на роботи, адже мають на це офіційне право з дня приїзду, і починають своє легальне американське існування. Сім`ї переможців починають з найпростіших робіт, пізніше навчаються, дехто пробує відкрити власні бізнеси. Поволі стають на ноги, як і всі інші в цій благодатній, хоч і зовсім не легкій країні.
На них, як на недосяжних везунчиків, улюбленців долі, дивляться багато інших категорій імігрантів. (Перш за все, звичайно, ті, що прибули за туристичною візою, але зовсім не з метою туризму). Насправді, "зелену картку" переможцям надають не відразу по в`їзді в країну, а через рік фізичного в ній проживання. Як і іншим категоріям імігрантів. Рік надається для неоголошеної провірки особи щодо її законної поведінки та можливостей існування на самостійні заробітки. Але випадків, щоб хтось утратив свій шанс одержання "зеленої картки" вже по приїзді, ми не чули. До цього може призвести хіба що кримінальний злочин.
А одні знайомі – лікарі з України сповістили нам, що свою «зелену картку