Коментувати також можна з та

Ср, 15/08/18, 01:56
Меню сайту
Категорії каталогу
Проза [958]
Прозові твори друкуються тільки тут
Відеовірші [130]
Аудіовірші [49]
Українцям [2351]
Вірш-пісня [505]
Вірші про Україну [1339]
Вірші про рідний край [728]
Вірші про мову [159]
Збірки поезії, поеми [111]
Абетка [22]
Акровірш [30]
Байка [76]
Загадки [15]
Верлібр [136]
Елегія [50]
Історичні вірші [269]
Вірш-усмішка [927]
Вірші про сім'ю [373]
Вірші про рідню [134]
Вірші про жінок [634]
Вірші про чоловіків [97]
Вірші про військових, армію [169]
Вірші про Перемогу, війну [287]
Вірші про кохання [3127]
Вірші про друзів [698]
Вірш-казка [123]
Казка (проза) [23]
Проза для та про дітей [18]
Вірші для дітей [284]
Вірші про дитинство [312]
Вірші про навчання [49]
Вірші про професію [73]
Вірші про eмiгрантів [139]
Вірші в перекладі [679]
Вірші про свята [177]
Вірші про спорт [17]
Вірші про природу [1132]
Вірш-тост, вірш-привітання [87]
Для мене поезія - це [185]
Поети [264]
Поетична майстерня [51]
Оповідання, про поетів, творчість [22]
Релігія [265]
Щастя - ... [528]
Жінка - ... [237]
Життя... [3373]
Філософам [1220]
Громадянину [801]
Метафізика [130]
Опитування для Вас:
Чи заповнюєте при публікації поле КЛЮЧОВІ слова/ТЕГИ?
Всего ответов: 160

І як без статистики?
загрузка...
ШЛЯХ до ТВОРУ:  

         
Вірші/статті категорії та розділи української поезії, українська проза
    Твори за тематикою категорії та розділи української поезії, українська проза Проза
 

ПОПЕЛЮШКА 6-19

Але це добре, худому легше обертатися у вирі життя, в якому він бажав
ще багато чого досягти.

 А до гуртожитку він добіг майже вчасно. Хлопці ще тільки стіл накривали
 і зустріли його радісними вигуками. І йому зробилося не тільки радісно,
 але й і затишно. Адже саме тут промайнули майже три роки його життя.
 Із старенького вже вкрай пошарпаного портфельча витяг дві пляшки 
вина, одну сухого, болгарського, купленого у Москві ., а другу 
кримського більш міцного, муската червоного каменя, прихопленого
по дорозі від будунку Карпука до гуртожитку. Всі йому зраділи, всі 
міцно тисли руку, всі приязно дивилися в обличчя, і він поводився 
так само, як і вони, хоча далеко не всі з них гідно поводилися під 
час слідства, і побоючись відчислення клепали на ньго по повній
по вказівці слідчого Дущенка. Ось навіть і Вовчик-хлопчик з-за 
пин хлопців визирнув і посміхнувся сором'язливо, але здавалося, 
що щиро. Підійти поближче він звичайно хотів, та не 

наважувався. Примйшлося Василя самому віявити ініциативу і звернутися
 до свого колишнього сцсіда по койці, - Ану підходь, підходь! Що задніх
 пасеш. Розказуй, як ти тут?
 І Вовчик-хлопчик , як завжди ніяковіючи, розповів, що у нього все добре
. І хвостів перед останньою сесією тільки два, і він майже вже
 підготувався до їхньої перездачі. Звичайно із своїм колишнім 
сусідом, тобо ним, Василем, це б значно легше було, та що 
поробиш,
 що вийшло, то вже вийшло. А кімнату у гуртожитку він змінив,
 майже відразу після цього... - Ну, ти розумієш чому. - пояснював 
Вовчик-хлопчик із притаманою йому щірістю, - Хлопці речі мої у 
коридор винесли. А я не ображався. Заслужив по повній. Та що 
поробиш, як слабодухий. Таким уродився, таким мабуть і помру. Я ж
не своєю волею — вимусили. 
А трохи пізніше Василь дізнавшся вже з інших вуст, що Вовчик-
хлопчик не тільки свідчення проти ньогог давав, а й на загальних університетських комсомольських зборах, присвячених тій страшній 
події, що відібрала у нього два роки плідного життя, голосно,
 наскільки дозволяв це йому слабенький від природи голос, 
таврував ганьбою, скоріш за все за наказом Дмитра Покотила, 
свого колишнього сокурсника, що скоїв стільки лих ні в чому не 
повинним людям, тобто мерзотникові Стьопі, про якого на тих 
зборах навіть не згадувалось. Проте згадалося тут у тісному 
студентському колі. Василеві розповіли, що майже всю зиму до 
весни провів Стьопа у лікарні. Відкриті перелами обох ніг 
виявилися вкрай складними і небезпечними з довготривалими 
запальними процесами. Та маючи батька на відповідальній посаді 
з міцними зв'язками в увсіх колах, в тому числі і медицинських, 
негідник Стьопа все ж підвівся на ноги і, хоча шкутильгаючи, все ж 
почав ходити. Після одужання - в університеті його майже ніхто не 
бачив, тільки плітки з того приводу поміж студентами ходили. А 
приходив туди Стьопа лише за документами. За допомогою батька і 
його впливових знаймих перевели негідника до 
Новосибірського університету. І тепер він вчиться там на 
останньому п'ятому курсі і вже визначився з керівником своєї 
майбутньої кандидатської дисертація. А внедовзі слід за Стьопою І
 уся його родина до Новосибірську переїхала, бо Стьопиного батька 
за вказівкою зверху направили туди завідувати одним із
 відділів 
обкому партії. Скоріш за все з побоювання, щоб чутки про
 жахливу поведінку його сина не розповсюдились в увьому 
місті-мілйонику. А так з очей геть, і ніби не було нічого. Життя воно
 таке, що все в нім швидко забувається. Зникає людина, і тут же 
зникають усі проблеми із нею пов'язані. Недарма мудрий народний 
вислів вчить — від гріха подалі триматися потрібно. Та це порада
 лише для людини — слабкої і грішної, а що ж тоді радити партії,
 могутній і непереможній - тільки чистоти кришталевої і нічим 
не заплямованої, і досягати цього треба будь якою ціною. А тут 
нічого особливого і не знадобилося — переставили на партійній 
щахівниці не таку вже помітну на ній фигуру з однієї клітини на іншу
 і годі. Не прибирати ж її зовсім. Адже пропрацювала людина стільки 
років в апараті, хай і надалі працює, тільки подалі від місця, в якому
 її синочок, хоч і здібний до найскладніших наук, але від 
вседозвленості настільки розбещений і по-звірячому жорстокий, що за
 всі скоєні ним злочини будь який термін суду, призначений йому,
 малим видасться. Але, на превелику жаль, звикли у нас не
 викривати злочини тим чи іншим чином наближених до влади людей, 
а приховувати, залишаючи їх без покарання. Ось із дружками
 стьопинтми жодним чином вже не цацкалися, бо батькі їхні 
до всевладного апарату ніякого відношення не мали. А тому отримали 
по повній, від десяти до дванадцяти, в той час, як їхній ватажок
 і підбурювач, Стьопа після усього скоєного продовжив навчання і
 не позбувся можливості будувати подальшу свою кар'єру. До 
цього василеві думки повертались ще не раз, але значно пізніше, не у 
той день, коли в одній із кімнат гуртожитку, відзначали його ще
 не остаточне короткочасове повернення. А коли все до останньої 
крихти було з'їденео, і до останньої краплі випито, у дврі 
роздавсь тихенький стукіт, більш схожий на котяче
 шкрябання.
 - Заходьте, заходьте! - загукали хлопці, і тоді двері нешироко
розчинилися, і до кімнати зазирнула дівчина. До кімнати вона не зійшла, 
а, зупинившись у порога запитала, - Хто із вас Василь? Він сьогодні
 у відпустку з військової служби приїїхав...
 - Ну, я... - відгукнувся Василь, - у вас до мене якась справа?
 - Так, так, - закивала дівчина, - Вийдіть, будь ласка, на саму тільки хвильку, я довго вас не затримуватиму.
 Василь піднявся і, оминаючи чисельні стільці, на яких сиділи хлопці
 з кількох кімнат, що прийшли побачити Василя, пішов до 
дверей. 
 Як тільки Василь вийошов до коридору, дівчина відразу зачинила за
 ним двері, також тихенько, як і постукала.
- - А тепер давайте відійдемо на кілька кроків, - запропонувала 
дівчина, несміливо підіймаючи на нього очі, - мені потрібно вам 
щось сказати.
 Така вже таємниця, - посміхнувся Василь.
 Ніби то і ні, - та все ж в усьому по можливості треба уникати чужих 
вух. Адже навіть без злого умислу а лише за необережністю вони 
багато лиха здатні накоїти. Тому без них спокійніше 
якось.
 Згоден! - відгукнувся Василь відходячи вслід за нею від дверей 
кімнати, - Здається я починаю здогадуватися від кого 
ви...
 - Так-так, - захитала головою у відповідь дівчина, - я від тої Олени,
 яку так сміливо ви врятували тоді. А я - Тася, її подруга. І саме 
я наполягла на тому, щоб вона миттєво залишила гуртожиток 
після 
усього страшного, що сталося із нею. Мабуть цим я наробила вам 
багато шкоди, позбавивши головного свідка тих страшних подій... І
 саме із-за мене ви стільки відсиділи тоді у слідчому ізоляторі... майже 
пів-року здається...
 Ні, ні, - заспокоюючи відповів Василь, лише трохи більше трьох
 місяців. А переді мною можете не вибачатися. Як би вона почала 
відкрито свідчити проти Стьопи, в неї б було вкрай мало шансів вціліти
. А свою позитивну роль вона таки здійснила, копію її листа я бачив 
у професора Карпука, і гадаю, що саме той лист повернув мені волю. 
Так що усе гаразд не хвилюйтеся і їй перекажіть не хвилюватися 
так заради мене. Через пів-року термін служби закінчиться, і я
 знову повернусь до університету. Ну, втратив два роки, так що з 
того ще молодий наздожену. А вона
 як? 
 Добре, добре! - відгукнулась Тася, - і вчитися продовжує, і заміж 
вийшла. А ось совість її непокоїть. Хоче вибачитися перед вами, а
 головне дізнатись від вас, що ви її вибачили. Та тут проблема - 
адреси вашої у неї немає. Можете мені її дати. Вона вам листа
 напише — ось і поспілкуєтесь.
 Василь звично потягнувся за авторучкою, що завжди знаходилася
 у нагрудній кишені, але тут же згадав, що виходячи з кімнати, 
залишив піджака на спинці стільця. У Світлани авторучки також із
 собою не було і вона запросила його до своєї кімнати, 
посміхнувшись, - Там вже точно всі свої — інших ми не тримаємо. Так 
кімната наша поверхом вище вашої — тут і ліфту не потрібно
 можна по сходинках піднятися.
 Так вони і зробили. Два сходові марші угору — і опинилися саме на 
тому поверсі, де два роки тому трапилися ті страшні подіїї. Ось і 
та кімната, із якої він почув ридання, але тепер все тихо, і навіть 
повірити важко, що тут могло трапитися таке. Він призупинився 
навіть замислившись, та Тася потягла його, підхопивши під руку 
далі, - Ходім, ходім, ми ще не дійшли. Ота третя від нас - 
моя. 
 Він щось мурмотів, хитав головою, але жодного слова вимовити був не
 в змозі так розхвилювався. Та ось нарешті штовхнувши двері, Тася 
завела його усередину своєї кімнати. Там перебувало ще дві дівчини, 
її сусідки по кімнатц, - Знайомтесь, знайомтесь, Василю, - це Марина, а
 це Оксана, ми вже п'ятий рік тут разом. Колись і Олена була з 
нами​ 
а тепер далеко, Літаки там не сідають, а на потязі майже п'ть
 діб діставатися. Та нічого я звикла, гадаю, і вона звикла теж. Рік 
тому віідновила навчання. Тепер навчається у педагогічному, буде 
хівмію викладати, як закінчить. А Ваня, ну чоловік її, політехнічний
вже завершив. І тепер зам начальника дуже не маленького цеху 
з металообробки. На вигляд, судячи з фотки, справжній богатир, 
і
 за описом Олени, у житті теж. Так що поталанило дівчинці, за ним, 
мов за кам'яною стіною. А донечка у них — справжня лялечка, на щастя
 не у Ваню пішла, а у Олену. Ну, ось такі в мене новини для вас. А 
тепер — ось вам аркуш паперу, авторучка і записуйте вашу адресу —
 а точніше номер ВЧ. А то ваші хлопці вже зіждалися на вас. Ви ж 
усього на кілька днів, а я вас відволікаю. Ну, вибачте! Вибачили? Ну 
і добре. 
 Василь вже майже до дверей дістався, та до дверної ручки не 
дотягнувся, бо до нього звернулася одна з подруг Тасі —
 Марина.
 Стривайте, стривайте! Заждіть ще хвилинку. -Ми і роздивитися
 не встигли, який ви на вигляд, а Таська вже до товаришів відправляє 
вас. А насправді не багато, хто з них дружби вашої вартий, бо зрадили 
у самий найтяжчий для вас момент з-за боягуства і слабкодухості. 
Один тільки Максим Полторак повівся, як справжній чоловік. Тільки 
він один вас і гідний. - Василь ніяковів з такої захмарної оцінки 
своєї особи, а Марина все продовжувала, - Ось я часто роздумувала, 
хто справжній герой, Якщо йти за шаблоном, то це могутня особа, в 
якої фізичні данні аж зашкалюють. Такий тільки мізинцем ворухне, 
а негідники від нього в усі боки розлітаються. Такому легко 
сміливому буть, бо рідко хто його перемогти здатний. А ось такому,як 
ви, із середніми фізичними данними розраховувати на перемогу далеко
 не завжди варто. Але саме такі йдуть до останнього і попри
 все перемогають. Ось саме перед такими варто бути у захваті. Так
 що знайте, я ваша щонайбільша прихильниця. Низький уклін вам, -
 і в підтверження свої слів Марина низько вклонилася йому, - А тепер
 хочу ще важливе, як мені здається додати — Оленка наша
 особлива дівчинка. Дуже тендітна, дуже слабенька, але й ф дуже 
горда. Вона справжня пані, навіть за походженням — бо мати її 
полька шляхетного роду. Ос так. А тому, як би не відбили ві Оленку
 у цього нелюдя, і він би скоїв над нею те страшне, що задумав, вона
 би руки на себе наклала. А завдячуючи вам, жива, щаслива і лише
 перед вами провину відчуває, що піддалась тоді нашим вмовлянням і 
не стала свідчити на вашу користь. Так що, як отримаєте від неї 
листа, проявіть до неї таку ж доброту, яку ви тоді тоді виявили 
сміливість. Ось і все, що я хотіла вам сказати. У вас мабуть 
багато нагальних справ, а я тут втручаюся із своїми 
слововиливами.
 Василь, не знаючи, як поводитися від такої кількості схвальних слів 
на свою адресу, зміг лише щось промурмотіти і вислизнути до
 коридору.
 У місті він провів ще кілька останніх днів днів своєї
 десятиденної відпустки. Як швидко, і як по-пустому вони 
проминули. Тричі сходив до кіно, двічі до наукової бібліотеки, та ще 
раз вже у останній день завітав до Карпука, хотів попрощатися, 
та 
не застав того вдома, бо за день до того терміново відбув Карпук на
 якусь чергову і дуже важливу для нього наукову конференцію. А 
із кількагодинного спілкування з домоправителькою Марфою 
Понасівною виніс тільки легкий і приємний щем батьківської турботи
 про нього майже незнайомої літньої жінки, що тягнулася до нього 
усім свом серцем, що за довгі роки життя безпорадного і 
безпритульного життя так і не пізнало радощів материнства. Тому
 навіть важкість у шлунку від багатьох слонячих порцій найрізноманітніших страв, якими Марфа Понасівна частувала 
його видавалась йому приємною.
 А далі — квиток до Москви, день у метушні багатомльйонного 
міста. безсонна ніч у загальному вагоні замурзаного потяга 
місцевого сполучення, а там вже зовсім недовгі переїзди на автобусах, 
і він знову опинився у ВЧ такій-то і такій-то ракетних військ
 стратегічного приначення. А далі знову добові чергування, як то 
кажуть через день на ремінь. На їхньому ракетному майданчику
 з'явився новий командир — майор Іокар і у перші дні такого жаху 
на підлеглих нагнав, що ті бідолашні почали пересуватися 
територією частини виключно перебіжками, ні на секунду ніде 
не затримучись. Навіть завжди веселий капітан Давиденко засумувал, - 
як таке і надалі піде, то кимісуюся. Не стану від самодура потерпати. 
А Василя ці балачки якось обходили, нащо дурне до голови брати,
 якось перетреться все. І правий виявився, бо вже через 
тиждень, потрапивши до однієї чергової зміни з майором Іокаром, з 
первих хвилин спілкування не тільки впевнився, але й відчув, що із ним 
не тільки можна, але й приємно мати справу. Василеві відразу 
сподобалося те, що вже під час знайомства майор повівся із ним не по-командирськи, а по-товариськи, -Що, єфрейторе, тепер разом
 будемо чаї гоняти. А для початку скажи, як тебе звуть, бо з 
людьми по-людськи треба спілкуватися. Василь? Це добре, а
 я Михайло Леонидович. Тобі скільки років — двадцять два, а 
мені удвоє більше, аж сорок чотири. Але я маю грецьке 
коріння, чому і прізвище таке дивне, а воно міцне і 
витривале, стільки років намогалися, але так і не викорінили
 вщент. З того і пішло. З кожним наступним спілкуванням 
їхні стосунки зміцнювалися. Майор був повністю відвертий з ним, 
і Василь відповідав йому тим же. Колись завершив 
нинішній 
майор Іокар, а тоді ще просто хлопиць із грецького селища
 на Луганщині, танкове училище і поїхав служити на
 Волинщину. Там одружився і внедовзі зробився батьком 
двойняшок — хлопчика і дівчинки. В родині все добре складалося, 
а ось теща прискіплива і своєнравна поперек горлянки все більше
 і більше йому ставала. Коли б вона вона десь подалі була, може
 б усе і обійшлось якось, а то вона в кількох кілометрах від 
іхнього військового містецка, в якому йому після народження 
діточок надали службову квартиру, у великому приватному
 будинку самотньо мешкала, бо чоловік її, шофер, потрапив до
 аварії і помер на операційному столі, так і не повернувшись із
 стану несвідомості. Жінка вона була малописьмена, нічим
 не заклопотаная, ось і причипилася мертвою хваткою до 
молодого зятя. І це він не так робить, і те. А до її єдиної д
онечки ставиться, мов справжній ізверг.

Додав: вершник (29/07/18) | Автор: © Юрій Іванов
 
Розміщено на сторінці: Проза
 
Переглянули твір - 270 чол.
 
  
  у Вас # закладок

автору
за твір:

 



Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 0


Додати коментар:

Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
avatar

загрузка...

ОСТАННІ 10 КОМЕНТАРІВ до ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ

(50 коментарів Ви можете переглянути на сторінці "НАШ ТОП ++")


             Украина онлайн


Форма входуу
Логін:
Пароль:
Інформації:     
Випадкове ВІДЕО з сайту:
Міс Українська Діаспора: "Я дочекаю...
00:02:46

ПОНОВЛЕНІ ТЕМИ ФОРУМУ:

ОНЛАЙН - РОЗМОВНИК    
    (міні-чат)

    АВТОР-АДМІН САЙТУ:
    Сайт: uid.me/vagonta
    Twitter, Тел.: 068-083-95-79
    E-mail: vagonta@gmail.com, virchi@yandex.ru

загрузка...

НАЙПОШИРЕНІШІ
КЛЮЧОВІ СЛОВА
Copyright MyCorp © 2006 Хостинг від uCoz