З народження борюсь зі злом і поки – нічия… У пошуках цього балансу наштовхнувся на чергову темну перешкоду, яку озвучила мені моя робота: «Професійна деформація людей правоохоронної системи неодмінно робить всіх навколо винними…» Конституція високо декларує презумпцію невинуватості особи. А первинна колізія в тому, що ця презумпція прямо суперечить принципу: «Незнання закону не звільняє від відповідальності…» Виходить, виникає питання: якщо ти з народження не знаєш закони, то ти вже – винен?… При цьому правоохоронна система вибудовується так, що ти винен, у якому б статусі ти до неї не потрапив… Потерпілий винен, бо він – потерпілий. І не рідко звучить: «Я не просив вас писати заяву про злочин…» Свідок винен, бо він не завжди говорить те, що необхідно чи вигідно почути правоохоронцю. Адвокат, якщо він не ручний, не зручний, - винен, бо він пише клопотання, заяви, скарги, затягує справу, а – насправді – бо просто відстоює права і інтереси клієнта. За підозрюваного чи обвинуваченого, я взагалі мовчу, бо не зважаючи на наявність чи відсутність доказів, тінь ЄеРДееРу, як слідчі, так і прокурори вважають, надає їм право називати таких осіб просто, чітко і без розбору – «бандит»… Тому на чергове запитання: чому так важко досягнути поваги людям правоохоронної системи? – вибачте, але я відповім запитанням: чи можуть завідомо винні поважати ніколи і ні в чому невинуватих?... Нерівність викликає бажання стати рівним. Зневага породжує відразу і зневагу. Страх – бажання його подолати, не гребуючи навіть знищенням загрози… Ми платимо податки для забезпечення власної безпеки, правопорядку і справедливості. Однак, наштовхуємось на те, що ми не маємо права чіпати і турбувати цю систему, яку ми утримуємо… Очікування захисту обертаються для нас неприйняттям заяв про вчинення злочинів, тривалим розслідуванням або взагалі нерозслідуванням, закриттям справ, відсутністю відновлення порушених прав, вседозволеністю для людей системи, що породила фактична прогалина їхньої відповідальності… Якщо справжня демократія – це влада народу, то мушу визнати, що – за таких реалій – нам до демократії – далеко… Я розумію, що при постійній роботі зі злочинцями, негативом, це незаперечно справляє певний вплив і залишає слід. Проте, тут слід правильно визначити пріоритети: для чого ти прийшов у правоохоронну систему? ким ти хочеш бути у ній? чого ти хочеш досягнути своєю роботою? Повагу до своєї професії можна викликати лише повагою до людей, які просять у тебе допомоги чи навіть тих, щодо яких ти розслідуєш справу, здійснюєш процесуальне керівництво. Вкрай рідко чую від клієнтів: такий хороший слідчий, такий хороший прокурор… І є ж такі, яких я знаю, як справжніх професіоналів, людей з великої букви… Але, на превеликий жаль, в абсолютній більшості: «Професійна деформація людей правоохоронної системи неодмінно робить всіх навколо винними…» Як на мене, без зміни свідомості цієї царини з обвинувачів на тих, хто пропонує допомогу, забезпечує захист, запобігає правопорушенням, а не переймає на себе статус понятійно-мирового судді, нічого не змінити. І усвідомлення до цих людей, з мого досвіду, приходить лише тоді, коли вони стають потерпілими, свідками, обвинуваченими… Ось тоді з глибин душі виринає: чому так? Чому не по закону? Чому так мало відшкодування? Адже ж зачепили людину системи… А в нього чи в неї точно більше прав і збитків чи не так? Приємно бути винним і винуватим на іншому боці правосуддя? То, може, настав час змінюватись? Хочу поважати вас не на словах… Хочу захоплення вами у справах…
Поділіться цією новиною у Фейсбуці або роздрукуйте:
Переглянули твір - 1868 чол.
у Вас # закладок
Автору за твір:
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 0
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
