Ґоффредо Парізе (1929-1949)
Спогади Про Америку.
Після вечері, він йде до Села, району Нью-Йорка, про який він каже:
… взагалі нічого цікавого; місця, будинки, бари, тусовки, цілком очевидного
європейського (паризького) походження, такий собі місцевий Сен-Жермен-де-Пре.
Але яка убогість, яка самотність, яка провінційність!
У Парижі, Квартьє має значення, як Пігаль, тоді як Віллидж зі своїми безлюдними вулицями, кількома барами з кількома брудними повіями (лише- двома чи трьома,
не сотнями) не має жодного значення. Тільки будівлі, в яких розташовані ці бари,
такі ж, як у Парижі, але набагато старіші, занедбані та брудні.
Загалом, Нью-Йорк — справді брудне та старе місто.
***
Запах:
Це- запах бідності, більше бідності, ніж будь-яка інша бідність: більше
бідності, ніж голоду, хвороб, скелетної бідності та смерті. Більше бідності, ніж усього іншого, тому що це- не людська, біологічна, природна, чи навіть давня та лякаюча бідність, а- нелюдська, хімічна бідність, давня, і, зовсім- недавня, це- моральна бідність, це- рабство
рабства. Як покарання від Бога, цей запах штиняє, витікає з
динаміки американського життя, з його моральної сутності, з самої найглибшої причини, заради якої живе Америка: споживання.
Новий Орлеан:
Інтенсивний запах моря, магнолій, канофіли та спецій.
І моє горло стискається, як лантух, від думки про це місто:
стільки мрій, напівбожевілля, де старий Південь гниє в солодкій
раковій пухлині соковитої їжі, уявної чуттєвості та магії.
Ми втомилися від великих готелів і одразу шукаємо маленький готель
поруч зі Старим Карре.
Я ніколи не бачив нічого подібного в жодному туристичному місці світу. І я подумав про американців, тих світловолосих божеств, які прийшли визволити нас, здорових, чистих, непорочних, цнотливих і добрих,
у 1945 році.
Тепер ці світловолосі божества роблять те, чого у справді голодному Неаполі не зробив би навіть найжалюгідніший сутенер, навіть найбезсоромніша повія. Вони піддаються будь-якому підлабузництву, будь-якому сутенерству, вони навіть ладні продадaти власну матір за долар.
У нижчої та середньої буржуазії в очах нудьга та страх,
які проникають у них, як наркотик, і понад усе- тупість і повільність
рухів їхніх очей свідчать якщо не про втому, то про справжній
занепад інтелекту та швидкості рефлексів, які його використання
мало б надавати.
Вони — майбутнє, здорові люди, без недуг, без серцевого болю, без болю в печінці, з білими зубами, приємним запахом дихання, пружною плоттю, покритою порожнистими м’язами, прямими спинами, чудовими очима та губами, які досі відчувають еротичний та первісний смак поцілунку, і понад усе, люди, сповнені кохання, із млосною сексуальною сонливістю, яку природа дарувала людині.
Ось- Лас Вегас на краю пустелі. Ще одне місто-привид,
абсурдне, сповнене вітру та тропічних сходів сонця, що скапає неоном,
як провесна, воно заливає всю долину кольорами, і ми входимо
у цей карнавал халуп, картонних вілл та величезних картонних золотошукачів,
які вітають нас і жестикулюють, закликаючи до згоди
на фасадах казино та закривають небо своїми великими руками та
ковбойськими капелюхами, та рулетками, бінґо, великими срібними доларами замість паперових.
Вона захоплює серця та розуми людей у всіх куточках світу своєю філософією корисності та практичності, тобто матерії:
це- морозильні камери, електробритви, годинники (новітнього зразка), сині джинси,
футболки з друкованими малюнками та словами, пластикові секс-іграшки, психоаналітики, перуки для облисілих, що захоплюють уяву кожної людини на землі,
а- не важка промисловість, надто далека та недосяжна, до якої не можна доторкнутися,
яку не можна купити у крамницях, яка не фігурує у рекламних лозунґах.
Світ захоплений, інтригований, зачарований продукцією американської
легкої промисловості, чи то- через безпосередній досвід, чи з чуток. А інші
фабрики виникають у західному світі та копіюють футболки та сині
джинси, секс-іграшки, перуки, бо попит на ілюзію великий,
а це означає, що багато частин світу є колоніями Америки, інші
стають такими, а ті, що ще не є, вмирають від бажання стати такими:
нічим не відрізнялися й ті червоношкірі індіанці, ці «благородні
дикуни», готові заплатити жменю золота білому досліднику за
чотири кольорові намистини.
https://thesis.unipd.it/retrieve/9f38e935-c65e-474f-9c9c-560144b56292/Graziano_Bertola_2020.pdf
тлумачення з англійської
редагування Івана Петришина
|
у Вас 
