Едель затулив вуха, притиснув си свою голуву ду піднятуго комніра свої прушитої куртки. Він чув, шу каждуї хвилі ся зірве, пітскочить, зачне битися гулувом оп битон — шуби тіко пиристати чути той звук болю, навіть ціном житя. Ше їден далекий грім, хмари на небі сталися ше тимнішші. Він скоро зняв прушиту куртку, повернув си голуву і запхнув її у найдальший кут намету. Так було ліпши. Він рахував сьлідуючі старти. Ше два, ше їден, во той устанній… Зара. Бис посьпіху, яґби знав, він рузгурнув си свою порвану прушиту куртку. Тихо… Так зовьсім тихо, шу стало ся аш страшно. Тіко чирис хвилю, він згадав пру вату в вухах, витягнув ї і почув слапкий звук вітру. Він здихнув з лехкісьцю. Він виліс з альтанки і путягнувся. Він укинув вучима, як далеко ду гаю. «Три-штири хвилини…», — пудумав він. «Закуроткий час, шуби ся дістати туда до пучатку запуску. На віткритім тирені, тойй гуркіт би-с ни витримав. Можна здуріти, вуглухнути, вмерти, як миш під скляним кувпаком при досьліді з дзвоном... Глибоко в лісі, певно, тихши, тре встигнути... Інакшуго вибуру нема — абу то, абу...» Він знав, шу мумент запуску — то їден тіко мумент, кули він зможи рузраховувати, шу пирисьлідуваня ся затримаї. Звиклуї ночі, кули ракети ся ни запускают, жаден начільник групи би го ни випустив самого, як дісь. Він підийшов ду люка і віткрив го. Він пудивися ше їден рас! в той виличезний простір, шу типер усьвітлений тілько читвиртинуу місяця. Кули він пруходив кулу бункера групи, він пучув сирдитий рик і голос з-піт купи шмат.
тлумачина Ївана Питришина
тлумачення з польської
редагування Івана Петришина
Януш А. Зайдель, «Вихід З Тіні»
(уривок)
Януш А. Зайдель, «З тіні»
Едель затулив вуха, притискаючи голову до піднятого коміра своєї прошитої куртки. Він відчував, що будь-якої миті зірветься, підскочить, почне битися головою об бетон — аби тільки перестати чути цей звук болю, навіть ціною життя. Ще один віддалений грім, хмари на горизонті потемнішали. Він швидко зняв прошиту куртку, повернув голову і запхав її у найвіддаленіший кут альтанки. Так було краще. Він рахував наступні старти. Ще два, ще один, оцей останній… Зараз. Повільно, ніби з передчуттям, він розгорнув свою порвану прошиту куртку. Тиша… Така цілковита, що стало моторошно. Лише через мить він згадав про вату у вухах, витягнув її і почув слабкий подув вітру. Він зітхнув з полегшенням. Він виповз з альтанки і потягнувся. Він оцінив очима відстань до гаю. «Три-чотири хвилини…», — подумав він. «Занадто короткий час, щоб дістатися туди до початку запуску. На відкритій місцевості цей гуркіт не витримаєш. Можна збожеволіти, оглухнути, померти, як миша під скляним ковпаком під час експерименту з дзвоном... Глибоко у лісі, мабуть, тихіше, треба встигнути... Іншого вибору немає — або це, або...» Він знав, що момент запуску — єдиний момент, коли він зможе розраховувати на затримку переслідування. Звичайної ночі, коли ракети не запускаються, жоден керівник групи не випустив би його самого, як сьогодні. Він підійшов до люка й відчинив його. Він подивиться ще раз! у величезний простір, тепер освітлений лише чвертю місяця. Проходячи повз бункер групи, він почув сердитий рик і голос з-поміж купи ганчірок.
тлумачення з польської
редагування Івана Петришина
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
